"26" липня 2011 р. Справа № 12/102
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. -головуючого,
Кочерової Н.О.,
Самусенко С.С. - доповідача,
розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на рішення
та постановугосподарського суду Рівненської області
від 17 лютого 2011 року
Рівненського апеляційного господарського суду
від 24 травня 2011 року
у справі№ 12/102
господарського судуРівненської області
за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_5
простягнення 18 655 грн. 67 коп.
за зустрічним позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_5
до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
провизнання недійсним договору купівлі-продажу
ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Рівненської області із позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_5 20 354 грн. 17 коп. заборгованості згідно договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу за № 216-Р від 20.07.2009.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_5 в порушення умов договору здійснила часткову оплату отриманого товару, а потім взагалі відмовилась від виконання договору, повернувши товар, тому на підставі п.7.7.2 договору їй нараховано розмір понесених витрат, пов'язаних з відмовою від подальшої оплати вартості товару, та штрафні санкції за прострочений період перебування предмета договору у відповідача.
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 18 655 грн. 67 коп. заборгованості згідно договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-р від 20.07.2009.
В свою чергу ФОП ОСОБА_5 подано зустрічний позов до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-Р від 20.07.2009.
Обґрунтовуючи зустрічний позов, ФОП ОСОБА_5 вказує, що договір не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки в п.2.1 договору продавець визначив ціну не у гривнях, а в іноземній валюті -Євро. Покупець зобов'язувався в подальшому здійснювати оплату залишкової частини ціни товару, що становить 95,834% від ціни вказаної в п.2.1 договору, протягом наступних 23 місяців рівними частками в розмірі 125 Євро. На думку позивача вказаний пункт 2.1 договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-Р від 20.07.2009 суперечить приписам ст.524 ЦК України, ст.ст. 189, 198 ГК України, ст.3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.35 Закону України "Про Національний банк України", тому його слід визнати недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.02.2011 у справі №12/102 (суддя Бережнюк В.В.) відмовлено в задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 18 655 грн. 67 коп.; задоволено зустрічний позов ФОП ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-р від 20.07.2009.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 у справі № 12/102 (колегія суддів: головуючий Гулова А.Г., судді Олексюк Г.Є., Сініцина Л.М.) рішення господарського суду Рівненської області від 17.02.2011 в частині задоволення зустрічного позову скасовано; прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові ФОП ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-р від 20.07.2009 відмовлено; в решті рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 17.02.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 у справі № 12/102 в частині відмови у задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_4 та передати справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.07.2011 порушено касаційне провадження у справі № 12/102.
З дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм процесуального та матеріального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Стаття 1117 ГПК України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції скасовує рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду і передає справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів справи, досліджених господарськими судами попередніх інстанцій, 20.07.2009 між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та ФОП ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-Р, згідно п.1.1 якого продавець зобов'язується передати покупцю у власність товар на умовах розстрочення платежу на певний термін, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити його ціну на умовах, визначених цим договором.
Суди попередніх інстанцій неповно дослідили умови договору.
Так, відповідно до п.1.3 договору перелік замовленого товару (кількість та комплектність) вказаний у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
Як передбачено п. 2.1 договору, ціна товару становить 3 000 Євро.
Сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити часткову попередню оплату в розмірі 4,166% від ціни товару, вказаної в п.2.1 договору, що становить 125 Євро. Покупець зобов'язується здійснювати оплату залишкової частини ціни товару, що становить 95,834% від ціни товару, вказаної в п.2.1 цього договору, що складає 2875 Євро, протягом наступних 23 місяців рівними частинами в розмірі 125 Євро щомісяця до 27 числа кожного місяця, в якому здійснюється оплата (п.п. 2.2.1, 2.2.2).
Також за умовами п.2.2.2 договору строки та розміри платежів встановлюються сторонами в додатку № 2 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
Як передбачено п.2.2.3 договору продавець погоджує покупцю розстрочення оплати залишкової частини ціни товару (кінцевий термін оплати товару) до 27.06.2011.
Суди встановили, що відповідно до п.2.3 договору товар оплачується в сумі, еквівалентній 3 000 Євро в грошовій одиниці гривня по курсу НБУ на день сплати, але не нижче ніж 15 грн. за 1 Євро.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що продавець зобов'язаний виконати замовлення покупця в повному обсязі і в строк до 09.08.2009 за умови здійснення покупцем часткової попередньої оплати згідно п.2.2.1 цього договору.
Згідно п.3.8 договору підписання акту приймання-передачі товару стверджує факт, що товар передано належної якості та за кількістю і комплектністю, що зазначений в додатку № 1 до договору.
Згідно замовлення № 216-Р від 20.07.2009 (додаток № 1 до договору) сторони погодили кількість і комплектність товару, а також його вартість -3 000 Євро.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.189 ГК України визначено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Згідно ст.198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
Частина 1 ст.3 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" також передбачає, що єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України, є валюта України.
За приписами ст. 35 Закону України "Про Національний банк України " гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
Нормами ст.524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
В силу ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Апеляційною інстанцією правильно враховано з аналізу наведених норм, що сторони зобов'язання мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тобто зафіксувати ціну договору (зобов'язання) в іноземній валюті.
Проте, незалежно від фіксації грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, виконання такого зобов'язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами.
Як уже зазначалося вище, судами встановлено, що пунктом 2.3 договору закріплено, що товар оплачується в національній валюті -гривні.
Умовами договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-Р від 20.07.2009 не передбачено здійснення валютних операцій.
Таким чином, вбачається, що апеляційною інстанцією правильно визначено, що сторони за договором № 216-Р від 20.07.2009 не порушили вказані вище норми, обумовивши у договорі ціну в іноземній валюті, оскільки порядок проведення розрахунків встановлено у національній валюті.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов на думку колегії суддів Вищого господарського суду України обґрунтованого висновку про те, що підстави для визнання недійсним оскарженого договору відсутні, у зв'язку з чим правомірно відмовив у зустрічному позові про визнання недійсним договору.
Разом з тим, колегія суддів ВГСУ вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні первісного позову про стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_4 18 655 грн. 67 коп. з огляду на таке.
Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У п.п. 7.2., 7.7.2. договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-Р від 20.07.2009 сторони встановили відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, те, що продавець має право в разі відмови покупця від подальшої виплати ціни товару, повернути товар на свій склад і стягнути з покупця штраф у розмірі часткової попередньої оплати ціни товару, вказаної в п. 2.2.1 цього договору або у розмірі 30% від ціни товару, вказаної в п. 2.1 цього договору на вибір продавця. Всі витрати щодо монтажу та демонтажу товару, а також всі транспортні витрати, що пов'язані із поверненням товару на склад продавця, витрати на оплату робіт по дизайнерському оформленню товару, вартість ламп UV для засмаги в солярії, відрядні для працівників продавця, здійснюються за рахунок покупця згідно розцінок продавця. У випадку наявності будь-яких пошкоджень товару, їх вартість оплачується покупцем згідно розцінок продавця.
Як встановлено господарськими судами, на виконання умов договору ФОП ОСОБА_4 передав ФОП ОСОБА_5 товар на загальну суму 34 920 грн. за актом прийому-передачі товарів за кількістю та якістю від 27.07.2009 та видатковою накладною від 24.07.2009 № 1867.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, сплативши позивачу 900 Євро (10 299 грн. 59 коп.) за наявними в матеріалах справи копіями квитанцій.
Заявою від 20.05.2010 відповідач повідомив позивача про відмову в подальшому здійснювати проплату за отриманий товар та просив достроково розірвати договір купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу № 216-Р від 20.07.2009.
26.05.2010 сторонами складено акт прийому-передачі (повернення) товарів за кількістю та якістю, згідно якого переданий товар повернуто позивачу.
Як вбачається із змісту позовної заяви та уточнень позовних вимог, складовими ціни позову є: 8 793 грн. -штраф, нарахований згідно п.7.7.2 договору, 2 060 грн. -вартість монтажно-демонтажних робіт, 6 854 грн. 54 коп. -вартість 33 ламп UV для засмаги в солярії, 600 грн. -транспортні витрати, 114 грн. 74 коп. - пеня згідно п.7.2 договору, 10 205 грн. 36 коп. -відсотки за користування грошовими коштами, згідно п.7.4 договору, 279 грн. 36 коп. -50% річних, нарахованих згідно п.7.3 договору, 48 грн. 26 коп. -інфляційні, всього 28 958 грн. 86 коп.
Враховуючи сплату ФОП ОСОБА_5 10 299 грн. 59 коп., ФОП ОСОБА_4 виключив з суми 28 958 грн. 86 коп. вказану проплату та просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 18 655 грн. 67 коп. заборгованості.
Проте, апеляційний господарський суд, підтримуючи позицію суду першої інстанції, дійшов висновку, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки докази, які надані позивачем на підтвердження вищевказаних грошових сум, що підлягають стягненню з відповідача, суд не прийняв у якості належних.
Проаналізувавши повноту дослідження доказів та обставин у справі, враховуючи доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_4, колегія судів Вищого господарського суду України погоджується з ними в частині неповноти дослідження доказів у справі та відсутності нормативного обгрунтування відмови у задоволенні первісного позову. Висновки оскаржуваних судових рішень в частині первісного позову зроблено в порушення ст.43 ГПК України без належного всебічного та повного дослідження всіх обставин та наявних доказів по справі, зокрема, умов договору, обставин його виконання сторонами, тому є суперечливими та передчасними.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку про направлення справи за п.3 ст.1119 ГПК України до місцевого господарського суду для нового розгляду первісного позову. При його новому розгляді місцевому господарському суду слід врахувати вищенаведене, витребувати додаткові необхідні для розгляду даної справи докази в порядку п.4 ч.1 ст.65 ГПК України, всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та у відповідності до закону вирішити спір.
Враховуючи вказане, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення господарського суду Рівненської області від 17.02.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 у справі № 12/102 в частині позову про стягнення 18 655 грн. 67 коп. скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області, в решті -залишити без змін.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: Н. Кочерова
С. Самусенко