27 вересня 2010 року Справа № 2а-2673/10/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черниш О.А., при секретарі судового засідання Осиповій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді адміністративну справу за позовом відділу освіти Маловисківської районної державної адміністрації до інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградського обласного центру зайнятості про скасування рішення, -
Відділ освіти Маловисківської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до начальника інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградського обласного центру зайнятості про скасування рішення №1105-20/02144074 від 09.06.10 про застосування економічних санкцій у розмірі 850 грн.
Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем у зв'язку з виявленим порушенням позивачем законодавства про зайнятість населення - використання праці громадянина Молдови у період 01.09.99 по 16.09.03 без дозволу державної служби зайнятості. Стверджуючи, що вказаним рішенням на нього накладено адміністративне стягнення за межами строку, передбаченого ст.38 КУпАП, крім того справу про адміністративне правопорушення всупереч ст.268 КУпАП розглянуто без виклику представника організації, просить його скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та надані у справу матеріали і документи.
Ухвалою суду від 09.09.10 на підставі ст. 52 КАС України замінено первинного відповідача у справі - начальника інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення - належним відповідачем - інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградського обласного центру зайнятості.
Представник відповідача у письмовому запереченні та у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що спірне рішення про застосування економічних санкцій прийнято стосовно юридичної особи на підставі Закону України "Про зайнятість населення" та Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення і не ґрунтується на нормах КУпАП. Стверджуючи, що оскаржуване рішення винесено з додержанням норм чинного законодавства, просив у позові відмовити.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши у судовому засіданні надані докази, суд встановив такі обставини.
Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградського обласного центру зайнятості 19.05.10 проведено планову перевірку додержання законодавства про зайнятість населення у відділі освіти Маловисківської РДА, за результатами якої складено акт контрольного заходу №116 від 19.05.10 (а.с. 38 - 39).
Перевіркою встановлено, що у трудових відносинах з відділом освіти Маловисківської РДА перебувала ОСОБА_2, яка на підставі наказу №16 від 30.08.99 прийнята на роботу вчителем математики Маловисківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 з 01.09.99 (а.с.40).
Відповідно до довідки відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Кіровоградській області від 07.06.10 №8/2404 ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Молдова і з 16.09.03 отримала дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.43). Посвідку на постійне проживання ОСОБА_2 отримала 18.05.10 (а.с. 41).
Розглянувши матеріали перевірки, начальник інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградського обласного центру зайнятості прийняв рішення про застосування до відділу освіти Маловисківської районної державної адміністрації економічних санкцій за порушення законодавства про зайнятість населення №1105-20/02144074 від 09.06.10 - а саме за порушення вимог ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення", п.1 Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, затвердженого наказом Міністерства праці України від 05.05.93 №27, щодо використання праці громадянки Молдови ОСОБА_2 в період з 01.09.99 до отримання дозволу на імміграцію в Україну 16.09.03 без дозволу державної служби зайнятості. Вказаним рішенням на позивача накладено штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на загальну суму 850 грн. (а.с. 4-5).
Перевіряючи у відповідності з ч. 3 ст. 2 КАС України правомірність рішення відповідача, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (в редакції, діючій на момент працевлаштування ОСОБА_2) іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.
Як передбачено частиною 2 ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
На час працевлаштування ОСОБА_2 оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні здійснювалося відповідно до Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, затвердженого наказом Міністерства праці України від 05.05.93 №27, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.93 за №85 (надалі - Тимчасове положення).
Згідно з пунктами 1 та 2 Тимчасового положення дозвіл на працевлаштування оформлюється іноземному громадянину та особі без громадянства, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю за умов, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. Підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності і господарювання, та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України (надалі роботодавець), можуть використовувати працю іноземних громадян лише за наявності у них дозволів на працевлаштування, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці України або з його дозволу центрами зайнятості Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на зазначеному підприємстві, установі, організації на певній посаді (за фахом). Рішення про надання дозволу приймається на підставі заяви роботодавця (у довільній формі) з обґрунтуванням необхідності використання праці іноземних громадян і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності. Заява має бути погодженою з центром зайнятості відповідно Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. До заяви додаються: копія контракту між іноземними та українськими суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг, копія статуту та копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності (засвідчені у встановленому порядку), список іноземних громадян із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі, а також квитанція про перерахування коштів за розгляд заяви.
Між тим, наведені положення чинного законодавства щодо використання праці іноземців при прийнятті на роботу ОСОБА_2 - громадянки Молдови, яка на той момент не мала права на постійне проживання на території України, позивачем не дотримані. За дозволом на її працевлаштування у встановленому порядку до державної служби зайнятості позивач не звертався. Наявність обставин, передбачених п.3 Тимчасового положення, які передбачали можливість працевлаштування іноземця за відсутності такого дозволу, позивачем не доведена.
Відповідальність роботодавця за використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості передбачена ст.8 Закону України "Про зайнятість населення". Зокрема, згідно з ч. 3 ст.8 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції Закону України від 21.11.97, діючій на час вчинення відповідачем порушення законодавства про зайнятість населення) у разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.
Підпунктом "г" п.8 Положення про Інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженою постановою Кабінету Міністрів УРСР №47 від 24.06.91 "Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення", передбачено право інспекції застосовувати економічні санкції до підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності й господарювання, за порушення законодавства про зайнятість населення, передбачені статтями 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення" і за недодержання вимог статей 8 і 18 зазначеного Закону.
Право органів державної служби зайнятості стягувати відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" штрафи з підприємств у разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості передбачено також пп. "л" п. 8 Положення про державну службу зайнятості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №47 від 24.06.91 "Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення".
Суд відкидає посилання позивача на порушення відповідачем при прийнятті спірної постанови норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема його статей 38, 268, 280 з таких міркувань.
Згідно зі ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При цьому за Кодексом України про адміністративні правопорушення суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є фізична особа (у тому числі службова), а не юридична особа (підприємство, установа, організація). Тому відсутні правові підстави для застосування Кодексу України про адміністративні правопорушення до правовідносин, пов'язаних зі стягненням штрафних санкцій з юридичних осіб за порушення законодавства у публічних сферах. Це підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 30.05.01 №7-рп/2001 у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 статті 92 Конституції України, частин 1, 3 статті 2 та частини 1 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Між тим, штраф, який накладений на позивача оскаржуваним рішенням, є економічною санкцією, застосованою до нього за порушення законодавства про зайнятість населення, і не є адміністративним стягненням, передбаченим ст. 24 КУпАП.
Також суд зауважує, що оскільки Інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення не є органом державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а штрафи, що стягуються нею за порушення Закону України "Про зайнятість населення", не є адміністративно-господарським штрафом в розумінні ст. 241 ГК України, тому на них не поширюються положення ст. 250 ГК України щодо обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частин 1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У судовому засіданні встановлено, що при проведенні перевірки та притягненні позивача до відповідальності посадові особи інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградського обласного центру зайнятості діяли відповідно до вимог діючого законодавства та в межах наданих повноважень. Факт порушення позивачем законодавства про зайнятість населення знайшов своє підтвердження у судовому засіданні. Відповідачем доведено правомірність винесеного рішення №1105-20/02144074 від 09.06.10 про застосування економічних санкцій за порушення законодавства про зайнятість населення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Таких витрат відповідач у справі не поніс.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відділу освіти Маловисківської районної державної адміністрації до інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградського обласного центру зайнятості про скасування рішення відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги, з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш
Повний текст постанови складено 01.10.10.