ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" липня 2011 р. cправа № 2a-2028/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Чуприни О.В.
за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_1 -ОСОБА_2
представника відповідача: Львівського державного університету внутрішніх справ -Кравчика Р.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання незаконним наказу за №80 від 18.03.2011 року та наказу за №97 о/с від 18.03.2011 року, поновлення на навчанні в Львівському державному університеті внутрішніх справ та на службі в органах внутрішніх справ, -
20.06.2011 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ (надалі -відповідач, Державний університет) про визнання незаконним наказу за №80 від 18.03.2011 року та наказу за №97 о/с від 18.03.2011 року, поновлення на навчанні в Львівському державному університеті внутрішніх справ та поновлення на службі в органах внутрішніх справ.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем, в порушення вимог Закону України ''Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України'', без повного, об'єктивного і всебічного дослідження обставин при проведенні відносно ОСОБА_1 службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни протиправно відраховано останнього із числа курсантів 4-го курсу Львівського державного університету внутрішніх справ та звільнено з органів внутрішніх справ України. Оскаржувані накази відповідача за №80 від 18.03.2011 року та за №97 о/с від 18.03.2011 року вважає незаконними, так як прийняті на підставі необґрунтованих висновків, зроблених відповідачем 18.03.2011 року у висновку службового розслідування. Вважає, що відповідач протиправно застосував норми статті 12 та 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України при кваліфікуванні правопорушення, що виразилося у виїзді позивача за межі області у місці стажування без дозволу керівника Лінійного відділу на станції Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, та приховування і не інформування про факт виїзду транспортним засобу у стані алкогольного сп'яніння, оскільки положення вказаного Статуту на позивача, як на курсанта Львівського державного університету внутрішніх справ і працівника органів внутрішніх справ, не розповсюджуються. Вказав, що не вчиняв правопорушення, пов'язаного із перебуванням у стані алкогольного сп'яніння, за яке, на думку відповідача, його притягнули до адміністративної відповідальності. Незаконними є посилання відповідача у оскаржуваних наказах на обов'язок курсанта вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ отримувати від керівництва такого закладу відповідний висновок на право керування не службовим транспортним засобом, оскільки будь-яким нормативно-правовим актом та відомчими наказами Міністерства внутрішніх справ України такий обов'язок не передбачено. У зв'язку із чим, зазначає, що будь-яких вчинків, що дискредитують звання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ під час проходження практики він не вчиняв.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснили суду, що підставами прийняття ректором Державного університету наказу за №80 від 18.03.2011 року про відрахування ОСОБА_1 з числа курсантів 4-го курсу стало допущення позивачем порушення службової дисципліни, що виразилось у самостійному залишенні позивачем території області місця проходження практики в м. Івано-Франківську, що нібито суперечить пункту 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відлученні останнього за межі території навчального закладу на транспортному засобі без відповідного висновку керівництва навчального закладу та вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погоджуючись з таким формулюванням підстав звільнення, позивач пояснив наступне. Пункт 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України регламентує порядок звільнення військовослужбовців з розташування військової частини. Із змісту даної норми законодавства вбачається, що дія пункту 216 вказаного Статуту поширюється виключно на військовослужбовців військових частин органів внутрішніх справ. Зазначили, що курсанти факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ, ким являвся позивач, не приймають Військової присяги, а приймають Присягу працівників органів внутрішніх справ, не носять формений одяг військовослужбовців внутрішніх військ та відповідні знаки розрізнення. Оскільки, проходження служби у даному навчальному закладі здійснюється відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, а не Положення про проходження військової служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і військових статутів, тому на нього не може поширюватися положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на який посилається відповідач в наказі про відрахування з числа курсантів та звільнення з органів внутрішніх справ. Щодо керування транспортним засобом без дозволу (відповідного висновку) керівництва навчального закладу, позивач вказав, що згідно пункту 3.19 наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов'язаних із загибеллю й травмуванням особового складу" вимагається забезпечити проведення керівниками міськрайлінорганів інструктажів з працівниками, які відбувають у відрядження на службовому автотранспорті та категорично заборонити виїзди працівників за межі гарнізону без дозволу безпосередніх начальників. Однак, 13.03.2011 року при зупиненні працівниками Державної автомобільної інспекції, позивач керував не службовим транспортним засобом, а транспортним засобом, що належить родичу позивача (його брату) за наявності належно оформленого доручення від останнього, а також водійського посвідчення. У зв'язку із тим, що позивач не був згідний із результатами огляду на місці, оформлених працівниками Державтоінспекції 13.03.2011 року, за допомогою спеціальних технічних засобів, відсутності огляду у спеціальному закладі охорони здоров'я та з урахуванням інших фактичних обставин, постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 29.04.2011 року, яка набрала законної сили, провадження по адміністративній справі за протоколом від 13.03.2011 року відносно позивача закрито за відсутності в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За таких обставин, результатами службового розслідування і його висновки від 18.03.2011 року є передчасними та недостовірними, оскільки дане розслідування проводилось протягом кількох годин робочого дня без з'ясування всіх обставин, які мали значення для вирішення питання про притягнення до відповідальності ОСОБА_1
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, подавши письмове заперечення проти адміністративного позову, та пояснив, що 13.03.2011 року позивач перебував на стажуванні і без відома керівництва Лінійного відділу на станції Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці здійснив виїзд за межі області, не маючи на це дозволу керівника Лінійного відділу. Вказав, що позивач в силу положень пункту 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України не вправі покидати територію гарнізону місця проходження практики, відповідно до вимог якого виїзд військовослужбовців строкової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється. Зазначив, що 13.03.2011 року о 02 годині 30 хвилин в с. В. Глібовичі Перемишлянського району Львівської області працівниками Відділу Державною автомобільною інспекцією з обслуговування АТ Перемишлянського району Львівської області та АТІ при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області затримано ОСОБА_1, який керував транспортним засобом ВАЗ -2109, державний номерний знак НОМЕР_1, у стані алкогольного сп'яніння. По даному факту на місці затримання відносно позивача складено протокол серії ВС за №111701 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Посилаючись на пункт 3.17 наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов'язаних із загибеллю й травмуванням особового складу", представник відповідача зазначив, що до працівників, які керують транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння, незалежно від наслідків, приймати безальтернативне рішення -звільнення з органів внутрішніх справ. Крім того вказав, що позивач, всупереч вимогам пунктів 2.3, 2.4 наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Положення про практичну підготовку слухачів та курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України" за №30 від 25.01.2008 року та статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не представився працівникам Державної автомобільної інспекції курсантом 4-го курсу Львівського державного університету внутрішніх справ, тим самим намагаючись уникнути розголосу щодо скоєного правопорушення в університеті, не повідомив керівництву даного навчального закладу про складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, чим мав намір приховати свою провину. Вказав, що із письмового пояснення позивача, наданого 18.03.2011 року керівництву Львівського державного університету внутрішніх справ вбачається, що позивач визнав факт скоєння ним правопорушення, тобто: керування автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, здійснив виїзд за межі області без відома керівництва, керування автомобілем без відповідного дозволу -висновку Львівського державного університету внутрішніх справ. На підставі вищевказаних фактів, 18.03.2011 року відповідачем проведено службове розслідування за фактом грубого порушення позивачем службової дисципліни, за наслідками якого видано наказ за №80 від 18.03.2011 року про відрахування позивача з числа курсантів та наказ за №97 о/с від 18.03.2011 року про звільнення останнього з органів внутрішніх справ України. Представник відповідача заперечив твердження позивача про те, що висновки за результатами службового розслідування від 18.03.2011 року є передчасними та недостовірними, оскільки дане розслідування проводилось в строки, визначені статтею 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", терміни його проведення не були порушені. Крім того, представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропущення позивачем строку на звернення до адміністративного суду, як на підставу для залишення адміністративного позову без розгляду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з таких мотивів.
Судом встановлено, що 13.07.2007 року між Львівським державним університетом внутрішніх справ в особі ректора ОСОБА_5, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, предметом якого є підготовка за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст за напрямом "право" та спеціальністю "правознавство". У відповідності до даного договору та на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, 13.08.2007 року позивача зараховано на навчання на 1 курс Львівського державного університету внутрішніх справ освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" факультет кримінальної міліції, термін навчання 4 роки, з одночасним присвоєнням спеціального звання "рядовий міліції" (а.с. 14-16).
У відповідності до частини 1 статті 16 Закону України "Про міліцію" особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
У відповідності до пункту 6.1.5 Положення про вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України за №62 від 14.02.2008 року, статус "курсант" надається особам рядового та молодшого навчальницького складу органів внутрішніх справ (військовослужбовцям, що не мають звань офіцерів), які навчаються у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.
Пунктом 6.3 даного Положення передбачено, що загальні права та обов'язки осіб перемінного складу вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України відповідно до їх спеціального або військового звання та службового положення визначаються згідно із законами України, статутами органів внутрішніх справ чи Збройних Сил України, вищого навчального закладу, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням. На осіб перемінного складу поширюються права та обов'язки, передбачені законодавством для працівників Міністерства внутрішніх справ, з урахуванням особливостей проходження служби (навчання) у вищому навчальному закладі.
Таким чином, позивач, будучи зарахований на навчання з 13.08.2007 року на 1 курс Львівського державного університету внутрішніх справ, з одночасним присвоєнням спеціального звання "рядовий міліції" перебував з цього часу на службі в органах внутрішніх справ.
На виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Положення про практичну підготовку слухачів та курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України" за №30 від 25.01.2008 року, наказу Львівського державного університету внутрішніх справ ''Про організацію стажування курсантів випускних курсів факультетів економічної безпеки, кримінальної міліції та підготовки слідчих у 2010-2011 навчальному році''курсанта 4-го курсу факультету кримінальної міліції ОСОБА_1 з 1 лютого по 11 травня 2011 року скеровано на практику до Лінійного відділу стації Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ на Львівській залізниці для проходження стажування.
18.03.2011 року наказом ректора Львівського державного університету внутрішніх справ за №97 о/с, курсанта 4-го курсу рядового міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ України у запас за пунктом 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та наказом за №80 від 18.03.2011 року відраховано з числа курсантів університету (а.с. 63-66).
Підставою звільнення позивача з органів внутрішніх справ слугував висновок службового розслідування від 18.03.2011 року та наказ ректора Львівського державного університету внутрішніх справ за №80 від 18.03.2011 року про відрахування позивача з числа курсантів університету (а.с. 63-65, 74-78).
Як встановлено судом, 18.03.2011 року до Львівського державного університету внутрішніх справ надійшла інформація про те, що 13.03.2011 року о 02 годині 30 хвилин в с. В. Глібовичі Перемишлянського району Львівської області, працівниками Відділу Державною автомобільною інспекцією з обслуговування АТ Перемишлянського району Львівської області та АТІ при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області затриманий курсант факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ, який у стані алкогольного сп'яніння керував транспортним засобом ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_1. По даному факту працівниками Державної автомобільної інспекції на позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВСІ за №111701 від 13.03.2011 року за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення (а.с. 90-91).
На підставі отриманих 18.03.2011 року вищевказаних копій документів начальником відділу кадрового забезпечення підполковником міліції Гурковським М.П., старшим інспектором інспекції з особового складу ВКЗ майором міліції Смоляком П.В. спільно із старшим оперуповноваженим в ОВС ВВБ у Львівській області СВБ ГУБОЗ МВС України підполковником міліції Івановим І.А. проведено службове розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни курсантом 4-го курсу факультету кримінальної міліції рядовими міліції ОСОБА_1
Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що 13.03.2011 року курсант ОСОБА_1, перебуваючи на стажуванні, без дозволу керівництва Лінійного відділу на станції Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці здійснив виїзд за межі області, укрив від керівництва факультету кримінальної міліції університету наявність довіреності на право керування автомобілем ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_1, керував автомобілем без відповідного висновку Львівського державного університету внутрішніх справ на право керування транспортним засобом та вчинив адміністративне правопорушення. Факт керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння намагався приховати і в зв'язку з цим не повідомив керівництво Лінійного відділу на станції Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці та навчального закладу, хоча в протоколі про адміністративне правопорушення свою вину визнав (а.с. 74-78).
На підставі даного висновку службового розслідування відповідачем видано наказ за №80 від 18.03.2011 року про відрахування позивача з числа курсантів та наказ за №97 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ України у запас за пунктом 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 63-65, 66).
Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі -Дисциплінарний статут), який визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Згідно вимог статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та серед інших обов'язків зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Стаття 2 Дисциплінарного статуту встановлює, що дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
У відповідності до частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Пункт 8 статті 12 Дисциплінарного статуту визначає звільнення з органів внутрішніх справ як вид дисциплінарного стягнення.
Таким чином, суд зазнача, що звільнення з органів внутрішніх справ осіб рядового і начальницького складу, які допустили порушення службової дисципліни, що передбачено пунктом 63 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року за №114, є дисциплінарним стягненням за вчинення дисциплінарного проступку.
Стаття 14 Дисциплінарного статуту встановлює порядок накладення дисциплінарних стягнень, у відповідності до частини першої якої з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Частина четверта даної статті передбачає, що порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Наказом Міністра внутрішніх справ України за №552 від 06.12.1991 року затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі -Інструкція), якою визначений порядок проведення службових розслідувань, що здійснюють інспекції з особового складу, інші підрозділи і посадові особи органів внутрішніх справ у випадках надзвичайних подій, правопорушень та інших неправильних дій (далі -порушень), скоєних особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
У відповідності до пункту 2 Інструкції завданням службового розслідування є повне, об'єктивне і всебічне розслідування обставин порушень, скоєних особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, виявлення причин і умов, що сприяли їхньому скоєнню, встановлення винних і забезпечення правильного застосування чинних нормативних актів для того, щоб кожних винний був притягнутий до відповідальності, а жоден невинний не постраждав.
Вирішуючи питання про наявність достатніх підстав для прийняття наказу Львівського державного університету внутрішніх справ за №80 від 18.03.2011 року, судом встановлено наступне.
Відповідач в даному наказі зазначив одну із підстав звільнення -виїзд позивача за межі Івано-Франківської області без дозволу керівництва Лінійного відділу на станції Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, при цьому посилаючись на пункт 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року за №548-XIV.
У відповідності до частини 4 Вступу до Статуту Збройних Сил України, дія Статуту поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту.
Згідно статті 7 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ складаються із з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, зокрема атомних електростанцій, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, і з військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин.
Згідно пункту 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці строкової служби у вільний від занять та робіт час мають право вільно переміщатися по території військової частини, а під час звільнення -і в межах гарнізону. Виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини. Виїзд військовослужбовців строкової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється.
За змістом пункту 217 Статуту військовослужбовці строкової служби, які не мають дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на чергове звільнення, користуються правом на звільнення з розташування військової частини. При цьому звільнення військовослужбовців здійснюється в такій черговості, щоб це не призводило до зниження рівня бойової готовності військової частини та якості бойового чергування.
У відповідності до частини 6 Статуту бойове чергування -це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин.
Таким чином, пункт 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на який посилається відповідач, регламентує звільнення саме з розташування військової частини, про що чітко зазначено в даному пункту.
Із змісту вищенаведених норм законодавства випливає той факт, що дія пункту 216 вказаного Статуту поширюється не на всі категорії працівників Міністерства внутрішніх справ, а виключно на військовослужбовців військових частин органів внутрішніх справ, які проходять службу в розташуванні відповідних військових гарнізонів та можуть нести бойове чергування.
Тобто, правовідносини, що регулюються пунктом 216 Статуту мають чітко окреслені межі, а саме: суб'єктний та об'єктний склад, а також об'єктивну сторону, зокрема територію, на яку вони поширюються. Так, суб'єктом зазначених правовідносин однозначно виступають лише військовослужбовці, які проходять строкову військову службу у військових частинах, в тому числі військовослужбовці внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ. Об'єктом даних правовідносин виступає встановлений порядок несення військовослужбовцями військової служби, а до об'єктивної сторони правовідносин відносяться зокрема місце реалізації правовідносин, а саме територія гарнізону військової частини.
Крім того, як уже зазначалось вище, стаття 7 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" визначає структуру внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, яка включає крім військових частин Міністерства внутрішніх справ, також військові навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ.
Згідно вимог статті 8 вказаного Закону, військовослужбовці внутрішніх військ (в тому числі курсанти військових навчальних закладів) приймають Військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання і знаки розрізнення.
Проходження служби у зазначених військах здійснюється відповідно до Положення про проходження військової служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і військових статутів.
Водночас, курсанти факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ, ким являвся позивач, не приймають Військової присяги, а приймають Присягу працівників органів внутрішніх справ, а проходження служби у даному навчальному закладі здійснюється відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, а не Положення про проходження військової служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і військових статутів.
В судовому засіданні представник відповідача не заперечив встановлену обставину, що Львівський державний університет внутрішніх справ не є військовою частиною чи військовим навчальним закладом Міністерства внутрішніх справ України.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що посадові особи Львівського державного університету внутрішніх справ, застосовуючи положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, виходили із приписів Положення про вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ, згідно пункту 6.3 якого обов'язки осіб перемінного складу вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України визначаються в тому числі і статутом Збройних Сил України, виходячи із наступних мотивів.
Вказане Положення безпосередньо розрізняє поняття ''службу в органах внутрішніх справ''і ''війська служба у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ'', а також безпосередньо осіб перемінного складу вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України із спеціальним та окремо військовим званням (пункт 6.8 і 6.2 Положення про вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ). У зв'язку із цим, у пункті 6.2 Положення в залежності від того, яку службу при навчанні проходить курсант (в органах внутрішніх справ чи військову службу у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ, із присвоєним спеціальним або військовим званням), визначено перелік правових актів (закони України, статути органів внутрішніх справ чи Збройних Сил України, вищого навчального закладу, інші нормативно-правові акти, Положенням), якими визначаються права та обов'язки відповідних осіб перемінного складу вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд зазначає, що позивач не є військовослужбовцем військової частини внутрішніх військ, не проходив строкову службу в розташуванні відповідних військових частин Міністерства внутрішніх справ та не перебував на бойовому чи будь-якому іншому чергуванні 13.03.2011 року, а тому вимоги пункту 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на позивача не поширюються, а отже ставити питання про невиконання позивачем вимог вказаного Статуту є протиправним.
Крім цього, представник відповідача не зміг суду пояснити, за які саме межі гарнізону виїхав без дозволу позивач. Не пояснив суду та не послався на жодний нормативно-правовий акт, який стверджує про те, що територія територіально-адміністративної одиниці -Івано-Франківська область -являється гарнізоном Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, а також те, що межі Івано-Франківської області співпадають із територіальними межами (кордоном) Лінійного відділу на станції Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці.
Досліджуючи підставу відрахування позивача з числа курсантів та звільнення з органів внутрішніх справ з приводу керування позивачем автотранспортом без відповідного дозволу (висновку) Львівського державного університету внутрішніх справ на право керування транспортним засобом, судом встановлено наступне.
Суд відхиляє як безпідставні посилання представника відповідача про те, що позивачем при керуванні 13.03.2011 року транспортним засобом порушено вимоги пункту 3.19 наказу Міністерства внутрішніх справ ''Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов'язаних із загибеллю й травмуванням особового складу''за №81 від 16.03.2007 року, виходячи із слідуючої правової позиції.
Пунктом 3.19 вказаного Наказу вимагається забезпечити проведення керівниками міськрайлінорганів інструктажів з працівниками, які відбувають у відрядження на службовому автотранспорті. Категорично заборонити виїзди працівників за межі гарнізону без дозволу безпосередніх начальників. При наданні дозволу на такий виїзд проводити всебічний інструктаж працівника щодо правил поведінки в побуті, громадських місцях, безумовного дотримання Правил дорожнього руху.
Із змісту даного Наказу випливає, що від керівників місцевих підрозділів внутрішніх справ вимагається здійснення контролю за використанням саме службового транспорту Міністерства внутрішніх справ його працівниками.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВСІ за №111701 від 13.03.2011 року, що транспортний засіб, яким керував позивач не являється службовим транспортом Міністерства внутрішніх справ, а належить родичу позивача. Керування даного транспортного засобу здійснював на підставі належно оформленого доручення та за наявності водійського посвідчення (а.с. 50-52).
Крім того, суд зазначає, що наказ Міністерства внутрішніх справ ''Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов'язаних із загибеллю й травмуванням особового складу''не містить будь-яких положень по встановленню обов'язку отримання працівниками органів внутрішніх справ, в тому числі перемінного складу вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України, від вищестоящого керівництва спеціального письмового дозволу (висновку) на керування транспортними засобами, які перебувають у їх власності чи на праві користування.
Безпідставним є також посилання представника відповідача на норми Положення про роботу комісії Львівського державного університету внутрішніх справ з дорожнього руху, затвердженого наказом ректора за №192 від 27.05.2010 року, оскільки згідно наказу, яким затверджено таке Положення та пунктів 3.1., 3.3. даного Положення його норми розповсюджуються на особовий склад Львівського державного університету внутрішніх справ, працівником якого позивач не являється (а.с. 112-114).
Будь-яких інших нормативно правових актів, які б були обов'язковими до виконання службовими особами органів внутрішніх справ, що встановлюють вимоги по отриманню спеціального дозволу (висновку) на право користування не службовим транспортним засобом, представник відповідача не вказав.
Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про недопустимість обмеження, без встановлених законом підстав, у здійсненні ним свої цивільних прав щодо користування неслужбовим транспортом, а посилання на зазначену вище підставу в наказі про відрахування з університету та звільнення з органів внутрішніх справ є необґрунтованим та незаконним, оскільки суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Правилам дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року за №1306, а також Наказу Міністерства внутрішніх справ України за №81 від 16.03.2007 року.
Як вбачається з пояснень відповідача, основною підставою для відрахування позивача з числа курсантів та звільнення останнього з органів внутрішніх справ було вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Судом встановлено, працівниками Відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування АТ Перемишлянського району Львівської області та АТІ при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області 13.03.2010 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВСІ за №111701 за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 90).
Відповідно до пункту 67 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи рядового та начальницького складу, засуджені за вчинення злочину (в тому числі без позбавлення спеціального звання) або притягнуті до адміністративної відповідальності за корупційне адміністративне правопорушення, підлягають звільненню із служби органів внутрішніх справ у триденний строк з дня набрання рішення законної сили.
Таким чином, виходячи з аналогії права та загального принципу презумпції невинуватості, мотивування відповідачем звільнення позивача з органів внутрішніх справ складанням відносно нього працівниками Державної автомобільної інспекції 13.03.2011 року протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення є порушенням принципу презумпції невинуватості особи.
Встановлення фактичних обставин та прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у відповідності до вимог статті 221 даного Кодексу, входить до виключної компетенції суду, якому і належить право встановлення вини чи невинуватості особи у вчиненні правопорушення.
Сам факт складання такого протоколу не може бути визнаний достатньо правовою підставою для відрахування позивача з Львівського Державного університету внутрішніх справ та звільнення з органів внутрішніх справ, оскільки протокол про вчинення адміністративного правопорушення не встановлює факт вчинення правопорушення та вину особи, а є лише одним із доказів, на основі яких суд виносить свою постанову при розгляді справи про адміністративне правопорушення. При цьому, у відповідності із вимогами Кодексу України про адміністративні правопорушення суд оцінює всі подані сторонами докази у їх сукупності, та жодні докази, в тому числі складений протокол про вчинення адміністративного правопорушення, не мають для суду наперед встановленої сили, а лише є підставою для розгляду такої справи.
Як встановлено в судовому засіданні, 29.04.2011 року постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області провадження по адміністративній справі відносно позивача закрито на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно і протокол про адміністративне правопорушення серії ВСІ за №111701 від 13.03.2011 року визнано таким, що складений з порушенням Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 21-23).
Таким чином, враховуючи те, що вищевказана постанова набрала законної сили 10.05.2011 року, то судом встановлено преюдиційний факт не перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння під час керування транспортного засобу.
У відповідності до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальній справі чи постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про адміністративне правопорушення.
Із врахуванням того, що положення дії Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України не розповсюджується на позивача, як на курсанта Львівського державного університету внутрішніх справ, суд також відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем статті 12 вказаного Статуту в частині не повідомлення керівництва Лінійного відділу на станції Івано-Франківськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці та навчального закладу про факт керування транспортним засобом на праві довіреності та складення відносно нього 13.03.2011 року протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Досліджуючи доводи представника відповідача про те, що позивач сам визнав факт керування транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння, яке він виклав письмово у своєму поясненні 18.03.2011 року, судом встановлено наступне (а.с. 96).
В судовому засіданні ОСОБА_1 безпосередньо надав пояснення суду та вказав, що у вказаному письмовому поясненні не визнав факт керування транспортного засобу у стані сп'яніння, а лише визнав факт неповідомлення ним керівництва Львівського державного університету внутрішніх справ про інкримінування йому правопорушення, суть якого зводиться до того, що він ''керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння''. Ним було перенесено у пояснення керівництву Державного університету те звинувачення, яке йому ставило у вину працівники органу Державної автомобільної інспекції та саме так, як воно було викладено в адмінпротоколі та в диспозиції частини 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У відповідності до вимог частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків коли щодо таких обставин не виникає спору.
Суд зазначає, що поняття ''стан сп'яніння''є медичною категорією та, у відповідності до вимог Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою встановлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року за №1103, стан сп'яніння може бути встановлено виключно: а) результатами огляду на місці за допомогою спеціальних технічних засобів у разі згоди водія із результатами такого огляду; б) результатами огляду у спеціальному закладі охорони здоров'я.
Як з'ясовано судом, у зв'язку із тим, що позивач не був згідний із результатами огляду на місці, оформлених працівниками Державтоінспекції 13.03.2011 року, за допомогою спеціальних технічних засобів та відсутності огляду у спеціальному закладі охорони здоров'я, постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 29.04.2011 року, яка набрала законної сили, провадження по адміністративній справі за протоколом від 13.03.2011 року відносно позивача закрито за відсутності в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Представник відповідача будь-яких фактичних, належних та допустимих доказів керування позивачем 13.03.2011 року транспортним засобом у стані, який можна кваліфікувати як стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, суду не надав.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що відповідачем не дотримано вимог щодо проведення повного, всебічного та об'єктивного службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни курсантом 4-го курсу рядовим міліції ОСОБА_1, що призвело до прийняття необґрунтованого та протиправного рішення про факт вчинення позивачем проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України і як наслідок його звільнення з органів внутрішніх справ та відрахуванню з числа курсантів Львівського державного університету внутрішніх справ.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 10 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України передбачено, що при проведенні службового розслідування повному, об'єктивному і всебічному дослідженню підлягають: подія порушення (час, місце, спосіб, інші обставини); наявність вини працівника органів внутрішніх справ у скоєнні порушення, мета та мотиви порушення; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як ті, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність; характеристика особи, яка скоїла порушення (ставлення до служби, поведінка до порушення); причини та умови, що сприяли скоєнню порушення; характер і розмір нанесених порушенням збитків.
Згідно підпункту 14.1 Інструкції посадова особа при проведенні службового розслідування зобов'язана вжити всіх законних заходів щодо встановлення обставин, зазначених у пункті 10 цієї Інструкції.
З урахуванням викладеного вище, суд прийшов до переконливого висновку, що відповідачем при проведенні службового розслідування та наданні висновків за його результатами не дотримано вимоги про повноту, об'єктивність і всебічність щодо встановлення обставин скоєння дисциплінарного проступку позивачем, а рішення про його звільнення з органів внутрішніх справ є необґрунтованим і прийняте без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Як наслідок суд вважає накази ректора Львівського державного університету внутрішніх справ за №80 та за №97 о/с від 18.03.2011 року про звільнення курсанта 4-го курсу рядового міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України у запас за пунктом 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та відрахування з числа курсантів протиправним.
Суд також вважає за неможливим застосування наслідків пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для залишення адміністративного позову без розгляду, на застосуванні яких наполягає представник відповідач, виходячи з наступного.
У відповідності до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено судом, 15.04.2011 року позивач звернувся до Рогатинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання незаконним відрахування з числа курсантів університету, поновлення на навчанні та на службі в органах внутрішніх справ.
Однак, в ході судового розгляду 06.06.2011 року представником позивача заявлено клопотання про залишення без розгляду зазначеного вище позову, оскільки позивачу стало відомо про те, що даний спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому позивач має намір звернутися з даним позовом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 06.06.2011 року вказаний позов залишено без розгляду. Дана ухвала набрала законної сили 11.06.2011 року, після чого 20.06.2011 року позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
У зв'язку із наведеними, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 року позивачу поновлено строк звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги ОСОБА_1 про його поновлення на службі в органах внутрішніх справ України та на навчанні у Львівському державному університеті внутрішніх справ, відповідно до договору від 13.08.2007 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підставними та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення із відповідача судових витрат за надання правової допомоги та представництва інтересів в розмірі 12 000,00 грн. згідно договору від 07.06.2011 року, суд зазначає, що ні позивачем, ні його представником суду не подано будь-яких доказів грошової оплати таких послуг. В свою чергу, позивач не наполягав у судовому засіданні на стягнення судових витрат із відповідача, при цьому у порядку статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України відповідну письмову заяву не подав. За таких обставин суд вважає, що в цій частині вимог слід відмовити.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Львівського державного університету внутрішніх справ за №80 від 18.03.2011 року про відрахування з числа курсантів та звільнення з органів внутрішніх справ України курсанта 4-го курсу факультету кримінальної міліції рядового міліції ОСОБА_1.
Визнати протиправним та скасувати наказ Львівського державного університету внутрішніх справ за №97 о/с від 18.03.2011 року про звільнення з органів внутрішніх справ України у запас курсанта 4-го курсу факультету кримінальної міліції рядового міліції ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на навчанні в Львівському державному університеті внутрішніх справ та на службі в органах внутрішніх справ України.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанову суду у відповідності до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України звернути до негайного виконання.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.
Постанова в повному обсязі складена 15.07.2011 року.