01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.07.2011 № 35/43
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 19.07.2011 року по справі № 35/43 (в матеріалах справи)
Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти» на рішення господарського суду міста Києва від 06 травня 2011 року по справі № 35/43 (суддя Літвінова М.Є.)
За позовом Публічного акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти»
До Київської міської ради
про Про скасування п.п. 4.3, 4. Договорів оренди земельних ділянок
Публічне акціонерне товариство «Інститут транспорту нафти» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про скасування п.п.4.3, 4.4 Договорів оренди земельних ділянок по вул. Сирецькій, 43 №91-6-00890, 91-6-00891, 91-6-00892 від 03.03.2010.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.05.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду міста Києва, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду від 06.05.2011 року по справі № 35/43 скасувати та постановити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з неповним дослідженням обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з перебуванням суддів Жук Г.А., Яковлєва М.Л. у щорічній відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/25 від 18.07.2011 року призначено наступний склад суду : суддя-доповідач по справі Тарасенко К.В., судді колегії - Коршун Н.М., Куксов В.В.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року “Про передачу відкритому акціонерному товариству “Інститут транспорту нафти” земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд вишукувальної бази на вул. Сирецькій, 43 у Шевченківському районі м. Києва” вирішено передати позивачу земельні ділянки загальною площею 1,89 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд вишукувальної бази на вул.. Сирецькій, 43 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі:
Ділянку №1 площею 0,28 га -в довгострокову оренду на 10 років за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 07.01.1974 №43 “Про відведення земельної ділянки інституту “Південдіпронафтопровід” по вул. Сирецькій №43-47 під будівництво вишукувальної бази”;
Ділянку №2 площею 1,26 га -в довгострокову оренду на 10 років за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 07.04.1974 №43 “Про відведення земельної ділянки інституту “Південдіпронафтопровід” по вул. Сирецькій №43-47 під будівництво вишукувальної бази”(площею 1,21 га) та міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 0,05);
Ділянку №3 площею 0,35 га, в межах червоних ліній, - в короткострокову оренду на 5 років за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
03.03.2010 року між Київської міською радою (Орендодавцем) та Відкритим акціонерним товариством “Інститут транспорту нафти” (Орендар) було укладено Договори оренди земельних ділянок (надалі-Договір-1,2,3), які зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 22.03.2010 за №91-6-00891; №91-6-00890; №91-6-00892
Відповідно до п.1.1, п.2.1 Договорів орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 25.12.2008 за №957/957 та на підставі рішення Київської міської ради від 28.05.2009 за №547/1603 за Актом приймання-передачі передав, а Орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, розташовані по вул. Сирецька, 43 у Шевченківському районі м. Києва, розміром - 2711 кв.м., 3575 кв.м., 12 613 кв.м., цільове призначення -для експлуатації та обслуговування будівель і споруд вишукувальної бази.
22.03.2010 зазначені земельні ділянки було передано позивачу за Актами приймання-передачі земельних ділянок.
Спір виник з приводу того, що пункти 4.3 та 4.4 вищезазначених договорів не відповідають вимогам п.8 ст.10 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у місті Києві, в редакції рішення Київської міської ради №930/1867 від 24.12.2009, яка була чинною на момент укладення спірних договорів.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч.3 ст. 631 ЦК України).
Судом установлено, що згідно п.7 ст. 28 рішення Київської міської ради № 457/1867 від 15 липня 2004 року «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві» (в редакції чинній на момент укладення договору) якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.
Оскаржуваний пункт 4.3. договорів оренди землі, укладених 03.03.2010 року між Київської міською радою та Відкритим акціонерним товариством “Інститут транспорту нафти”, визначає наслідки несвоєчасного підписання договору відповідно до зазначеного рішення Ради і безпосередньо випливає з положень цього рішення, яке є чинним, не скасовано і не визнано недійсним у встановленому порядку.
Судом також встановлено, що при укладенні договору позивач не заперечував проти його умов, протокол розбіжностей сторонами не складався, зазначений пункт договору відповідає вимогам закону, оскільки чітко передбачає настання відповідних правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом із цим, наявність прострочення на момент підписання договору не може бути підставою для визнання недійсною окремої його частини, оскільки ототожнення позивачем правових підстав недійсності правочину з підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, що виникли з такого правочину, є помилковими в зв'язку з тим, що такі підстави різні за своєю правовою природою та характером правовідносин.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2011 року у справі № 35/43 відповідає дійсним обставинам справи, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти» на рішення господарського суду міста Києва від 06 травня 2011 року по справі № 35/43 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 06 травня 2011 року по справі № 35/43 - без змін.
3. Матеріали справи № 35/43 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді