01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.06.2011 № 42/72-33/20
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 (за довір.),
від відповідача - ОСОБА_2 (за довір.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІТОН АГРО» на рішення Господарського суду м. Києва від 14.03.2011р. у справі № 42/72-33/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авітон Агро»
про визнання недійсним третейського застереження та стягнення 249 797,69 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.03.2011 у справі №42/72-33/20 позовні вимоги ТОВ «Газ Інвест» про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене у розділі 10 контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року, та стягнення з ТОВ «Авітон Агро» загальної суми заборгованості в розмірі 234 650,00 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 9 571,85 грн. та витрат від інфляції за весь час прострочення в розмірі 36 346,10 грн., задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, а провадження у справі припинити.
Заперечуючи проти рішення суду, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ст.80 ГПК України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (п.5 ст.80 ГПК України).
Відповідач також зазначає про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення грошових коштів за Контрактом №ГРБ-05 від 13.02.2009 є безпідставними за відсутністю спору у зв'язку з проведенням позивачем (щодо заявлених ним позовних вимог) в односторонньому порядку заліку зустрічних однорідних вимог.
Позивач проти доводів апелянта заперечує, скаргу вважає необґрунтованою та просить залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу, надані доповнення до неї, відзив, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегією встановлено наступне.
Позивачем було передано на розгляд Господарського суду м. Києва позовні вимоги про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене у розділі 10 контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року, у зв'язку з тим, що положення розділу 10 вказаного контракту не відповідають нормам чинного законодавства.
Відповідач, заперечуючи проти таких позовних вимог, в апеляційній скарзі посилається на те, що зазначена третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного в Розділі 10 Контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009р., укладена сторонами за їх вільним волевиявленням. Контракт № ГРБ-05 від 13.02.2009р. підписаний представниками сторін, а підписи скріплені печатками.
Відповідач також посилається на встановлений статтями 6, 627 та 629 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, який зумовлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та умови договору є обов'язковими для виконання сторонами цих умов.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2009 року між сторонами був укладений контракт № ГРБ-05.
Відповідно п.1.1. контракту, продавець продає, а покупець на умовах даного контракту приймає та оплачує насіння гірчиці для технічної переробки врожаю 2009 року.
Згідно п. 10.2 контракту, встановлено, що у випадку якщо сторони не дійдуть згоди відносно спору, який виникає з контракту або у зв'язку із ним, такий спір підлягає передачі на розгляд та остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України.
Таким чином, укладаючи п. 10.2. контракту, сторони фактично відмовились від звернення за захистом до компетентного суду.
Згідно п. 10.3. контракту сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде використовуватись Регламент Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України.
Пункт п. 10.4. контракту встановлює, що третейський розгляд справи буде здійснювати Постійно діючий третейський суд при Торгово-промисловій палаті України в складі одного третейського судді.
Відповідно п. 10.5. контракту, згідно Регламенту Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України третейський розгляд здійснюється по місцезнаходженню Третейського суду: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 33. Згідно п. 10.6. контракту мова третейського розгляду -російська.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія зазначає наступне.
Відповідно ч. 1-3 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Стаття 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно абз.1 ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Таким чином, третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя.
Відповідно ч. 1. ст. 11 Закону України «Про третейські суди» третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.
Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Спеціальний закон встановлює можливість (право), а не обов'язковість передачі спору на розгляд Третейського суду у випадку наявності третейської угоди.
Відповідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ч. 1. ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За таких обставин колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про визнання недійсною третейської угоди ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Враховуючи те, що чинним законодавством України кожному гарантується право на розгляд його справи в суді, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, угода сторін про відмову від права на звернення за захистом до компетентного суду є такою, що суперечить закону, а тому є недійсною.
Таким чином, колегія вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене в п. 10.2., 10.3., 10.4., 10.5., 10.6. контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції про їх задоволення таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
З урахуванням викладеного, колегія не може прийняти до уваги доводи відповідача про те, що у позивача відсутнє право на звернення до господарського суду у зв'язку з існуванням укладеної між сторонами третейської угоди про передачу спору на вирішення третейського суду, а тому підстави для припинення провадження у справі відсутні.
З приводу заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за контрактом №ГРБ-05 від 13.02.2009 року, колегія зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту контракту № ГРБ-05 від 13.02.2009 року, даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно п. 4.1. контракту, поставка товару здійснюється на умовах FCA у відповідності до міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс 2000».
У відповідності до положень розділу 7 контракту, сторони погодили умови проведення розрахунків, а саме платіж у розмірі 100 % вартості партії товару проводиться на протязі 1 банківського дня по факту поставки. Моментом виконання грошового зобов'язання вважається дата після надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання контракту позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних: № РН-000234 від 03.09.2009 року на суму 76 560,00 грн., № РН-000235 від 24.09.2009 року на суму 78 880,00 грн. та № РН-000239 на суму 79 120,00 грн., який був отриманий останнім, що підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 3/09 від 03.09.2009 року, № 24/29 від 24.09.2009 рота та № 1/10 від 01.10.2009 року.
Однак, як встановлено під час розгляду спору, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за контрактом № ГРБ-05 від 13.02.2009 року у відповідача перед позивачем в розмірі 234 560,00 грн. належним чином доведений та документально підтверджений.
Заперечуючи проти рішення суду, відповідач посилається на те, що зобов'язання Відповідача перед Позивачем за контрактом № ГРБ - 05 від 13.02.2009р. в розмірі 234 560 грн. було повністю припинено зарахуванням зустрічних вимог, яке було здійснено за заявою Позивача, що підтверджується Листом вих. № 484 від 01.11.2009р., Листом вих. № 26 від 01.02.2010р., та Листом вих. № 27 від 02.02.2010р.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що зобов'язання між сторонами у справі припинились на підставі ст.601 ЦК України, тому відповідно предмет спору у даній справі відсутній, а провадження підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Такі заперечення відповідача колегія визнає необґрунтованими, не приймає до уваги, виходячи із наступного.
Так, із залучених до матеріалів справи Листів вих. № 484 від 01.11.2009р., вих. № 26 від 01.02.2010р., вих. № 27 від 02.02.2010р. дійсно вбачається, що позивач у листопаді 2009 року та в лютому 2010 року звертався до відповідача із заявами-пропозиціями про залік зустрічних однорідних вимог.
Однак, 25.11.2009 року ТОВ «АВІТОН АГРО» звернулось до Постійно діючого Третейського суду при ТТП України із позовом про стягнення з ТОВ «ГАЗ ІНВЕСТ» повної суми заборгованості останнього за контрактом № ГР-4 від 01.07.2009 року (за яким мав відбуватися залік згідно листа позивача), тобто без урахування пропозиції ТОВ «Газ Інвест» про здійснення заліку зустрічних однорідних вимог зарахуванням, направленої листом від 01.11.2009 року.
Зазначені дії ТОВ «АВІТОН АГРО» свідчать про те, що останнє не сприйняло заяву ТОВ «Газ Інвест» від 01.11.2009 року про здійснення заліку зустрічних однорідних вимог, тобто заперечило останню в повному обсязі, у зв'язку з чим такий залік не відбувся.
Подальші заяви ТОВ «ГАЗ ІНВЕСТ» про залік зустрічних однорідних вимог від 01.02.2010 року та 02.02.2010 року за тими ж контрактами також не були враховані Третейським судом при винесенні рішення від 02.02.2010 у справі №2/2009 про стягнення з ТОВ «ГАЗ ІНВЕСТ» заборгованості за договором № ГР-4 від 01.07.2009 року у розмірі 711 010,00 грн. основного боргу та штрафні санкції.
За таких обставин, дії відповідача щодо звернення до третейського суду з позовом про стягнення з ТОВ «ГАЗ ІНВЕСТ» суми заборгованості за контрактом № ГР-4 від 01.07.2009 року, за наслідками розгляду якого Третейським судом було винесено відповідне рішення про їх задоволення, свідчать про те, що залік між сторонами у справі не відбувся.
Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості за контрактом № ГРБ-05 від 13.02.2009 року в розмірі 234 560,00 є обґрунтованим у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та ст.ст.525, 526, 610, 629 ЦК України, відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства.
У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за контрактом позивач також просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 36 346,10 грн. та 3% річних в розмірі 9 571,85 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищевикладене, наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 234 560,00 грн., колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення 3 % річних у розмірі 9571,85 грн. та витрат пов'язаних з інфляційними процесами в сумі 36 346,10 грн.
Апелянтом належних доказів у відповідності до вимог ст.ст. 33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, висновків господарського суду не спростовано, тому апеляційна скарга визнається необґрунтованою, і задоволенню не підлягає. Рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авітон Агро» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.03.2011 р. у справі №42/72-33/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №42/72-33/20 повернути Господарському суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді