"29" червня 2011 р.Справа № 14/24/5022-593/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О. В.
розглянув матеріали справи
за позовом Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель", вул. Садова, 26а, смт. Гостомель, Київська область, 08290
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача фізична особа підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль, 46010
про стягнення заборгованості в сумі 10662.49 грн.
за участю представника відповідача: Денис А. І., довіреність №04/11-05-2011 від 11.05.2011р.
Суть справи:
Дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" звернулося в господарський суд Тернопільської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості сумі 10662.49 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих в судових засіданнях повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Контракту-Заявки від 11.06.2010р. на організацію міжнародних перевезень автомобільним транспортом, що призвело до виникнення у господарського товариства боргу, суму якого просить стягнути в судовому порядку.
Відповідач, згідно письмового відзиву на позов, а також усних пояснень у судових засіданнях повноважного представника, проти позову заперечує, посилаючись на те, що ДП "Кюне і Нагель" свої зобов'язання, відповідно до укладеного договору транспортного експедирування № КН- FO/LWO від 16.06.2010 р. виконало неналежним чином, допустивши пошкодження вантажу.
Третя особа, вимоги ухвал суду від 11.05.2011р., 01.06.2011р. та 15.06.2011р. не виконала, хоча про час і місце слухання справи була повідомлена належним чином, в порядку ст.ст. 64, 77 ГПК України та п.19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. №01-8/482 (повідомлення про вручення поштових відправлень знаходяться в матеріалах справи).
За наведених обставин, зважаючи на неподання третьою особою витребуваних судом документів, розгляд справи здійснюється за правилами ст.75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.
В судових засіданнях представникам сторін процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст. 81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Строк вирішення спору було продовжено за правилами, що викладені у ст. 69 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:
Статтею 3 Закону України "Про транспортно - експедиторську діяльність" визначено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Законом України "Про транспорт", іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ст. 205, ст. 638 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом, при цьому договір є укладеним в належній формі, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору щодо предмету договору, умов які визначені законом як істотні для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
11 червня 2010р. між ДП "Кюне і Нагель" (Експедитор) та ТОВ "Р.Е.Й.В." (Замовник) укладено Контракт -Заявку №22-7661006011 на організацію міжнародних перевезень автомобільним транспортом (далі Контракт-Заявка), умовами якої визначено, що перевезення вантажу (кава палетизована) буде відбуватися по маршруту Італія -Україна.
У пункті 23 даного документу, контрагенти договірних відносин обумовили, що контракт - заявка передана та підписана за допомогою факсимільного зв"язку має юридичну чинність за умови підтвердження її іншою стороною. Відомості, що містяться у п.25.2 даного контракту, пояснення учасників спору у судовому засіданні свідчать про чинність вказаного документу, а відтак і про обов"язковість його умов для всіх учасників договірних відносин.
Окрім того, 16 червня 2010р. між вищезазначеними сторонами укладено договір транспортного експедирування №КН-16-FO/LWO, згідно п. 2 якого, клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до узгоджених сторонами заявок, що є невід'ємними частинами цього договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, де одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ст. 929 ЦК України).
За приписами статті 1 Закону України "Про транспортно - експедиторську діяльність" експедитор - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Із матеріалів справи слідує, що перевезення вантажу, визначеного Контрактом-Заявкою, підтверджується вантажно-митною декларацією №403000001/2010/004273 та міжнародною товарно-транспортною накладною CMR Серії А №089082 від 14.06.2010р., що складені уповноваженими особами, в тому числі і учасників спору, без зауважень та заперечень.
З наведених підстав, позивачем обгрунтовано, на підставі п. 15 та 18 Контракт-Заявки, 30.06.2010р. виставлено ТОВ "Р.Е.Й.В." рахунок на оплату вартості транспортних послуг сумі 10662.49 грн..
Натомість, із відзиву на позов, тексту претензії №314 від 30.07.2010р., пояснень представника товариства у судовому засіданні слідує, що невиконання відповідачем умов правочину щодо сплати належних платежів, обумовлене пошкодженням вантажу при здійсненні перевезення автоперевізником - суб'єктом підприємницької діяльності Бабінцем В. С.
Наведені обставини ТОВ підтверджує актами про невідповідність товару вимогам по якості від 21.06.2011р. та експертним висновком №В-916 від 22.06.2010р.
При цьому слід зазначити, що в силу ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки спір виник з правовідносин надання послуг з міжнародного автомобільного перевезення вантажу, ці правовідносини регулюються положеннями Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.56, яка для України вступила в силу 17.05.2007 року .
Вказаний нормативно - правовий акт застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли зазначені в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для здачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн, з яких, принаймні, одна є учасником Конвенції (ст. 1 глави 1 Конвенції), договір перевезення встановлюється накладною (ст. 4 Конвенції), при цьому, саме транспортер (перевізник) відповідає як за власні дії, так і за дії своїх агентів та інших осіб, коли вони виконують покладені на них обов'язки (ст. 3 Конвенції), а накладна, оскільки не доведено іншого, слугує доказом умов договору і засвідчує прийняття вантажу транспортером (п. 1 ст. 9 Конвенції).
Статтею 30 Конвенції встановлено, що якщо одержувач прийняв вантаж і не встановив його стану в присутності транспортера, не зробив транспортеру застережень, що вказують загальний характер втрат або пошкоджень, то слід вважати, що вантаж був прийнятий одержувачем в стані, описаному в накладній.
Аналогічні за змістом вимоги до оформлення документів, які можуть засвідчувати обставини, що слугують підставою для матеріальної відповідальності при автомобільних перевезеннях викладені і Статуті автомобільного транспорту УРСР(далі - Статут).
При цьому суд констатує, що за правилами та у спосіб, які встановлені переліченими вище нормативно-правовими актами відповідачем не зафіксовано доставку йому пошкодженого вантажу.
Так, у наданій товариством з обмеженою відповідальністю до суду копії Міжнародної товарно-транспортної накладної СМR серії А №089082 від 14.06.2010 року відсутні як відмітки одержувача вантажу щодо складання акту про пошкодження вантажу так і будь - які інші зауваження ТОВ "Р.Е.Й.В." з приводу цього.
Крім того, п.158 Статуту обумовлено, що у разі розбіжностей між перевізником і вантажоодержувачем обставини, які можуть слугувати підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.
Таким чином, всі записи в акті мали б бути засвідчені посадовими особами ТОВ "Р.Е.Й.В." та транспортера.
Натомість, у акті про невідповідність товару вимогам по якості, на який посилається відповідач, підпис водія чи іншої уповноваженої особи перевізника відсутній, а вказаний документ підписаний лише товариством з обмеженою відповідальністю та начальником виробництва ТОВ "Р.Е.Й.В.- ТЕХНО" Чуприною М.
В той же час, із витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців слідує, що ТОВ "Р.Е.Й.В." та ТОВ "Р.Е.Й.В.- ТЕХНО" є пов"язаними між собою одними і тими ж засновниками товариствами. Більше того, директор ТОВ "Р.Е.Й.В." є одним із засновників ТОВ "Р.Е.Й.В.-ТЕХНО".
За таких обставин, суд не може вважати начальника виробництва ТОВ "Р.Е.Й.В.- Техно" незаінтересованою особою, а відтак констатує, що акт від 21.06.2011р. оформлений без дотримання вимог законодавства, що регламентує спірні правовідносини, в тому числі Інструкції №П-7, що затверджена постановою Держарбітражу від 25.04.1966 року.
Не містять матеріали справи і інших належних та допустимих доказів щодо повідомлення про пошкодження вантажу, які передбачені Правилами і рекомендаціями по використанню документів і форм FIATA , що затверджені рішенням правління АМЕУ від 16.07. 2003 р.
Таким чином, суд констатує, що за відсутності будь - яких вмотивованих зауважень відносно стану вантажу, діє презумпція того, що відомості, вказані відправником, правильні, а сам вантаж у момент його прийому одержувачем знаходився в комерційно справному стані, що відповідає умовам перевезення.
З огляду на вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкт господарювання, у даному випадку ТОВ "Р.Е.Й.В.", повинен виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до договору, що у спірних правовідноинах місця не мало.
Державне мито та інші судові витрати згідно ст.ст. 44-49 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" відшкодовуються за рахунок відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." ( вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 24635111) на користь Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" (вул. Садова, 26а, смт. Гостомель, Київська область, ідентифікаційний код 24590990) -10662 (десять тисяч шістсот шістдесят два) грн. 49 коп. заборгованості, 106 (сто шість) грн. 63 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення 15.07.2011 року через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко