Іменем України
22 липня 2011 року справа № 5020-904/2011
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99055, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
до Повного товариства „Ломбард Айварс”, Денисов С.О. та компанія” (вулиця Хрусталева, буд. 75, кв. 40, місто Севастополь, 99040, ідентифікаційний код 20750654)
про розірвання договору оренди нежитлового приміщення
Суддя О.С. Погребняк
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2 від 23.04.1999, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі;
відповідача: ОСОБА_2 -представник, довіреність б/н від 01.02.2011, ОСОБА_4 -представник, довіреність б/н від 01.07.2011;
Суть спору:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Повного товариства „Ломбард Айварс”, Денисов С.О. та компанія” про розірвання договору оренди нежитлового приміщення.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.03.2002 між ОСОБА_5 та Повним товариством „Айварс” було укладено договір оренди та додаткову угоду оренди приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 строком на сім років. В подальшому, 31.12.2003 між ОСОБА_5 та Повним товариством „Айварс” було укладено інший договір -на оренду тих самих приміщень, однак строк договору було визначено в одинадцять років. ОСОБА_1 набув право власності на спірне приміщення на підставі договору дарування від 08.07.2008.
Позивач вважає, що є наявними підстави для розірвання договору оренди від 31.12.2003 на підставі статті 782 Цивільного кодексу України у зв'язку з неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань в частині сплати орендної плати.
Ухвалою від 09.06.2011 позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.
Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснювались його права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, суд -
встановив:
14.03.2002 між ОСОБА_5 -Орендодавець, та Повним товариством „Айварс” -Орендар, було укладено договір на оренду приміщення, відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в користування приміщення за адресою: АДРЕСА_3 площею 41,8 кв.м., що належить Орендодавцеві на підставі свідоцтва про право власності ДП СМЗ ім.Орджонікідзе від 12.08.1993, згідно розпорядження № 678 від 12.08.1993, для використання в цілях організації відділу по торгівлі виробами з драгоцінних металів та драгоцінних каменів (а.с.11).
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору, порядок розрахунків по даному договору здійснюється за домовленістю між Орендодавцем та Орендарем і визначається додатковою угодою.
Сума щомісячної плати за оренду приміщення, без врахування комунальних платежів та плати за телефон, складає 300 гривень.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що даний договір укладається строком на сім років з 01 квітня 2002 року по 01 квітня 2009 включно.
14.03.2002 між сторонами договору оренди було укладено Угоду, пунктами 2, 3, 5 якої передбачено, що дана угода являється складовою частиною договору оренди приміщення від 14.03.2002 та являється конфіденційним документом для обох сторін (а.с.12).
Орендна плата приміщення за адресою: АДРЕСА_3 складає шістсот у.о., включаючи триста гривень авансу, без врахуванняч комунальних платежів орендованого приміщення та плати за телефон.
Строк дії даної угоди відповідає строку оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_3.
З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2003 між ОСОБА_5 -Орендодавець, та Повним товариством „Айварс” -Орендар, було укладено інший договір на оренду приміщення, відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в користування ті самі приміщення за адресою: АДРЕСА_3 площею 41,8 кв.м., що належить Орендодавцеві на підставі свідоцтва про право власності ДП СМЗ ім.Орджонікідзе від 12.08.1993, згідно розпорядження № 678 від 12.08.1993, для використання в цілях організації відділу по торгівлі виробами з драгоцінних металів та драгоцінних каменів (а.с.10).
Судом встановлено, що розділи 1, 2, 3, 4, 6, 7 договорів оренди від 14.03.2002 та від 31.12.2003 є ідентичними, відмінність полягає лише у змісті пункту 5.1 договору, згідно з яким даний договір укладається строком на 11 років з 31 грудня 2003 року по 31 грудня 2014 року включно.
08.07.2008 між ОСОБА_5 -Дарувальник, та ОСОБА_1 -Обдарований, було укладено договір дарування, відповідно до пункту 1 якого Дарувальник подарувала вбудовані нежилі приміщення під магазин непродтоварів загальною площею 41,6 кв.м., а Обдаровуваний прийняв у дар вбудовані нежилі приміщення під магазин непродтоварів загальною площею 41,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3
Пунктом 2 договору дарування встановлено, що вбудовані нежилі приміщення під магазин непродтоварів загальною площею 41,6 кв.м., що подаровані, належать Дарувальнику на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням з питань комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації 25.06.2004 на підставі розпоряджень Севастопольської міської державної адміністрації від 20.06.2001 № 121-р, від 29.03.2004 № 433-р про затвердження акту державної технічної приймальної комісії з приймання в експлуатацію закінченого реконструкцією нежилого приміщення (колишня квартира № 12) під магазин непродовольчих товарів, зареєстрованого у Севастопольської БТІ 25.06.2004 за реєстровим № 1702 в реєстровій внизі 12 нж, стор. 181 (а.с.13).
Договір дарування від 08.07.2008 посвідчено нотаріально.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 направлялись на адресу Повного товариства „Ломбард Айварс”, проекти нового договору оренди приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, однак відповідачем було відмовлено в підписанні нових договорів оренди у зв'язку з чинністю до 31.12.2014 договору оренди, укладеного 31.12.2003 (а.с.16-17).
Несплата орендної плати протягом трьох місяців стала підставою звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання договору.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно з часиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України,
Частинами 1 та 3 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України також встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Судом встановлено, що позивачем заявлено позовні вимоги про розірвання договору оренди від 31.12.2003 з підстав невнесення по даному договору орендних платежів.
Як зазначалось, пунктами 4.1, 4.2 договору оренди від 31.12.2003 встановлено, що порядок розрахунків по даному договору здійснюється за домовленістю між Орендодавцем та Орендарем і визначається додатковою угодою. Сума щомісячної плати за оренду приміщення, без врахування комунальних платежів та плати за телефон, складає 300 гривень.
Відповідачем у судовому засіданні 22.07.2011 було надано суду для долучення до матеріалів справи такі документи:
- повідомлення пошти про неможливість вручення ОСОБА_1 поштового переказу по перерахуванню грошових коштів (орендних платежів) у зв'язку з «закінченням строку зберігання»(а.с.67);
- заяви Денісова С.О. (директора відповідача), адресованих приватному нотаріусу ОСОБА_9 про прийняття на депозит нотаріуса грошвих коштів в рахунок виконання зобов'язання по оплаті орендної плати за оренду нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 по договору оренди від 31.12.2003 (а.с.74, 77, 80, 83, 86, 89, 92, 95);
- довідки приватного нотаріуса ОСОБА_9 про щомісячне отримання грошових коштів (а.с.72, 75, 78, 81, 84, 87, 90, 93);
- платіжні доручення про перерахування орендної плати за період з квітня 2010 року по червень 2011 року (а.с. 57-62, 65-71).
Таким чином, за наявної відмови позивача від отримання орендних платежів, суд вважає вірними дії відповідача по внесенню орендної плати на депозит нотаріуса та, таким чином, належне виконання своїх обов'язків в частині сплати орендної плати.
Позивач, не заперечуючи у судовому засіданні проти того, що він відмовляється отримувати орендні платежі, зазначає, що на його думку вірним є розрахунок орендної плати, зроблений в угоді від 14.03.2002 до договору оренди від 14.02.2002 із розміром орендних плотежів в сумі 600 у.о.
Однак, суд дослідивши обставини справи, вважає такі доводи необгрунтованими, оскільки угода від 14.03.2002 є складовою частиною самого договору оренди від 14.03.2002, в той час, як сам позивач ставить питання про порушення умов договору оренди від 31.12.2003, в якому чітко зазначено розмір орендної плати.
Відповідач орендну плату вносин з конкретним призначенням платежу -по договору оренди від 31.12.2003.
Суд зазначає, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Позивач визначає і обґрунтовує в позовній заяві - у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Якщо позивач вважає, що орендна плата за спірне приміщення має сплачуватись на підставі договору оренди від 14.03.2002 з урахуванням угоди до договору від 14.03.2002, він не позбавлений права заявити відповідний позов про застосування наслідків невиконання саме цього договору (стягнення заборгованості тощо).
Суд зазначає, що право визначати підстави позову належить саме позивачеві. В даному випадку позивач мотивував позовні вимоги порушенням умов договору оренди від 31.12.2003, зокрема, несплатою орендних платежів. Суд, встановивши у судовому засіданні відсутність порушень договору оренди від 31.12.2003, дійшов до висновку про відсутність підстав для застосування статті 782 Цивільного кодексу України та для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити.
Суддя підпис О.С. Погребняк
Рішення оформлено відповідно
до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 25.07.2011