"20" липня 2011 р.Справа № 12/17-2296-2011
За позовом: Державне підприємство "Дельта-лоцман"
Відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Сіті-Бас"
про стягнення 177600 грн.
Суддя Цісельський О.В.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. -довіреність від 31.12.2010р.
від відповідача: ОСОБА_2. -довіреність від 19.07.2011р.
СУТЬ СПОРУ: Позивач, Державне підприємство "Дельта-лоцман" (надалі -ДП "Дельта-лоцман"), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Сіті-Бас" (далі -ТОВ "Авто-Сіті-Бас") 177600 грн. пені за розстрочення виконання зобов'язання за договором.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує, просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, письмових заперечень щодо позову суду не надав.
В процесі розгляду справи представниками сторін були надані додаткові матеріали, які оглянути судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
За результатами відкритих торгів на закупівлю товару: автобуси та тролейбуси за кодом ДК 016-97 34.10.3 (автобус) ДП "Дельта-лоцман" 22.11.2010р. було укладено с ТОВ "Авто-Сіті-Бас" (переможцем торгів) договір № 424/В-10 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 цього договору ТОВ "Авто-Сіті-Бас" (продавець) зобов'язався у 2010 році передати у власність ДП "Дельта-лоцман" (покупець) автобус у кількості 1 од. (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити даний товар.
Пунктом 3.1. договору сторони визначили ціну договору у розмірі 1 850 000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 308 333,33 грн.).
Розділом 4 договору № 424/В-Ю від 22.11.2010р. сторони узгодили порядок здійснення оплати за договором.
Так, відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом: сплати авансу в розмірі не більше 50 % від вартості договору, який перераховується на користь продавця протягом 10 банківських днів після надання продавцем оригіналу рахунку на оплату товару; остаточної оплати, яка здійснюється за допомогою безвідкличного акредитиву. Акредитив покупець відкриває на користь продавця протягом 10 банківських днів після письмового підтвердження продавцем готовності відправки товару до місця поставки.
При цьому, платежі по акредитиву здійснюються покупцем після прийняття товару в м. Миколаєві проти надання продавцем документів, а саме: оригінал довідки-рахунку; оригінал акту приймання-передачі товару, підписаного продавцем і покупцем, який підтверджує прийняття товару.
Згідно з п. 5.1. договору продавець зобов'язався передати товар покупцеві на умовах ББР відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) ІНКОТЕРМС-2000 не пізніше 30 календарних днів з дня зарахування на поточний рахунок продавця авансового платежу, передбаченого п. 4.1 цього договору.
Місце поставки товару - м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27 (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 5.3. договору обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару у розпорядження покупця та підписання сторонами акту приймання-передачі товару.
Згідно з п. 6.3.1. договору продавець зобов'язаний забезпечити поставку товару у строк, установлений цим договором.
Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки товару продавець зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару, щодо якого допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожний день прострочення.
24.11.2010 платіжним дорученням № 13933 позивач на підставі рахунку-фактури № СФ-0007/11 від 22.11.2010р. перерахував відповідачу авансовий платіж в сумі 925 000,00 грн., що становить 50 % вартості товару.
Отже, відповідно до умов договору № 424/В-10 від 24.11.2010 (п. 5.1) відповідач зобов'язаний був поставити товар не пізніше 24.12.2010 р.
Як встановлено матеріалами справи, фактична поставка автобуса відбулася лише 30.03.2011р., що підтверджується актом приймання-передачі що підписаний сторонами, тобто з простроченням на 96 календарних днів.
Платіжним дорученням від 14.04.2011 № 3213 позивач перерахував відповідачу 925 000,00 грн. як остаточний розрахунок за поставлений товар (оскільки строк дії відкритого акредитиву закінчився).
Пунктом 8.1 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Відповідно до п. 8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом двох робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або відповідним компетентним органом (п. 8.3 договору).
Відповідно до додатку № 1 до договору відповідач повинен був поставити позивачу автобус марки Hyundai Universal 2009 року виготовлення.
Додатковими угодами № 1, 2 до договору від 29.11.2010р. та від 20.12.2010р. відповідно сторони внесли до договору зміни в частині місцезнаходження сторін та їх реквізитів.
04.04.2011р. відповідач звернувся до позивача з листом за № 24 в якому посилаючись на надзвичайну ситуацію та військові дії на території Південної Кореї та на те, що компанія "Хюндай Мотор Компані" отримало внутрішній наказ від влади тимчасово припинити всі відвантаження з порту Пусан з посиланням на листування відповідача з компанією "Хюндай Мотор Компані" (а.с. 32-51) та на те, що після укладення договору купівлі-продажу автобуса відбулися значні зміни у законодавстві України стосовно митного оформлення автобусу, послалося на п.8.1. договору та запропонувало позивачу вважати виниклу ситуацію вважати форс-мажорною та попросило не нараховувати штрафні санкції.
13.04.2011р. позивач надіслав відповідачу претензію № 2486 в якої з посиланням на п.7.2. договору заявив вимогу до відповідача про сплату штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 177600 грн.
Зазначена претензія, згідно копії корінця поштового повідомлення (т.с. 58) була отримана відповідачем 18.04.2011р.
Як зазначив позивач, відповіді на претензію у встановлений законом строк він не отримав.
Враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку вимоги претензії не виконав, штрафні санкції у встановлений строк не сплатив, позивач звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Статтею 193 Господарського кодексу України, статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1,7 ст.193 ГК України).
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено зокрема, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання виконав з порушенням строків його виконання, тобто замість поставки автобусу до 24.12.2010р., відповідач виконав свої зобов'язання за договором лише 30.03.2011р.
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з умовами п. 7.2 договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки товару продавець зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару, щодо якого допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожний день прострочення.
При перевірці розрахунку за допомогою системи "Ліга-Закон" за даними, вказаним позивачем щодо періоду нарахування, судом здійснено власний розрахунок пені відповідно до якого встановлено, що сума пені позивачем розрахована вірно.
Таким чином, пеня за прострочення виконання грошових зобов'язань складає 177600 грн.
Відповідач в якості підстав для невизнання позову посилається на обставини непереборної сили (форс-мажор) які виникли під час виконання договору, а саме наявність надзвичайної ситуації та військових дії на території Південної Кореї та на те, що компанія "Хюндай Мотор Компані" отримала внутрішній наказ від влади тимчасово припинити всі відвантаження з порту Пусан з посиланням на листування відповідача з компанією "Хюндай Мотор Компані" (а.с. 32-51) та на те, що після укладення договору купівлі-продажу автобуса відбулися значні зміни у законодавстві України стосовно митного оформлення автобусу.
Відповідно до п. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Пунктом 8.1 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Правом на засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"наділено Торгово-промислову палату України.
Стаття 14 зазначеного Закону визначає, що Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торгівельних та портових звичаїв, прийнятих в Україні.
Відповідачем у підтвердження виникнення форс-мажорних обставин довідку Торгово-промислової палати України суду надано не було.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення
А тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору).
При цьому, суд при вирішенні питання щодо стягнення неустойки у вигляді пені вказує наступне.
Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що відповідач не мав жодної реальної можливості вплинути на строк відправлення автобусу компанією "Хюндай Мотор Компані", крім того ним було вжито всіх розумних та припустимих заходів щодо прискорення відправки автобусу компанією "Хюндай Мотор Компані", а тому суд вважає що в цьому випадку у відповідача відсутня вина, проте, судом також врахована недбалість працівників відповідача при здійсненні митного оформлення автобусу (посилання відповідача на необізнаність щодо Постанови КМУ № 1485 від 17.12.2011р. судом до уваги не приймаються)
Аналізуючи співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення зобов'язання суд дійшов до висновку, що вони не є співрозмірними, а також те, що наявність будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги позивачем не заявлялися.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги те, що позивачем у встановленому законом порядку не спростовані надані відповідачем докази відсутності вини у затримці поставки автобусу на митну територію України, суд вважає за необхідне, користуючись правом, наданим ст.83 ГПК України, зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, до 18 500 грн.
Згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Сіті-Бас"" (65082, м. Одеса, пров. Некрасова, 6, офіс 1-а, код ЄДРПОУ 36110979) на користь Державного підприємства "Дельта-лоцман" (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, код ЄДРПОУ 25374003) - 18500 (вісімнадцять тисяч п'ятсот) грн. -пені за розстрочення виконання зобов'язання за договором; 17 (сімнадцять) грн. 76 коп. -витрат на оплату державного мита; 2 (дві) грн.36коп. -витрат на ІТЗ судового процесу.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.
Рішення підписане 25.07.2011 р.
Суддя Цісельський О.В.