79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
20.12.07 Справа № 13/76
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Галушко Н.А.
Юрченка Я.О.
при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) “Карпатська нафтова компанія»
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2007р.
у справі № 13/76
за позовом ТзОВ “Карпатська нафтова компанія», м. Івано-Франківськ
до Колективного підприємства (далі КП) “Сніжинка», м. Івано-Франківськ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Прикарпатська фінансова компанія», м.Тисмениця Івано-Франківської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: БУ №1 Івано-Франківської КЕЧ району, м. Івано-Франківськ
про розірвання договору найму
за участю представників:
від позивача - Непіп Х.І. - представник;
від відповідача - Петруняк І.М. -представник;
від третьої особи 1 -не з'явився;
від третьої особи 2 -не з'явився.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2007р., справу № 13/76, яка перебувала на розгляді колегії суддів у складі: головуючий суддя Мирутенко О.Л., судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Процик Т.С., судді Галушко Н.А., Юрченко Я.О.
Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено.
Апеляційним господарським судом розгляд цієї справи у судовому засіданні відкладався з підстав, зазначених в ухвалах апеляційного господарського суду.
Враховуючи ті обставини, що розгляд цієї справи апеляційним господарським судом неодноразово відкладався, в учасників судового процесу було достатньо часу щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо даного спору, а також те, що у засіданнях апеляційного господарського суду присутні представники учасників судового процесу дали пояснення, доводи та заперечення, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2007р. у цій справі, суддя Шкіндер П.А., в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.651 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.783 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зокрема тим, що позивачем не доведено жодної з підстав, які б вказували на порушення відповідачем договору оренди, та підстав, коли наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, які наведені у ст.783 ГК України, перелік яких (підстав) є вичерпним і розширенню не підлягає.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Карпатська нафтова компанія», позивач у справі, подало апеляційну скаргу та два доповнення до неї, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2007р. у справі № 13/76 і прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Скаржник посилається зокрема на те, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2007р. у справі № 13/76 є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав:
- неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи;
- має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
- неправильно застосовано та порушено норми матеріального та процесуального права.
КП «Сніжинка»подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2007р. у справі № 13/76 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача -без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ТзОВ «Прикарпатська фінансова компанія», подало пояснення у цій справі, в якому повністю підтримало доводи скаржника і просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2007р. у справі № 13/76 і прийняти нове рішення, яким позов ТзОВ «Карпатська нафтова компанія»задоволити.
Присутні представники учасників судового процесу у судових засіданнях підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, доповненнях до апеляційної скарги та у відзиві на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судових засіданнях.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу у судових засіданнях, суд встановив наступне.
ТзОВ «Карпатська нафтова компанія»звернулося до господарського суду з позовом до КП «Сніжинка», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ТзОВ «Прикарпатська фінансова компанія», та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, БУ №1 Івано-Франківської КЕЧ району, про розірвання договору оренди нежитлових приміщень, розташованих на території Військового містечка № 9 в Івано-Франківському гарнізоні за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 26.(т.1 а.с.а.с.109-120).
Зі змісту ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР) вбачається, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до приписів ст. 41 ЦК УРСР під угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Таким чином, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст.11 ЦК України, зокрема вони виникають з договорів (що і є у даному випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством оборони України в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Івано-Франківського КЕЧ району та Колективним підприємством «Сніжинка»укладено договір № 206/1999/Голов КЕЧ від 22.11.1999 року на оренду нежитлових приміщень загальною площею 113,2 м.кв. в будинку № 9/1 по вул. Січових Стрільців, 26 у м. Івано-Франківську для його цільового використання під кафетерійний відділ магазину “Сніжинка» терміном на 5 років з 01.05.1999р. (т.1 а.с.а.с.109-120).
В подальшому, як правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами укладено Зміни №5а/2004 від 01.11.2004 року (т.1 а.с.а.с.131-137) до вказаного договору оренди (надалі договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 72,5 м.кв., розміщене за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 26 для користування під магазин “Сніжинка» терміном на 3 роки з 15.11.2004 року по 15.11.2007 року.
Згідно з ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23 за позовом КП «Сніжинка»до ТзОВ «Карпатська нафтова компанія»про усунення перешкод в користуванні майном згідно договору оренди, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 7 червня 2007 року (ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2007 року відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 07 червня 2007 року у справі № 18/23), яка набрала законної сили, встановлено факти, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі (№ 13/76).
Відповідно до вимог ч.2 ст.35 ГПК України, факти, які встановлені вищезгаданою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23 не потребують доведення знову при вирішенні цієї (№ 13/76) справи, оскільки позивач і відповідач у цих справах ті самі, і спори стосуються одного і того ж договору оренди нежитлових приміщень.
Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23 встановлено, що: «Міністерством оборони України в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Івано-Франківського КЕЧ району та Колективним підприємством «Сніжинка»укладено договір № 206/1999/Голов КЕЧ від 22.11.1999 року на оренду нежитлових приміщень загальною площею 113,2 м.кв. в будинку № 9/1 по вул. Січових Стрільців, 26 у м. Івано-Франківську для його цільового використання під кафетерійний відділ магазину “Сніжинка» терміном на 5 років з 01.05.1999р.».
В подальшому, як правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами укладено Зміни №5а/2004 від 01.11.2004 року до вказаного договору оренди (надалі договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 72,5 м.кв., розміщене за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 26 для користування під магазин “Сніжинка» терміном на 3 роки з 15.11.2004 року по 15.11.2007 року.
Також цією постановою встановлено, що:
«Посилання у Змінах №5а/2004 від 01.11.2004р. на те, що такі вносяться до договору оренди №214/1998/Голов КЕУ, як з'ясовано судом апеляційної інстанції і підтверджено листом Івано-Франківської КЕЧ району від 26.02.2007 року №5/133 є фактично механічною опискою, оскільки такі зміни стосуються договору №206/1999/Голов КЕЧ від 22.11.1999 року, а тому колегія суддів дійшла висновку, що такі зміни фактично були внесені до договору №206/1999/Голов КЕЧ від 22.11.1999 року, що також підтверджено поданою суду апеляційної інстанції випискою Івано-Франківської КЕЧ району з журналу реєстрації договорів.».
Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Карпатська нафтова компанія»набуло право власності на військове містечко №9 розміщене за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 26, (до складу якого входять і спірні орендовані приміщення в будинку № 9/1) на підставі договору купівлі-продажу №3073 від 13.12.2004 року (т.1, а.с.а.с.8-9). Факт набуття відповідачем права власності на військове містечко № 9 за адресою: м.Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 26 підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.12.2004 року за №5835410, виданим Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації про реєстрацію за ТзОВ “Карпатська нафтова компанія» права власності на майно, реєстраційний номер 7180963, номер запису 1843 в книзі 16в (т.1, а.с.10), і даний факт сторонами не заперечується та відповідачем у даній справі не оскаржується.
Вищенаведені факти також встановлені постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23.
Правові відносини за договором оренди регулюються, зокрема Законом України «Про оренду державного та комунального майна», параграфом 5 «Оренда майна та лізинг»глави 30 розділу VI Господарського кодексу України, главою 58 «Найм (оренда)»Цивільного кодексу України, якою закладено основні положення, що регулюють правові відносини за договором оренди (найму) незалежно від статусу сторін договору (тобто чи є сторони суб'єктами підприємницької діяльності), Законом України “Про власність», чинним на момент укладення оспореного договору.
При цьому відповідно до частини шостої статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини першої 1 статті 759 ЦК України та частини першої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 284 ГК України встанволено, що істотними умовами договору оренди є, зокрема, строк, на який укладається договір оренди.
Статтею 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Чинність цього Договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.
Зі змісту ч. 3 ст. 284 ГК України в контексті з вимогами ст. 770 ЦК України вбачається, що реорганізація орендодавця, в тому числі і перехід права власності на орендоване майно, не є підставою для зміни умов або розірвання чи припинення договору оренди, а тому він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна.
Викладений принцип захисту прав орендаря закріплений сторонами і в п. 10.7 договору оренди.
Таким чином, з огляду на наведений припис закону господарський суд дійшов вірного висновку про те, що договір оренди є чинний і зберігає свою силу і для нового власника -позивача у справі.
Факт чинності спірного договору оренди також встановлений постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23.
Твердження скаржника, викладені у доповненнях на апеляційну скаргу, про те, що укладений договір і зміни до нього є нікчемними як такі, що вчинені без їх нотаріального посвідчення та державної реєстрації, є безпідставними, що також встановлено Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23, з огляду на наступне.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р. N 435-IV, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (Кодекс набрав чинності з 01.01.2004р.).
До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Кодексом, застосовуються правила Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення (п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу).
З огляду на викладене, форма договорів, укладених до 01.01.2004 року, що продовжують діяти, повинна відповідати вимогам Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Відповідно до ст. 654 Кодексу зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Додаткові договори, укладені після 1 січня 2004 року, мають відповідати формі договору, до якого вносяться зміни, тобто укладатися з дотриманням вимог чинного цивільного законодавства.
Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за N 283/8882, (п.48), передбачений лише порядок посвідчення нотаріусом договору про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору.
Отже, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України не передбачають поширення чинних вимог ЦК України щодо форми цивільно-правових договорів (зокрема, обов'язковості нотаріального посвідчення) на договори, укладені до набрання ним чинності.
Таким чином, внесення змін до договорів, укладених без їх нотаріального посвідчення до 01.01.2004 року і які діють на даний час, не потребує їх нотаріального посвідчення навіть якщо вони передбачені нормами нового ЦК України.
Також, безпідставними є посилання скаржника на договір міни від 24.09.2004р., укладений між Міністерством оборони України та ТзОВ «Прикарпатська фінансова компанія»нерухомого військового майна на житло військовослужбовців і членів їх сімей (т.2, а.с.а.с.73-75), як на підставу недійсності змін та доповнень від 01.11.2004р. до спірного договору оренди, оскільки:
- по-перше, факт чинності спірного договору оренди за станом на 19.06.2006р. (дата прийняття рішення Господарським судом Івано-Франківської області у справі № 18/23) встановлений цим же рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, яке в цій частині набрало законної сили та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23;
- по-друге:
- згідно з ч.1, ч.2, ч.5 ст.293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар; сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін; до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.
- згідно з ч.4 ст.715 ЦК України право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
- у цьому випадку законом встановлено певні особливості щодо купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: згідно з ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації;
- згідно з ч.3 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним;
- позивачем подано суду нотаріально завірену копію договору міни, проте згідно з ч.4 ст.334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації;
- позивач не подав суду доказів державної реєстрації вищезгаданого договору міни, а відповідно і не встановлено моменту набуття ТзОВ «Прикарпатська фінансова компанія»права власності на нерухоме військове майно за договором міни;
- по-третє, відповідно до ст.101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; а у цьому випадку позивач в порядку апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції ставить питання про недійсність змін від 01.11.2004р. до спірного договору оренди і подає додаткові докази (договір міни, акт передачі майна), не обґрунтувавши неможливості їх подання суду першої інстанції.
Щодо тверджень скаржника, викладених у доповненнях на апеляційну скаргу, про те, що в зв'язку із несплатою позивачем йому орендної плати протягом більш як три місяці (16 місяців) він відмовився від цього договору відповідно до ЦК України, то такі твердження є безпідставними, що також встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23, оскільки матеріалами справи, підтверджено, зокрема, факт внесення орендарем орендної плати на рахунок орендодавця за договором -Івано-Франківської КЕЧ району МО України.
При цьому позивачем не подано суду доказів про те, що ним в установленому законом порядку, зокрема ст. 188 ГК України, направлялися вимоги про внесення змін до договору оренди в частині зміни орендодавця, порядку сплати орендної плати в зв'язку із переходом права власності на об'єкт оренди до позивача, а так само що ним надавалися рахунки на сплату йому орендної плати.
Також, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. у справі № 18/23 встановлено, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного господарського суду при перегляді в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в цій справі, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач з моменту набуття права власності на об'єкт оренди відповідно до договору купівлі-продажу №3073 від 13.12.2004 року військового містечка №9, тобто з 13.12.2004р. і до 12.01.2006р. повідомляв відповідача про набуття ним права власності на ці приміщення, та надавав йому відповідні докази на підтвердження цього факту, вчиняв юридично значимі дії, направлені на врегулювання питання сплати йому орендної плати.
Водночас посилання скаржника, як на обґрунтування своїх доводів, на лист від 12.01.2006р. є безпідставним, оскільки зі змісту цього листа не вбачається, що позивач у порядку ст. 188 ГК України мав на меті врегулювати питання порядку сплати орендної плати в зв'язку із купівлею ним об'єкту оренди, відсутні також і самі докази направлення та вручення такого листа позивачу; зі змісту вказаного листа разом з цим вбачається лише виявлення відповідачем бажання збільшити розмір орендної плати та виселити позивача із приміщень.
При розгляді цієї справи скаржник ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подав належних та допустимих доказів надіслання чи вручення вищезгаданого листа від 12.01.2005р. № 15-12 (т.1, а.с.80 ) та листа без номера і дати (т.2 а.с.49).
Вказані листи не можуть бути доказом відмови від договору оренди згідно ст. 782 ЦК України, яка надає право наймодавцеві відмовитися в односторонньому порядку від договору оренди в разі несплати орендарем орендної плати за користування майном протягом 3-х місяців підряд, оскільки згідно частини другої вказаної статті Кодексу в такому разі договір найму вважається розірваним з моменту отримання орендарем повідомлення про це, однак таких доказів позивач судам обох інстанцій не представив. Також не можна вважати і існування самого факту несплати орендної плати відповідачу протягом зазначеного ним строку, оскільки в матеріалах справи до 05.03.2007 року (05.03.2007р. - дата отримання КП «Сніжинка»повідомлення від ТзОВ «Карпатська нафтова компанія»про розірвання договору (т.2, а.с.а.с.22-24)) відсутні докази повідомлення відповідача про зміну власника майна та відповідно орендодавця цього майна, а отже жодним чином на момент направлення такого листа відповідач не вважається таким, що прострочив.
Також, апеляційний господарський суд відзначає, що, як вже було зазначено вище, скаржник сам визнає у доповненні до апеляційної скарги (т.2, а.с.20, абз.7-11), що тільки на момент перегляду справи в апеляційному порядку він (позивач) надіслав відповідно до норм законодавства цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення поштового відправлення - повідомлення про розірвання договору оренди, яке відповідач отримав.
Проте, слід зазначити, що відповідно до вимог ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє правильність рішення суду першої інстанції на момент його винесення, а скаржник подав докази повідомлення про розірвання договору оренди, відповідно до ст.782 ЦК України, вже після винесення місцевим господарським судом рішення у цій справі.
Також, апеляційний господарський суд відзначає, що у процесі перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі в апеляційному порядку, відповідач надіслав заяву від 16.11.2007р. (вхідний номер канцелярії Львівського апеляційного господарського суду 9886 від 21.11.2007р.) з якої вбачається, що оскільки 15 листопада 2007 року термін дії змін від 01.11.2004р. до договору оренди закінчився, він (відповідач) не виявляє бажання його продовжувати і просить у вищезгаданій заяві припинити провадження у справі.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність відмови у задоволенні заявленого позову.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:
1. Залишити рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2007 року у справі № 13/76 без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Карпатська нафтова компанія»- без задоволення.
2. Судові витрати покласти на скаржника.
Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
Постанова оформлена і підписана 26.05.2008р.
Головуючий-суддя Процик Т.С.
суддя Галушко Н.А.
суддя Юрченко Я.О.