донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
20.06.2011 р. справа №16/4
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Геза Т.Д.
суддів:
при секретарі:Акулова Н.В., Донець О.Є.
Бабечко А.Д.
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_1 -по довір. б/н від 08.02.11р.
Нікітін В.В. - директор
від відповідача:ОСОБА_2 - особисто
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуМалого приватного підприємства "Енергія"
м. Волноваха Донецької області
на рішення господарського суду Донецької області
від25.03.2011 року
по справі№16/4
за позовомМалого приватного підприємства "Енергія"
м. Волноваха Донецької області
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_2 м. Донецьк
предмет спорустягнення заборгованості з орендної плати в сумі 3 841грн. 80коп. за договором оренди від 01.07.10р. та пені в сумі 208грн. 44коп.
Мале приватне підприємство "Енергія" м. Волноваха Донецької області (далі по тексту -МПП "Енергія") звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 м. Донецьк (далі по тексту -підприємець ОСОБА_2) про стягнення 4050,24грн., у тому числі суми заборгованості з орендної плати за договором оренди від 01.07.10р. за період з 04.11.10р. по 31.12.10р. в сумі 3841,80грн., та пені в сумі 208,44грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору оренди від 01.07.10р. щодо своєчасної й у повному обсязі сплати орендної плати.
Заявою від 08.02.2011р. позивач збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача також 3% річних в сумі 30,20грн., та інфляційні в сумі 75,02грн.
Зазначені вимоги судом першої інстанції не прийняті до розгляду, оскільки дані вимоги не були заявлені при подачі первісного позову, та в розумінні ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є додатковими вимогами, про які не йшлося в позовній заяві.
Судом першої інстанції розглянуті вимоги, заявлені у позовній заяві.
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.03.11р. по справі №16/4 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач листом від 03.11.10р. звернувся до позивача з вимогою про розірвання договору оренди від 01.07.10р. від 01.07.10р. з 04.11.10р. Даний лист отриманий позивачем 05.11.10р. Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача суму заборгованості з орендної плати, що виникла за період з 04.11.2010р. по 31.12.2010р., та зазначає, що виробнича діяльність в орендованому приміщенні відповідачем здійснювалась до 11.11.2010р. (згідно дати опломбування майна).
За результатами дослідження наданих сторонами доказів в їх сукупності судом встановлено, що за спірний період з 04.11.10р. по 31.12.10р., відповідач не мав можливості використовувати приміщення, передане йому за договором оренди, через незалежні від нього обставини, а тому у позивача, виходячи з приписів ст. 762 Цивільного кодексу України, відсутні правові підстави для нарахування орендної плати за цей період.
Оскільки позивачем не доведені позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості з орендної плати, вимоги про стягнення пені в сумі 151,07грн. також не задоволені судом першої інстанції.
МПП "Енергія" звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 25.03.11р. по справі №16/4 скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.
Заявник в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договір оренди від 01.07.10р. може вважатись розірваним в односторонньому порядку згідно листа відповідача від 03.11.11р., оскільки на його думку, одностороння зміна умов договору, строк дії якого до 31.12.10р., не допускається ані умовами договору, ані чинним законодавством.
Скаржник зазначає, що відповідач на даний час не повернув орендоване приміщення та обладнання відповідно до акту приймання-передачі, лист позивача про повернення орендованого приміщення та обладнання залишив без відповіді, тому як вважає заявник, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з 04.11.10р. по 31.12.10р.
Також, в апеляційній скарзі вказано на те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вирішено питання про розподіл судових витрат на послуги адвоката, які позивач просив суд при вирішенні спору, покласти на відповідача в повному обсязі.
Підприємець ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Донецької області від 25.03.11р. по справі №16/4 залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідач у відзиві вважає, що у позивача відсутні підстави для стягнення з підприємця ОСОБА_2 орендної плати за договором оренди від 01.07.10р. за період з 04.11.10р. по 31.12.10р. в сумі 3841,80грн., та пені в сумі 208,44грн., оскільки відповідач у вказаний період фактично не користувався спірним приміщенням.
Відповідач у відзиві також вказує на те, що з 04.11.10р. розпочав процедуру припинення підприємницької діяльності, та відповідно не здійснює підприємницьку діяльність, яка була метою укладання з позивачем договору оренди від 01.07.10р., у зв'язку з чим неодноразово звертався до позивача про розірвання даного договору.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.11р. було продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Дослідивши докази матеріалів справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.11р. між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди б/н, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове платне володіння та користування пекарню (виробничі та допоміжні приміщення загальною площею 67,4 кв.м), розташовану за адресою: м. Донецьк, вул. Куйбишевська, 143а.
Згідно п.4.1. договору, строк дії договору з 01.07.2010р. по 31.12.2010р.
Відповідно до п.5.1. договору оренди від 01.07.10р., орендна плата становить 2022,00грн., в т.ч. ПДВ, та перераховується Орендарем щомісячно у вигляді 100% попередньої оплати не пізніше 20 числа попереднього місяця оренди.
Пунктом 9.2. договору оренди від 01.07.10р. сторони узгодили, що договір може бути достроково розірваний або пролонгований за згодою сторін, про що оформлюється додаткова угода.
Відповідач, на виконання умов п.9.2 договору оренди від 01.07.10р., листом від 03.11.10р. звернувся до позивача з вимогою про розірвання договору оренди б/н від 01.07.10р. з 04.11.10р. Даний лист отриманий позивачем 05.11.2010р., про що свідчить підпис представника на листі.
В листі від 11.11.10р. за №15, відповідач просив позивача розірвати договір оренди від 01.07.10р., та підписати додаткову угоду про його розірвання, яка була додана до даного листа.
З матеріалів справи вбачається, що позивач відмовився від підписання додаткової угоди про розірвання договору оренди, посилаючись на приписи ст. 763 Цивільного кодексу України.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, зазначена позивачем стаття не може бути застосована до спірних відносин, оскільки в ній закріплено право кожної із сторін відмовитися в будь-який час від договору, який укладений на невизначений строк. У даному випадку в договорі оренди від 01.07.10р., сторони в пункті 4.1. договору визначили та узгодили строк його дії.
Заявник в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договір оренди від 01.07.10р. може вважатись розірваним в односторонньому порядку, оскільки на його думку, це не допускається ані умовами договору, ані чинним законодавством.
Судова колегія вважає даний довід скаржника необґрунтованим, виходячи з наступного.
Як зазначалось вище, п.9.2. договору оренди від 01.07.10р. сторони узгодили, що договір може бути достроково розірваний або пролонгований за згодою сторін, про що оформлюється додаткова угода.
Крім цього, відповідно до приписів ст. 762 Цивільного кодексу України, орендна плата за своєю правовою природою є оплатою за фактичне користування орендованим приміщенням. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
З доказів матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача з вимогою про розірвання договору оренди та не використовував орендоване ним приміщення за його цільовим призначенням, оскільки приміщення було опломбоване позивачем, що також підтверджено позивачем у позовній заяві.
З викладеного слідує, що відповідач не мав можливості використовувати приміщення, передане йому за договором оренди від 01.07.10р., через незалежні від нього обставини.
Також із матеріалів справи, а саме з листів №15 від 11.11.10р., від 17.12.10р., від 18.02.11р. вбачається, що відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою повернути належне йому майно, що знаходиться в приміщенні позивача та узгодити дату та час з метою вивезення майна. Відповідачем складений акт від 17.03.11р. про ненадання доступу до приміщення.
В листах №54/10 від 10.12.10р. та №1 від 08.01.11р. позивач вказує на те, що розірвання договору оренди від 01.07.10р. можливо лише після закінчення строків його дії, та зазначає, що у нього відсутні підстави для підписання додаткової угоди, оскільки йому не відомо, що в приміщенні знаходиться майно, яке належить підприємцю ОСОБА_2, крім майна переданого позивачем в оренду за даним договором.
Проте, дане ствердження позивача спростовується текстом позовної заяви, в якій позивач вказує на те, що до початку укладення договору оренди від 01.07.10р. було перевезено обладнання, яке належить підприємцю ОСОБА_2, та змонтовано на орендуємих площах, причому для розміщення цього обладнання знадобилось розібрати ряд технологічних приміщень, які належать МПП "Енергія".
З огляду на вищевикладене апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведений факт використання відповідачем спірного приміщення за його цільовим призначенням, а тому у позивача відсутні правові підстави для нарахування орендної плати за період з 04.11.10р. по 31.12.10р. в сумі 3 841,80грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи зазначене, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача боргу з суму боргу орендної плати за період з 04.11.10р. по 31.12.10р. в сумі 3 841,80грн.
Оскільки позивачем не доведені позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості з орендної плати за договором оренди від 01.07.10р., судова колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 151,07грн.
Судова колегія також вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 30,20грн. та інфляційні в сумі 75,02грн., оскільки ці вимоги не були заявлені при подачі первісного позову, та в розумінні ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України є додатковою вимогою, про яку не йшлося в позовній заяві, тобто новою вимогою, яка має бути розглянута окремо при подачі іншого позову.
Скаржником в апеляційній скарзі вказано на те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вирішено питання про розподіл судових витрат на послуги адвоката, які позивач просив суд при вирішенні спору, покласти на відповідача в повному обсязі.
Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються при відмові у позові -на позивача.
Враховуючи, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі, витрати на послуги адвоката, відповідно вищезазначеної норми, покладаються на позивача.
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 25.03.11р. по справі №16/4 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.03.11р. по справі №16/4 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Енергія" м. Волноваха Донецької області залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 25.03.11р. по справі №16/4 залишити без змін.
Головуючий: Т.Д. Геза
Судді: Н.В. Акулова
О.Є. Донець
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
1. відповідачу
1. у справу
1. ДАГС
1. господарському суду