ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 61/25724.06.11
За позовом Публічного акціонерного товариства “Київенерго” в особі
філіалу “Кабельні мережі Київенерго”
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-експлуатаційне
підприємство «ВД-ПОБУТ»
про стягнення 15 971 грн. 85 коп.
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
«Виробничо-експлуатаційне підприємство «ВД-ПОБУТ»
до Публічного акціонерного товариства “Київенерго” в
особі філіалу “Кабельні мережі Київенерго”
про визнання недійсним договору № 724/12 від 12.01.2007
Суддя Івченко А.М.
Представники:
Позивача:керівник юридичного департаменту ОСОБА_1 довіреність № Д07/2011/04/26-25 від 10.06.2011
Відповідача:представник ОСОБА_2 -довіреність № 161 від 10.06.2011.
У судовому засіданні 24.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Київенерго” в особі філіалу “Кабельні мережі Київенерго” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-експлуатаційне підприємство «ВД-ПОБУТ»15 971, 85 грн., із них: 9 543, 71 грн. -сума основного боргу, 76, 59 грн. -пеня, 5 700, 74 грн. - встановлений індекс інфляції, 650, 81 грн. - 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2011 порушено провадження у справі № 61/257, розгляд справи призначено на 15.06.2011 о 09:45.
У судових засіданнях з 15.06.2011 до 22.06.2011, з 22.06.2011 до 24.06.2011 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви. 22.06.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-експлуатаційне підприємство «ВД-ПОБУТ»на підставі статті 60 Господарського процесуального кодексу України подало до суду зустрічний позов про визнання недійсним договору № 724/12 від 12.01.2007, який ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2011 був прийнятий до розгляду з первісним позовом.
У судовому засіданні 24.06.2011 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що позивачем послуги за договором на оперативно-технічне обслуговування № 724/12 не надавалися, адже останній має прямі договори з безпосередніми споживачами електричної енергії.
Крім того, відповідач просив суд застосувати строки позовної давності на підставі статті 267 Цивільного кодексу України.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2007 між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (надалі -«Виконавець») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-експлуатаційне підприємство «ВД-ПОБУТ»(надалі -«Замовник») було укладено договір на оперативно-технічне обслуговування № 724/12 (надалі -Договір).
Відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався проводить оперативно-технічне обслуговування електрообладнання, яке знаходиться на балансі відповідача в обсягах згідно з «Методикою визначення та встановлення плати за виконані роботи з оперативно-технічного обслуговування електричних мереж напругою 110 кВ. для АК «Київенерго», а відповідач своєчасно прийняти та сплатити послуги.
Об'єктом, який підлягає обслуговуванню є два масляних трансформатори в трансформаторній підстанції 4889, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 39 та кабельні лінії 0, 4 кВ з кінцевими муфтами термоусаджувальними.
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 4.1.1 договору встановлена ціна та умови оплати послуг, яка на рік становить 3 407, 16 грн., на місяць: 283, 93 грн. За умовами укладеного договору відповідач зобов'язався протягом трьох робочих днів з дати підключення електрообладнання до мереж електропостачання оплатити вартість послуг, вартість послуг, наданих у кожному наступному місяці сплачується відповідачем шляхом 100 % авансового платежу в термін до шостого числа місяця, в якому надаватимуться послуги (п. 4.2).
Згідно додатку № 1 до договору 01.12.2007 вартість оперативно-технічного обслуговування двох трансформаторів становить 2 679, 42 грн. Вартість кабельних ліній 0, 4-10 кВ з кінцевими муфтами термоусаджувальними -3 451, 66 грн. (додаток № 2 до договору № 724/12).
Матеріали справи свідчать про те, що за період з січня 2007 по січень 2011 позивач підписав та надіслав відповідачу акти виконаних робіт з оперативно-технічного обслуговування електрообладнання на загальну суму 9 259, 78 грн.
Відповідно до п. 3.5 договору № 724/12 на оперативно-технічне обслуговування відповідач зобов'язується до четвертого числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, передбачені п. 1.1 підписати та повернути позивачу акти виконаних робіт або надати письмову відмову від його підписання. У випадку ненадання мотивованої письмової відмови та не підписання актів виконаних робіт, роботи вважаються виконаними у відповідності до умов цього договору.
Відповідач не підписав зазначені акти та не надав мотивованої відмови від їх підписання, тобто фактично визнав надані позивачем послуги на суму 9 259, 78 грн.
У відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 256 Цивільного кодексу України встановлює, що особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом строку позовної давності. Загальна позовна давність встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України тривалістю у три роки. Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Позовна заява подана до Господарського суду міста Києва 13.05.2011, оскільки відповідачем заявлено клопотання про застосування правових наслідків спливу строку позовної давності, правомірним буде до стягнення заборгованості за актами (з червня 2008 по січень 2011), тобто на суму 4 542, 88 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд задовольняє вимоги в частині стягнення основного боргу частково у розмірі 4 542, 88 грн.
Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в сумі 5 700, 74 грн. та 650, 81 грн. - 3 % річних.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Таким чином враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд зробив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, а отже до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 1 599, 09 грн. на 3 % річних у розмірі 382, 72 грн. (за період з 07.06.2008 по 28.03.2011).
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 76, 59 грн. (за період з 01.10.2010 по 28.03.2010).
Пунктом 5.1 договору встановлено, що у випадку наявності боргу на перше число місяця наступного за звітним, відповідач зобов'язується сплатити на користь позивача пеню у розмірі 0, 1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього пені та наполягає на застосуванні наслідків спливу позовної давності.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 4.2 договору № 724/12 відповідач зобов'язується протягом трьох робочих днів з дати підключення електрообладнання до мереж електропостачання оплатити вартість послуг, вартість послуг, наданих у кожному наступному місяці сплачується відповідачем шляхом 100 % авансового платежу в термін до шостого числа місяця, в якому надаватимуться послуги.
Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Крім того, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Суд не погоджується з позицією відповідача щодо застосування строків позовної давності в частині стягнення пені, оскільки пеня позивачем нарахована за період з 01.10.2010 по 28.03.2011.
Згідно пунктів 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, суд погоджується з розрахунком позивача щодо нарахування пені за період з 01.10.2010 по 28.03.2011, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 76, 59 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Публічним акціонерним товариством “Київенерго” в особі філіалу “Кабельні мережі Київенерго” вимоги документально підтверджені, а отже такі, що підлягають частковому задоволенню.
Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
По зустрічному позові:
Як зазначалося вище, сторонами у справі 12.01.2007 було укладено договір на оперативно-технічне обслуговування № 724/12.
Позивач за зустрічним позовом просить визнати його недійсним у зв'язку з тим, що повноважень у відповідача на укладення договорів на оперативно-технічне обслуговування електрообладнання не було, так як це обладнання не знаходиться у нього на балансі.
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір № 724/12 суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Положення ст. 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Проте, як зазначалось вище позивачем доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить моральним засадам суспільства не подано.
Позивач за зустрічним позовом у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із підписанням договору. Жодних належних доказів, щодо відсутності повноважень у відповідача на укладення договорів на оперативно-технічне обслуговування електрообладнання, позивачем не надано.
По-перше, непогодження сторонами всіх істотних умов договору згідно ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України може свідчити про неукладеність такого договору, тобто непородженням ним цивільних прав та обов'язків. За таких умов у суду відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Аналогічний висновок міститься в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”№ 9 від 06.11.2009.
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
За таких обставин, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача за зустрічним позовом.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-експлуатаційне підприємство «ВД-ПОБУТ»(04071, м. Київ, вул. Межигірська, 28, ідентифікаційний код 31813103) на користь Публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 4 542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн. 88 коп. -сума основного боргу, 1 599 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 09 коп. -інфляційні втрати, 382 (триста вісімдесят дві) грн. 72 коп. - 3 % річних, 76 (сімдесят шість) грн. 59 коп. -пеня, 66 (шістдесят шість) грн. 01 коп. - державного мита та 97 (дев'яносто сім) грн. 54 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. В зустрічного позові відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Суддя
Дата підписання рішення
27.06.2011 А.М. Івченко