ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
№ 24/106-8/28-17/3
28.05.08
За позовом Київського комунального виробничого підприємства «Міськпаливо»
До 1) Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна
залізниця»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕБ»
Про стягнення 4 123,36 грн.
Суддя Кролевець О.А.
Представники :
Від позивача: Рибка В.В. (довіреність №056/1-19 від 18.01.2008)
Від відповідача-1: Костерний Д.О. (довіреність №1185-НЮ від 07.04.2008)
Від відповідача-2: не з'явився
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача-1 заборгованості за договором №01-06/у від 06.07.2005 у розмірі 4123,36 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2006 по справі №24/106 в позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 рішення суду частково змінено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2006 №24/106 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2007 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
На новому розгляді справі присвоєно №24/106-8/28.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2007 №24/106-8/28 в позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2007 №24/106-8/28 рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Позовні вимоги Київського комунального виробничого підприємства «Міськпаливо» мотивовані тим, що під час перевезення вантажу в липні 2005р., виникла недостача вугілля, а оскільки перевізною організацією є відповідач-1, тому саме з нього підлягає стягненню вартість втраченого вугілля.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечує повністю з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, відповідач стверджує, що вантажовідправником (ТОВ «ФЕБ») не було вжито заходів по збереженню вантажу (запобігання видуванню або висипанню вантажу); позивачем не надано рахунок вантажовідправника щодо кількості та вартості відправленого вантажу за накладною №52201780, надання якого є обов'язковим відповідно до Статуту залізниць України. Також відповідач-1 стверджує, що прибуття на станцію призначення вагону з недовантаженням до рівня бортів не свідчить про втрату або розкрадання вантажу при перевезенні, оскільки згідно зі ст.111 Статуту залізниць України позивач має довести вину перевізника. Викладені обставини, на думку вдповідача-1, свідчать про відсутність вини перевізника (ДТГО «Південно-західна залізниця»), а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, відповідачем-1 заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (шість місяців), встановлених ст.136 Статуту залізниць України.
Відповідач-2 просить суд в частині позовних вимог до ТОВ «ФЕБ»відмовити з тих підстав, що втрата частини вантажу утворилась під час перевезення, а тому відповідальним за це є саме відповідач-1.
Ухвалою суду від 14.05.2008 відповідача-2 було зобов'язано надати суду рахунок відправника та довідку про вартість вугілля, переданого для перевезення за накладною №52201780 від 08.07.2005 для встановлення вартості вугілля (оригінали -для огляду в судовому засіданні, належним чином засвідчені копії -для залучення до матеріалів справи).
Відповідач-2 витребуваних судом документів не надав, а тому на підставі ст.75 ГПК України суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в справі документами.
Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
На підставі договору №01-06/7 від 06.07.2005, укладеного між Київським комунальним виробничим підприємством «Міськпаливо»та ТОВ «Енергопромкомплект», та Додатку №1 до нього (Специфікація) позивач придбав товар (вугілля) на загальну суму 70056,00 грн. з ПДВ. Сторони домовились про поставку товару на умовах FCA -залізнична станція відправлення, згідно «Інкотермс»в редакції 2000р.
Згідно з залізничною накладною №52201780 від 08.07.2005 відправником вугілля є ТОВ «ФЕБ», місцем відправлення -станція Антрацит Донецької області, одержувачем вугілля є ККВП «Міськпаливо», місцем призначення - станція Київ-Петрівка Південно-Західної залізниці. Згідно з цією накладною було завантажено 69000 кг вугілля.
На станції ім. Т.Шевченка було встановлено, що фактично в вагоні знаходиться 56505 кг вугілля, тобто має місце нестача вугілля в кількості 12495 кг. Викладені обставини підтверджуються Комерційним актом №БО653774/25./15 від 11.07.2005, складеним працівниками товарної станції.
13.07.2005 комісією у складі представників покупця (позивача) та продавця за Договором був складений Акт прийому товару по кількості, в якому зазначено, що фактична кількість вугілля в вагоні №67906974 становить 56505 кг (нестача становить 12495 кг). Представник продавця від підписання Акту відмовився.
09.12.2005 позивач звернувся до ДТГО «Південно-Західна залізниця»(перевізник) з претензією №056/1-307, в якій просив відповідача-1 відшкодувати позивачеві вартість втраченого вугілля на суму 4123,35 грн. У відповідь на претензію відповідач-1 повідомив, що для вирішення питання по суті позивач у відповідності до ст.115 Статуту залізниць України зобов'язаний надати рахунок або інший документ вантажовідправника (ТОВ «ФЕБ») про кількість та вартість відвантаженого вугілля (лист №А-164/2 від 19.12.2005 та №А-164/2 від 11.01.2006).
Оскільки питання щодо відшкодування вартості втраченого вугілля не було врегульовано, позивач звернувся з позовом до суду.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ч.5 ст.307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (ст.308).
Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодження вантажу покладається на одержувача або відправника (ст.314 ГК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 був затверджений Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п.3 Статуту).
Згідно з п.30 Статуту завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.
Під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником (п.37).
У випадках, передбачених в п.52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу.
Якщо під час перевірки маси, кількості місць або стану вантажу на станції призначення буде виявлено недостачу, псування або пошкодження вантажу, або якщо ці обставини зазначені у комерційному акті, складеному на шляху проходження, станція призначення зобов'язана визначити обсяг фактичної недостачі, міру псування або пошкодження вантажу (п.53).
Підстави та порядок відповідальності залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, а також порядок складання актів, претензій та позовів визначений в розділі VІІ Статуту. Так, залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до п.110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Підстави звільнення перевізника від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу передбачені в п.111 Статуту. Зокрема, залізниці звільняється від відповідальності за втрату, якщо вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (п.113). Згідно з п.114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за втрату чи недостачу -у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.
Відповідно до п.115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, згідно з п.129 Статуту засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Згідно з п.130 Статуту пред'явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії. Право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач -за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.
Відповідач-1 по справі стверджує, що позивачеві неодноразово пропонувалось надати рахунок або інший документ вантажовідправника ТОВ «ФЕБ»про кількість та вартість відвантаженого вантажу, але позивач витребуваних перевізником документів не надав з тих підстав, що між ним та відповідачем-2 не існує договірних відносин.
Суд погоджується з твердженнями відповідача-1 про те, що позивачем не дотримано вимог Статуту залізниць України щодо надання оригіналу документу, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу, а тому наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу, суд вважає необґрунтованим.
Відповідно до приписів чинного законодавства, підставами для застосування відповідальності за порушення зобов'язання є наявність вини (умислу або необережності) боржника.
Позивачем не надано суду доказів того, що втрата вантажу є наслідком дій перевізника -ДТГО «Південно-Західна залізниця».
Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність викладених у позові обставин, а тому вимоги позивача про стягнення з ДТГО «Південно-Західна залізниця»вартості втраченого вантажу не підлягають задоволенню.
Також є безпідставними вимоги позивача до ТОВ «ФЕБ», оскільки доказів його вини у недостачі вантажу позивачем не надано, а відповідно до ч.2 ст.308 ГК України з моменту прийняття вантажу до перевезення відповідальним за збереження вантажу є перевізник, а не відправник.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст.315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом пести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій -протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений в частині 3 ст.315 ГК України, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Відповідно до п.136 Статуту позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту. Зазначений шестимісячний термін щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень обчислюється після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; в усіх інших випадках -з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Судом встановлено, що перебіг строку позовної давності розпочався 11.07.2005, з дня встановлення факту нестачі вантажу та складання комерційного акту. Шестимісячний строк позовної давності встановлений чинним законодавством сплив 11.01.2006, а позивач звернувся з позовом до суду лише 15.02.2006, про що свідчить штамп відділення зв'язку на поштовому конверті, в якому надійшов позов.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Приймаючи до уваги, що відповідачем-1 заявлено про застосування строку позовної давності, а позивачем передбачений законодавством строк пропущений, тому підстав для задоволення позовних вимоги Київського комунального виробничого підприємства «Міськпаливо»про стягнення з відповідачів вартості втраченого вантажу немає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Суддя О.А.Кролевець