ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 3/37916.06.11
За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
До Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та
реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»
Про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача ОСОБА_1
ОСОБА_2 -адвокат, свідоцтво № НОМЕР_1 від 22.12.1994
Від відповідача не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 про визнання права власності на нежиле приміщення загальною площею 27 кв. м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1 Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1; про зобов'язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»провести реєстрацію права власності на нежиле приміщення загальною площею 27 кв. м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 було порушено провадження у справі № 3/379 та призначено її до розгляду на 13.01.2011.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/379 від 13.01.2011, в зв'язку з нез'явленням в судове засідання відповідача та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 20.12.2010, розгляд справи було відкладено на 25.01.2011.
На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.01.2011 було оголошено перерву до 01.02.2011, в засіданні суду 01.02.2011 було оголошено перерву до 08.02.2011.
Відповідач у поданому в судовому засіданні 01.02.2011 письмовому відзиві проти позову заперечує з наступних підстав. Згідно даних реєстрових книг Бюро на даний час, реєстрація права власності на нежиле приміщення, загальною площею 27 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1»відсутня. Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти (п. 1.6 Тимчасового положення № 7/5). Зазначає, що позивач не надає доказів наявності в натурі даного приміщення, а саме матеріалів технічної інвентаризації на спірне нежитлове приміщення, оскільки технічний паспорт на дану будівлю відсутній. Також у позивача відсутнє свідоцтво про відповідність будівельним нормам, що свідчить про те, що об'єкт нерухомого майна не введений в експлуатацію, тоді як реєстрації згідно Тимчасового положення 7/5 підлягають капітальні споруди, які введені в експлуатацію. Торгівельний комплекс не являє собою капітальну споруду, що унеможливлює введення його в експлуатацію та проведення реєстрації. Відповідно до чинного законодавства позивачу необхідно отримати правовстановлюючий документ на спірний об'єкт нерухомого майна. Згідно Тимчасового положення 7/5 не підлягають реєстрації тимчасові споруди. Також у позивача відсутні докази присвоєння єдиної поштової адреси на торгівельний комплекс, а саме розпорядження про присвоєння єдиної поштової адреси. Ще у позивача не оформлена земельна ділянка, тобто відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку та відсутній договір оренди, що підтверджує законність користування земельною ділянкою. Відповідач наголошує на тому, що Бюро ніяким чином не порушило прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Враховуючи викладене відповідач просить в позові відмовити повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2011 у справі № 3/379 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, в зв'язку з чим провадження у справі було зупинено до надання висновку експерта.
23.05.2011 на адресу суду Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повернув матеріали справи № 3/379 разом з висновком судової будівельно-технічної експертизи за № 2057/10-15 від 11.05.2011.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2011 провадження у справі № 3/379 було поновлено та призначено до розгляду на 16.06.2011.
Позивач в судовому засіданні 16.06.2011 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судове засідання 16.06.2011 не з'явився.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення - ухвали суду від 06.06.2011 відповідачу 10.67.2011.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.06.2011, було оголошено вступну та резолютивну частині рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва
18.04.2001 Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнерство»(продавець) торгівельний павільйон (МАФ), обладнаний торговельним обладнанням та мебльований офісними меблями (споруда), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці площею 27 кв. м.
В п. 2 даного договору зазначено, що споруда належить продавцю на підставі акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, зареєстрованого Управлінням Держбудконтролю м. Києва 28.12.1998 за № 174.
Згідно п. 5 договору передача споруди здійснюється протягом 1 дня з моменту підписання договору на підставі акту прийому-передачі, який підписується обома сторонами.
Як свідчать матеріали справи продавець передав, а позивач прийняв споруду згідно акту прийому-передачі від 18.04.2001.
Відповідно до п. 4 договору продаж споруди здійснюється за договірну ціну 43 625,97 грн. з урахуванням ПДВ -7 271,00 грн.
Наявні в матеріалах справи доказів, свідчать про те, що позивач виконав своє зобов'язання за договором купівлі-продажу та здійснив повну оплату придбаного торгівельного павільйону.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття встановлена судом.
Відповідач не надав доказів того, що договір від 18.04.2001 на підставі якого позивач набув право власності на нежилу будівлю по АДРЕСА_1 визнано недійсним на момент розгляду даної справи в суді. Не надано доказів в підтвердження незаконності набуття позивачем права власності на нежилу будівлю по АДРЕСА_1.
Таким чином, позивач є власником нежилих приміщень, що розташовані за адресою АДРЕСА_1», загальною площею 27 кв. м.
Пунктом 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень» (далі - Закон) передбачена обов'язкова державна реєстрація речових прав на нерухоме майно юридичних осіб, що знаходиться на території України.
В силу п. 4 ст. 5 Закону державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцезнаходженням нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Згідно п.п. 4, 5 статті 18 Закону для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права та документ про сплату державного мита.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом із заявою було подано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення та акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, який за положеннями статті 202 Цивільного кодексу України є правочином.
Пунктами 1.1., 1.2. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року встановлено, що порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначається цим положенням, яке є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.
Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (п. 1.4. Положення).
У своїх діях реєстратор керується виключно чинним законодавством України (п. 3.1. Положення).
Пунктом 3.4. Положення встановлено, що БТІ зобов'язане розглянути заяву та прийняти рішення щодо реєстрації права власності або відмову в реєстрації. Про відмову в реєстрації реєстратор письмово повідомляє заявника.
Відповідачем 20.05.2010 за № 18447 (И-2010) було відмовлено в здійсненні реєстрації з посиланням на те, що не подано акт прийому нерухомого майна до експлуатації та правовстановлюючого документа, в зв'язку з чим підстав для державної реєстрації немає.
За результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи складено висновок за № 2057/10-15 від 11.05.2011, яким встановлено, що торгівельний павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_1», загальною площею 27 кв.м., відноситься до нерухомого майна і є будівлею, що пов'язана фундаментально із земельною ділянкою. Переміщення об'єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1», загальною площею 27 кв.м, без знецінення та зміни його призначення не можливе.
Отже, не відповідають дійсності твердження відповідача, з посиланням на п. 1.6. Положення як на підставу неможливості здійснити державну реєстрацію, про те, що торгівельний павільйон не являє собою капітальну споруду.
Стосовно посилань відповідача на те, що у позивача відсутні документи, що підтверджують законність користування земельною ділянкою, слід відзначити, що в матеріалах справи знаходяться документи, які свідчать про те, що позивачем отримано згоду Київського міського голови Д-1643 від 18.09.2006 на розроблення документації із землеустрою та здійснюються відповідні дії з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування торгівельного павільйону по АДРЕСА_1, термін закінчення яких за умовами договору № 1638 від 17.10.2006 встановлено -грудень 2012 року.
Стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель») визначає, що самовільним зайняттям земельної ділянки -є (будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
З постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що вникають із земельних відносин»вбачається, що наявність фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
Відповідно до статті 1 Закону відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Отже, названі у цьому Законі органи єдиної системи реєстрації відповідних прав можуть бути відповідачами за позовами про офіційне визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, пред'явленими згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України.
В силу пункту 5 Прикінцевих положень Закону комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації можуть бути відповідачами у таких справах (лист № 01-8/98 від 31.01.2001 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»із змінами від 21.07.2006).
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Правовою підставою для розгляду позову є порушення прав позивача, які визначені законодавством України, та мотивоване необхідністю його захисту, а також зумовлене неможливістю належним чином реалізувати позивачем свої правомочності щодо володіння, користування і розпорядження спірним майном.
Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення прав власності, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судових захист цивільного права та інтересу.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи (в тому числі юридичної) на захист свого цивільного права у разі його невизнання та право на захист свого інтересу, який не суперечить засадам чинного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого права та інтересу одним із наступних способів: визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі, визнання незаконними дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування. В той же час суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ст. 16 ЦК України).
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.
Так як право власності позивача на спірне приміщення оспорюється відповідачем, позовні вимоги про визнання права власності ґрунтуються на ст. 392 Цивільного кодексу України та чинному законодавстві України, доводяться належними доказами по справі, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита», затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції № 15 від 22.04.1993 із змінами та доповненнями, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.
Відповідно до Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита»затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції № 15 від 22.04.1993 із змінами та доповненнями, з позовних заяв про право власності на майно державне мито сплачується виходячи із вартості майна.
Позовна заява про визнання права державної власності на нерухоме майно, що знаходиться в господарському віданні ДП «Центральна станція зв'язку», що розташовано за адресою м. Київ, вул. Чапаєва, 5, яке підлягає вартісній оцінці, та згідно доданих до позовної заяви становить 13 585 402 грн.
Пункт 32 Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита», затвердженої наказом ГДПІ №15 від 22.04.1993 із змінами та доповненнями встановлює, що з позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсними договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, про виділення частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна, державне мито сплачується виходячи із вартості розшукуваного майна або його частки.
Вищезазначений пункт використовується при сплаті державного мита з позовних заяв, які подаються до судів загальної юрисдикції.
Оскільки зі змісту ст.ст. 3, 18 Закону України «Про судоустрій України і статус суддів»вбачається, що господарські суди відносяться до системи судів загальної юрисдикції, державне мито з позовних заяв, які подаються до господарських судів сплачується відповідно до пункту 32 Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита».
Згідно з ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (із змінами) із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється державне мито у розмірі 1% ціни позову, але не менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не майнового характеру п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на те, що вартість майна, право власності на яке просить визнати позивач, становить 22 000,00 грн. 1% від вартості майна складає -220,00 грн.
Як вбачається із долученої до позовної заяви квитанції № 12526.63.1 від 09.12.2010 державне мито сплачено лише в розмірі 85,00 грн.
Недоплачене позивачем державне мито в розмірі 220,00 грн., відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_2) право власності на нежиле приміщення загальною площею 27 кв. м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1».
3. Зобов'язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»(м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, код ЄДРПОУ 03359836) зареєструвати право власності Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_2) на нежиле приміщення загальною площею 27 кв. м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1».
4. Стягнути з Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»(м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, код ЄДРПОУ 03359836) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_2) 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_2) в доход Державного бюджету України 220 (двісті двадцять) грн. 00 коп. державного мита.
СуддяВ.В.Сівакова
Рішення підписано 21.06.2011.