ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 2/9721.06.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна телевізійна група»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче
об'єднання «Інформаційні технології»
про стягнення 859 680 грн.
Суддя Домнічева І.О.
Представники:
Від позивача Яременко Л.С.
Від відповідача Сергєєв Є.Г., Черній Т.П.
Обставини справи:
До Господарського суду м. Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламна Телевізійна Група»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче Об'єднання «Інформаційні технології»про стягнення 859 680 грн. штрафу
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2011р. порушено провадження у справі.
Ухвалою від 20.06.2011р. судом за клопотанням позивача було вжито заходи забезпечення позову.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представники Відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували та просили в позовні відмовити, та подали клопотання про зменшення розміру штрафу на підставі ст. 233 ГК України.
Відповідачем в судовому засіданні 16.06.2011р. заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи №61/277 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче Об'єднання «Інформаційні технології»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна Телевізійна Група»про визнання недійсним договору доручення №133/VIP від 01.01.2011р.
Для розгляду вищенаведеного клопотання судом в судовому зсіданні 16.06.2011р. було оголошено перерву на 21.06.2011р.
В судовому засіданні 21.06.2011р. представником відповідача надано суду копію рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2011р. (дата підписання -20.06.2011р.) по справі №61/277, яким вирішено спір по суті; доказів оскарження вказаного рішення по справі №61/277 станом на 21.06.2011р. суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, оскільки спір по справі №61/277 вирішено шляхом прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 15.06.2011р., та оскільки станом на дату проведення судового засідання 21.06.2011р. сторонами не надано суду доказів оскарження вказаного рішення, то в суду відсутні підстави задовольняти клопотання відповідача і зупиняти провадження у даній справі, і отже суд в задоволенні клопотання відповідача відмовляє.
Крім того, представником відповідача в судовому засіданні 21.06.2011р. подано клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку направленням відповідачем звернення про надання інформації до ВАТ «НТВ ПЛЮС»(Російська Федерація) стосовно наявності та кількості абонентських договорів, що укладались на підставі договору №133/VIP від 01.01.2008р.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами:
- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є необхідність витребування нових доказів.
Відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Отже, вищенаведеними нормами ГПК України встановлено таку підставу для відкладення розгляду справи, як витребування нових доказів самим судом за обґрунтованим клопотанням прокурора або сторони, або знову ж таки самим судом з власної ініціативи.
Проте відповідачем не заявлялося суду клопотання про витребування нових доказів, натомість відповідач просить суд відкласти розгляд справи до отримання необхідної йому інформації, яку він має намір подати суду, проте така підстава для відкладення розгляду справи не передбачена ст. 77 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене, судом відхиляється клопотання відповідача про відкладення розгляду справи як нормативно необґрунтоване.
В судовому засіданні 21.06.11р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд -
01.01.2011р. між Відкритим акціонерним товариством „НТВ-ПЛЮС” в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна телевізійна група»(Позивач, Довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Інформаційні технології»(Відповідач, Повірений) укладено договір доручення № 133/VIP (Договір).
Відповідно до предмету договору (п. 2.1.) повірений протягом строку дії цього договору в межах території від імені та за рахунок довірителя зобов'язується: (п.2.1.1.) укладати із Абонентами Абонентські договори у відповідності із формою, затвердженою у Додатку № 1 до цього договору, що підписані з боку довірителя, та надсилати два примірника оригінала Абонентського договору в адресу довірителя; (п. 2.1.2.) здійснювати розкодування та надання можливості перегляду телерадіопрограм („Кинохит”, „Киноклуб”, „Премьера”) пакета VIP-кіно за допомогою багатоканальної телемережі абонентам, з якими укладено абонентські договори.
Відповідно до п. 3.13. договору, з метою реєстрації абонентських договорів в телекомпанії (ВАТ „НТВ-Плюс” Російська Федерація) повірений зобов'язується надавати довірителю заповнені та підписані абонентом примірники оригіналів абонентських договорів не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п. 12.8 договору, за кожний випадок неотримання довірителем оригіналів Абонентських договорів у передбачені договором строки, повірений сплачує довірителю штраф у розмірі 1 000 (однієї тисячі) доларів США за курсом продажу долара США, встановленим НБУ станом на перший день після завершення строку надання оригіналів абонентських договорів.
Як вбачається з доданих до позовної заяви Протоколів про кількість абонентів від 05.02.2011р., 05.03.2011р. та 05.04.2011р. Відповідач надав Позивачу відомості про укладені ним з абонентами договори, всього в кількості 108 штук.
Разом з тим, доказів надання у порядку, встановленому п. 3.13. договору, Відповідачем Позивачу заповнених та підписаних абонентами примірників оригіналів абонентських договорів не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним, Відповідачем суду не надано.
Враховуючи вищенаведене Позивач просить стягнути з Відповідача штраф в розмірі 108 000 дол. США в гривневому еквіваленті -859 680 грн. на підставі п. 12.8 Договору.
Відповідач проти позову заперечує, та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, а згідно ст. 1003 ЦК України у договорі доручення мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному, і ці дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Відповідно до чинного Закону України «Про інформацію»інформація про особу охороняється Законом.
Відповідач посилається, що рішенням Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97 у справі «Щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію»та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру»»зазначено, що до конфіденційної інформації про особу, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).
Під персональними даними Закон України «Про інформацію»передбачає основні дані про особу, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Відповідач зазначає, що абонентський договір щодо надання телекомунікаційних послуг містить персональні дані особи, які особа власноруч вносить до договору при його укладанні, зокрема прізвище, ім'я, по-батькові, адреса, паспортні дані, дата народження та інші персональні дані. І така інформація може поширюватися лише за письмовою згодою абонентів, проте при укладанні абонентських договорів жоден із абонентів не надавав Відповідачу згоди на поширення такої інформації про себе.
Враховуючи вищенаведене, Відповідач вважає, що виконання умов пункту 3.13 Договору суперечить актам цивільного законодавства, зокрема Конституції України, Закону України «Про інформацію», Цивільному кодексу України, а тому є таким, що не створює юридичних наслідків (недійсним) в розумінні ч. 1. ст. 216 Цивільного кодексу України.
Суд, дослідивши заперечення відповідача, зазначає наступне.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
З огляду на зазначені положення закону суд приходить до висновку, що згідно з Договором права та обов'язки у Абонента згідно укладених абонентських договорів виникли саме перед довірителем, тобто позивачем у даній справі, а не перед відповідачем.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1006, ст. 1007 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
В силу статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на зазначені вище положення чинного законодавства, що встановлює вимоги до договорів доручення, судом вбачається, що такий обов'язок повіреного, як звітувати перед довірителем про хід виконання його доручення, випливає із суті цього договору. Крім того, ст. 1006 Цивільного кодексу України прямо встановлюється обов'язок повіреного негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення, що розцінюється судом, як надання звіту довірителю про кількість підключених абонентів та їх ідентифікуючу інформацію.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію»інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Разом з цим, відповідно до додатків № 1 та № 2 до договору, для укладення абонентського договору абоненту необхідно зазначити у ньому його прізвище, ім'я та по-батькові, а також адресу (не вказано, що саме адресу народження) та поставити підпис.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що така інформація згідно з Законом України «Про інформацію»не є конфіденційною, оскільки вона не містить дані про національність абонента, його освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також - адресу, дату і місце народження.
Натомість зазначені в абонентському договорі дані є необхідними і достатніми для ідентифікації абонента як сторони абонентського договору.
Також в абонентському договорі, що є додатком № 1 до Договору (п. 9.3.), визначається, що інформація щодо абонента, зазначена у цьому договорі, буде розміщена у базі даних телекомпанії і може використовуватись телекомпанією (чи задіяними нею організаціями) для маркетингових цілей. Якщо абонент не бажає, щоб інформація про нього використовувалась із зазначеною метою, він повинен повідомити про це телекомпанію.
Отже абонент, підписуючи абонентський договір та не висловлюючи свою незгоду, погоджується із використанням інформації про нього у базі даних довірителя.
Враховуючи вищенаведене, судом відхиляються доводи відзиву відповідача як необґрунтовані.
Крім того, відповідачем подано клопотання у відповідності до ст. 233 ГК України про зменшення розміру штрафу на 99% до 1080 дол. США, що становить 8 596,80 грн.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Разом з тим, відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного (нині -господарського) суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», зазначено (п 3.9.2.), зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В інформаційному лисі Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»(п. 42) зазначено, що норми ст. 551 ЦК України на ст. 233 ГК України, надають суду право, а не обов'язок, на зменшення неустойки. І при застосуванні цих норм слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.
В Роз'ясненні Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 р. N 04-5/225, також вказано, що суд має право лише у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, і підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Отже, підсумовуючи наведене та виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності - слід визнати право, а не обов'язок, суду при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір, з урахуванням всіх конкретних обставин справи та об'єктивно оцінюючи, чи є даний випадок винятковим. І підстави та розмір, на який зменшується стягуваний штраф, повинні бути в рішенні суду мотивовані та обґрунтовані, однак встановлювати конкретний відсоток для зменшення штрафу або для його стягнення (наприклад 1, 2, 3 % тощо), суд не має права, оскільки тим самим змінюється сам розмір штрафу, встановлений сторонами в договорі (схожої думки притримується Вищий господарський суд в Оглядовому листі від 29.11.2007 р. N 01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства»).
Враховуючи вищенаведене, дослідивши доводи Відповідача викладені в Клопотанні від 21.06.2011р., суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено винятковості даного випадку для зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з обставин правовідносин сторін спору та виходячи з прав та обов'язків сторін Договору.
Також суд приймає до уваги, що встановлене п. 3.13 Договору зобов'язання Відповідача, за заявлений до стягнення штрафу період і станом на дату звернення позивача до суду з позовом було взагалі невиконане; що було порушено встановлене Договором право позивача - на вчасне отримання заповнених та підписаних абонентами примірників оригіналів абонентських договорів, для перевірки правильності їх заповнення та з метою реєстрації абонентських договорів в телекомпанії (ВАТ „НТВ-Плюс” Російська Федерація), відповідно до п. 3.13. договору; що підстави невиконання Відповідачем встановленого п. 3.13 Договору обов'язку не є поважними та обґрунтованими -відповідач зазначає, що виконував Договір від 01.01.2008р., вважаючи що при цьому виконує і Договір від 01.01.2011р., проте відповідач не був позбавлений права та можливості, знаючи що ним укладені з Позивачем два Договори - від 01.01.2008р. та від 01.01.2011р., узгодити з Позивачем порядок їх виконання з метою уникнення помилок та належного виконання їх умов.
Також суд враховує значне прострочення Відповідачем виконання зобов'язання встановленого п. 3.13. Договору, що складає понад два місяці, та невжиття заходів щодо усунення допущеного порушення (виконання п. 3.13 Договору).
Крім того, Відповідачем не обґрунтовано -чому саме Відповідач просить суд зменшити штраф до 8 596,80 грн., а мотивування відповідача, що на його думку штраф «доцільно зменшити»саме до 8 596,80 грн. не є належним обґрунтуванням вказаної суми.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.13. договору, з метою реєстрації абонентських договорів в телекомпанії (ВАТ „НТВ-Плюс” Російська Федерація) повірений зобов'язується надавати довірителю заповнені та підписані абонентом примірники оригіналів абонентських договорів не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п. 12.8 договору, за кожний випадок неотримання довірителем оригіналів Абонентських договорів у передбачені договором строки, повірений сплачує довірителю штраф у розмірі 1 000 (однієї тисячі) доларів США за курсом продажу долара США, встановленим НБУ станом на перший день після завершення строку надання оригіналів абонентських договорів.
Додатком № 2 до договору визначається форма абонентського договору.
Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Як вбачається з доданих до позовної заяви Протоколів про кількість абонентів від 05.02.2011р., 05.03.2011р. та 05.04.2011р. Відповідач надав позивачу відомості про укладені ним з абонентами договори, всього в кількості 108 штук.
Разом з тим, доказів надання у порядку, встановленому п. 3.13. договору, Відповідачем Позивачу заповнених та підписаних абонентами примірників оригіналів абонентських договорів не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним, Відповідачем суду не надано.
Суд погоджується з розрахунком штрафу наданим позивачем, у розмірі 859 680 грн., що обрахований згідно п. 12.8 Договору, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеного штрафу, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми штрафу за порушення обов'язку, встановленого п. 3.13. Договору, в розмірі 859 680 грн.
Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до господарського суду.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче Об'єднання «Інформаційні технології»(м. Київ, вул. Ревуцького, 5-А; ідентифікаційний код 31168846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна Телевізійна Група»(м. Київ, вул. Хрещатик, 46-Б; ідентифікаційний код 3355546) 859 680 (вісімсот п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот вісімдесят) грн. штрафу, 8 596 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 80 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя І.О.Домнічева
Повне рішення складено 22.06.11р.