ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32
ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32
Іменем України
25.09.06 Справа № 8/619ад.
Суддя Середа А.П., розглянувши матеріали справи за позовом
Державної податкової інспекції умісті Брянка Луганської області
до Підприємства Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Луганській області, місто Брянка,
про стягнення 460358 грн. 59 коп.,
при секретарі судових засідань Качановській О.А.,
в присутності представників сторін:
від позивача -не прибув;
від відповідача - не прибув, -
встановив:
суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості з податку з доходів фізичних осіб (далі -ПДФО) у сумі 460358 грн. 59 коп.
Згідно розпорядження голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 05.09.06 року розгляд справи доручено суду цього ж суду Середі А.П.
Попереднє судове засідання відповідно до ст. 111 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАСУ) призначене та фактично відбулося 05.09.06 року.
Відповідач до цього засіданні не прибув.
До судового засідання, призначеного на 25.09.06 року, позивач не прибув, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового слухання.
Про це свідчить факт отримання представником Державної податкової інспекції у місті Брянка (далі -ДПІ, - Позивач) 05.09.06 року, особисто, повістки про призначення справи до розгляду у судовому засіданні на 25.09.06 року, о 16 год. 40 хв.
Відповідач до судового засідання не прибув, участь у ньому свого представника не забезпечив, витребувані судом документи не надав, але спрямував до суду письмовий відзив на позов за №24/3964 від 30.08.06 року, в якому поставив суд до відома про те, що з позовними вимогами ДПІ про стягнення заборгованості з ПДФО у сумі 460358 грн. 59 коп. - згоден та просить суд розглянути справу по суті за відсутності його представника.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що позовні вимоги є документально та нормативно доведеними; вони повністю визнані відповідачем; керуючись частиною 2 ст. 49, ст.51, частиною 6 ст. 71 та ст. 86 КАСУ, суд розглянув справу по суті за відсутності представників сторін.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов наступного.
28.06.1995 року виконавчим комітетом Брянківської міської ради Луганської області Підпрємство Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області (далі -ПБВК №11, - Відповідач), ідентифікаційний код 08680313, зареєстроване в якості суб'єкта підприємницької діяльності -юридичної особи, про що зроблено запис №26/3, який внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
19.04.2000 року тим же виконавчим комітетом ПБВК №11, ідентифікаційний код 08680313, перереєстроване, про що зроблено реєстраційний запис за №0061, що підтверджується відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 19.04.2000 року.
Факт внесення ПБВК №11 до ЄДРПОУ підтверджується довідкою Луганського обласного управління статистики №6308 від 25.04.2000 року.
10.07.1995 року ПБВК №11 ДПІ взято на облік як платника податків, реєстраційний №9.
17 липня 2006 року фахівцями ДПІ здійснено невиїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб ПБВК №11, код за ЄДРПОУ 08680313, за період з 01.10.2003 року по 31.05.2006 року, - за результатами якої 17.07.06 року складено акт №138/17/08680313.
В ході згаданої перевірки виявлено факт наявності у ПБВК №11 заборгованості з ПДФО за період з 01.10.03 року по 31.05.06 року у загальній сумі 460358,59 грн.
З актом у день його складення, під розписку, ознайомлені начальник та головний бухгалтер підприємства, які його підписали без будь-яких заперечень, зауважень та заяв.
В адміністративному та судовому порядку результати перевірки, викладені у акті, не оскаржувалися, тобто він є чинним на час розгляду справи.
Наявність у відповідача заборгованості з ПДФО у сумі 460358 грн. 59 коп. підтверджується:
вищезгаданим актом та додатками до нього, у тому числі картками платника податку;
актом звірення суми заборгованості з ПДФО за станом на 04.09.06 року, підписаним позивачем та відповідачем;
розрахунком заборгованості по ПДФО -вільнонайманих працівників по Підприємству виправної колонії №11 станом на 04.09.06 року, згідно якому період заборгованості становить час з лютого 2001 року по травень 2006 року
письмовим відзивом відповідача на позов за №24/3964 від 30.08.06 року, в якому він повністю визнає наявність боргу з ПДФО у розмірі суми заявленого позову.
Оцінивши матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з таких підстав.
1.Як видно з матеріалів справи, борг зі сплати ПДФО утворився в період дії різних нормативних актів, якими було врегульовано до 01.01.04 року та після 01.01.04 року порядок його стягнення.
Так, до 01.01.04 року на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(далі -ДКМУ №13-92) стягувався прибутковий податок, а з 01.01.04 року на підставі Закону України від 22.05.03 року №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі -ЗУ №889-ІУ) -стягується податок з доходів фізичних осіб (ПДФО).
З урахуванням того, що переважна частина боргу виникла та має місце, починаючи з 01.01.04 року, суд, враховуючи відсутність принципової різниці у порядку нарахування, стягнення та сплати до бюджету прибуткового податку та ПДФО, - при вирішенні спору ПО ЦІЙ СПРАВІ посилається на норми, викладені у Законі України від 22.05.03 року №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб».
2.Згідно статті 4 Закону України від 25.06.1991 року №1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (далі -ЗУ №1251-ХІІ) платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
Пунктом 4 частини 1 ст.14 цього Закону податок з доходів фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків.
3. Як сказано у п. 2.1 ст. 2 Закону України від 22.05.03 року №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі -ЗУ №889-ІУ), - платниками цього податку є резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;
нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України (пункт 2.1 ст. 2 ЗУ №889-ІУ).
4.Відповідно до п. 8.1 ст. 8 цього Закону оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку, здійснюється податковим агентом.
5.Пунктом 1.15 ст. 1. ЗУ №889-ІУ визначено, що податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які, незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками, зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Звідси виходить, що відповідач по справі є податковим агентом у розумінні ЗУ №889-ІУ.
Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону (підпункт 8.1.1 п.8.1 ст.8 ЗУ №889-ІУ).
6.Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету (підпункт 8.1.2 пункту 8.1 ст.8 ЗУ №889-ІУ).
Наявними у справі доказами доведено, що Відповідачем порушено вимоги пунктів 16.1 та 16.2 ст.16 ЗУ №889-ІУ, якими передбачено, що даний податок, отриманий з резидентів та нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету.
7.Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи) (пункт 17.1 ст.17 ЗУ №889-ІУ).
Відповідно до пункту 19.2 ст.19 того ж Закону особи, які відповідно до нього мають статус податкових агентів, зобов'язані:
своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або після такої виплати та за її рахунок.
8.Фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону є такі особи:
а)при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, - такі особи (пункт 2.2 ЗУ №889-ІУ).
9.Особами, відповідальними за погашення сум податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку є:
а)при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент (підпункт 20.3.1 пункту 20.3 ст.20 ЗУ №889-ІУ).
10.Матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач припустився порушення вимог підпункту 6.3.1 п.6.3 ст.6; підпункту 6.5.1 п.6.5 ст.6; п 7.1 ст.7; підпунктів 8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст.8; пунктів 16.1-16.2 ст.16; пункту 17.1 ст.17; п.19.2 ст.19 названого Закону, - а тому ДПІ цілком правомірно щодо нього поставлено вимогу про сплату боргу з податку з доходів фізичних осіб.
11.Законом України №889-ІУ спеціально не врегульовано порядок примусового стягнення податкового боргу з ПДФО.
Згідно підпункту «в» п. 22.11 ст. 22 названого Закону це питання врегульовано Законом України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та іншими цільовими фондами» (далі -ЗУ №2181).
У пункті 1.3 ЗУ №2181-ІІІ сказано, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Наявними у справі матеріалами належним чином доведено, що Відповідачем як податковим агентом по стягненню ПДФО, стягнуто останній у сумі 65791 грн. 56 коп., але не сплачено до бюджету.
12.Оскільки Позивач з приводу примусового стягнення з Відповідача податкового боргу з ПДФО звернувся до суду, то останній при вирішенні цього спору керується статтею 3 «Підстави для примусового стягнення активів та визначення бюджетного фонду» ЗУ №2181-ІІІ, оскільки названим Законом у цій частині інше не передбачено.
Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 ЗУ №2181, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Активами платника податків за змістом п.1.7 статті 1 ЗУ №2181 є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі на праві власності або повного господарського відання.
Заборгованість з ПДФО, яка є предметом спору по цій справі, є бюджетним фондом.
Це прямо витікає із змісту підпункту 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 ЗУ №2181-ІІІ, де сказано:
у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на доходи фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
13.Що стосується питання позовної давності по цьому спору, то суд виходить з правила частини 2 ст. 1 Цивільного кодексу України, в якій сказано:
до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Далі. ЗУ №2181-ІІІ не містить у собі норми, якою було б врегульовано термін позовної давності ЩОДО СТЯГНЕННЯ у судовому порядку податкового боргу.
З урахуванням викладеного суд при вирішенні цього спору не застосовує правило позовної давності.
Приймаючи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача податкового боргу з ПДФО, а також факт його ухилення від його сплати, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.
Відповідач позовні вимоги не спростував.
Відповідно до частини 4 ст.94 КАС України суд не стягує з Відповідача судові витрати.
Судом прийнято до уваги те, що позивач згідно ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 “Про державне мито» при зверненні до суду з позовом звільнений від сплати державного мита.
На підставі викладеного, ст.9, п.4 частини 1 ст. 14 ЗУ від 25.06.1991 №1251-ХІІ «Про систему оподаткування»; ст.ст.6,7,8,16,17,20 ЗУ від 22.05.2003 року №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб»; п.1.7 ст.1; п.п. 3.1.1. п. 3.1 , п.п. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України від 20.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»; ст. 1 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд
1.Позов задовольнити у повному обсязі.
2.Стягнути з Підприємства Брянківської виправної колонії №11 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області, ідентифікаційний код 08680313, що знаходиться у місті Брянка, вул. Желєзняка, 6 Луганської області, дані про розрахунковий рахунок відсутні, - на користь місцевого бюджету міста Брянки Луганської області на р/рахунок №33218800600017, код 24048321, ВДК міста Брянки, МФО 804013, - борг з податку з доходів фізичних осіб у сумі 460358 (чотириста шістдесят тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 59 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 02.10.2006 року.
Суддя А.П.Середа