Справа 2-1223/11
"29" червня 2011 р. Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючого, судді Поштаренко О.В.
при секретарі Фигурак И.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа -Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним,
05 травня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач її представники посилалися на те, те, що укладена угода була украдена, коли вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, а саме оскільки позивач має похилий вік і непрацездатна за віком і станом здоров'я, потребує догляду і матеріальної допомоги . Тому вона вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто відповідач, в свою чергу буде допомагати їй по господарству та надавати матеріальну допомогу. Підписуючи договір дарування вона вважала, що все це обумовлено договором дарування, про те виявилось, що договір має інший зміст і не передбачає ніяких зобов'язань утримувати її. Після підписання договору відповідач повністю змінив ставлення до неї , повністю ігнорує домовленість.
Позивачка вважає, що договір дарування був укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання і є удаваним правочином. Просить суд визнати договір дарування недійсним.
Відповідач в попереднє засідання не з»явився. З»явився лише при розгляді справи по суті та заперечив відносно доводів позовної заяви, що продовжує проживати в будинку за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.. Виставочна, буд. 28 та не надає матеріальної допомоги, та посилається на те, що проживає в Одесі на підтвердження чого надає в матеріали справи копію паспорту з реєстрацією та оригінал для розгляду суду.
ОСОБА_2 позов не визнав, мотивуючи тим, що ніякого договору про довічне утримання з позивачкою не було, і позивач з власної ініціативи оформила договір дарування. Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора надіслала пояснення в якому зазначила, що 27.11.1996 року за реєстровим № 1-3537 восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою було посвідчено договір дарування, за якими дарувальники: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_2 Ѕ частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.. Виставочна, буд. 28. Вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:. У довідці-характеристиці МБТІ 10.09.1996 року № 3064, вказано, що довідка характеристика видана для дарування частини будинку, вищевказаний договір особисто підписаний позивачем, до підписання договору нотаріус завжди встановлює волевиявлення сторін на укладання правочину та роз»яснює сторонам наслідки вчинюваного ними правочину, окрім того третя особа посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності передбачений Цивільним кодексом.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків , думку представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У судовому засіданні встановлено, що 27.11.1996 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір дарування Ѕ частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.. Виставочна, буд. 28.
Як вбачається з матеріалів справи договір дарування був складений від 2-х осіб, яким належала 1,частини оскаржуваного будинку. А саме ОСОБА_3 -1/6 частина будинку та ОСОБА_1 2/6 частини будинку відповідно. Даний договір було посвідчено державним нотаріусом Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори.
Таким чином, ОСОБА_1 Належала лише 2/6 частини будинку, а не Ѕ, як зазначено в позові.
На питання суду чи укладений договір укладався двома особами. Позивач зазначила, що точно не пом»ятає, але їй здавалося, що вона укладала договір сама. На питання суду чи дійсно це її підпис на договорі, ОСОБА_1 підтвердила, що її, однак зазначила, що вважала його договором довічного утримання.
Стосовно строку позовної давності позивач зазначила, що хоча відповідач і раніше їй не допомагав, однак вона цього і не вимагала, оскільки добре себе почувала і їй допомагав син. І лише трохи більше трьох років тому коли син лишився роботи вона стала потребувати допомоги. Однак не зверталася за захистом своїх прав, оскільки хворіла.
Свідок ОСОБА_4 пояснила, що при укладенні договору присутня не була, однак чула, що ОСОБА_1 говорила, що подарувала будинок своєму племіннику. Матеріальної допомоги племінник їй не надавав.
Свідок ОСОБА_5 зазначив, що йому не відомо який саме договір уклали ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте зазначив, що матеріальну допомогу він їй не надає.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що чула що ОСОБА_1 говорила, що подарувала будинок своєму племіннику, про договір довічного утримання ніякої розмови не було.
ОСОБА_7 пояснила, що вона є двоюрідною сестрою позивачки і що оскаржуваний будинок було передано відповідачу у вд»ячність, оскільки, матір відповідача доглядала бабусю (тобто матір позивачки). Таким чином, як зазначила свідок родичам було про це відомо і про договір довічного утримання не мало бути й мови.
Позивач факт догляду матір»ю відповідача за бабусею не заперечує.
Суд вважає, що підстав ставити під сумнів показанням свідків немає, тому слід вважає їх правдивими.
Згідно ст. 717 ЦК України характерною ознакою договору дарування є його безоплатність, мотиви дарувальника значення не мають.
В поясненнях Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори зазначено, що у довідці-характеристиці МБТІ 10.09.1996 року № 3064, вказано, що довідка характеристика видана для дарування частини будинку, вищевказаний договір особисто підписаний позивачем, до підписання договору нотаріус завжди встановлює волевиявлення сторін на укладання правочину та роз»яснює сторонам наслідки вчинюваного ними правочину.
Позивачка не змогла надати аргументовану відповідь цим поясненням. Доводи позивача, що договір дарування, укладений з метою приховати дійсний право чин про довічне утримання і є удаваним право чином не знайшли свого підтвердження у судовому засідання і тому задоволенню не підлягають. Ст. 727 ЦК України передбачає право дарувальника вимагати розірвання договору дарування в певних конкретних випадках, такий випадок позивачка не навела.
Крім того, згідно ст.. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність один рік, позовна заява подана до суду з пропуском цього строку.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 717, 727, 728 ЦК України, ст.ст. 5,6,10,27,57-60,88,212-215 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа -Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним укладеного між нею ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення суду підлягає негайному виконанню і набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О.В. Поштаренко