Справа: № 2а-17752/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
Іменем України
"30" червня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
при секретарі Світному Г.Г.,
за участю:
представника позивача -Гуменюк А.Л.,
представника відповідача -Іващенко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анчар Груп»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2010 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Анчар Груп»звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, в якому просило скасувати податкові повідомлення -рішення від 24.11.2010 року №0008632312/0, №0008642312/0 та № 0008652312/0.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Задовольняючи адміністративний позов ТОВ «Анчар Груп», суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин справи та вимог законодавства.
З таким висновком суду не можна не погодитись, враховуючи наступне.
Колегією суддів установлено, що працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Анчар Груп»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11 лютого 2008 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 08 листопада 2010 року.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем виявлено порушення з боку позивача положень Закону України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств»та Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень -рішень.
Обговорюючи правомірність податкового повідомлення-рішення №0008632312/0 від 24.11.2010 року, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 21974152 та податкового повідомлення -рішення №0008652312/0 від 24.11.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 11980756 грн., колегія суддів зважає на таке.
У ході перевірки виявлено, що між позивачем та ПП «Епіфіт»укладено договір поставки товарів № Е/АГ-100М від 10.11.2008 року, за яким позивач (Покупець) придбав у ПП «Епіфіт»(Постачальника) товар -Дизельне паливо зимове 3-0,20 (-25) в кількості 450,0 тн.
У результаті дослідження зазначеного договору, рахунків -фактур, видаткових накладних, податкових накладних та банківських виписок під час проведення перевірки, працівниками податкового органу зроблені висновки, що фактично придбання товару ТОВ «Анчар Груп»не здійснювалось, ПП «Епіфір»має ознаки фіктивності, а угода, укладена між вказаними юридичним особами, є нікчемною, оскільки укладена з метою, що суперечить соціально-економічним інтересам держави та суспільства.
Надаючи оцінку такому висновку органу податкової служби, судова колегія враховує наступне.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»у статті 1 визначено, що первинний документ -є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із наведеного вбачається, що видаткові накладні, акти прийому передачі і податкові накладні є первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції.
У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Крім того, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Щодо нікчемності правочу, укладеного між позивачем та ПП «Епіфіт», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо ненадання відповідачем доказів, які б підтверджували, що дана угода укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства, а її зміст не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів державного бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо з огляду на таке.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.
У відповідності до положень ст. 203 Цивільного кодексу України серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, є наявність вільного волевиявлення учасника правочину і відповідність його внутрішній волі.
За приписами ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, вирішення спорів, пов'язаних із стягненням у доход держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем з ПП «Епіфіт»(постачальник) укладено договір № Е/АГ-100М від 10 листопада 2008р., предметом якого є поставка продукції, визначеної в договорі.
На підтвердження виконання даного договору, позивачем надано первинні бухгалтерські документи, виписки з банку про проведення оплати за продукцію, а також лист Т.в.о. директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про придбання для потреб Збройних Сил України дизельного палива у позивача.
За таких обставин висновок суду щодо безпідставності доводів податкової інспекції про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»шляхом включення до складу валових витрат вартості придбаної у ПП «Епіфіт»продукції, узгоджується з обставинами справи та відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.
Обговорюючи питання щодо правомірності визначення суми зобов'язання з акцизного збору із вироблених в Україні товарів у сумі 204559 грн., колегія суддів зважає на таке.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини щодо сплати акцизного збору є Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992 року №18-92 з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до положень ст. 2 Декрету платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику.
Визначальним питання для встановлення правомірності нарахування податковим органом зобов'язання зі сплати акцизного збору позивачу є віднесення останнього до виробників підакцизного товару -автобензину А-95.
Визначення терміну виробництва (виготовлення) міститься в статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»від 01.06.2000 року №1775-ІІІ, відповідно до якого це діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.
Аналогічне визначення міститься в статті 1 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)»від 11.07.1996 року. Окрім того, в даній статті зазначено, що виготовлення нафтопродуктів здійснюється підприємствами, які мають всі стадії технологічного процесу з їх виготовлення, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Наказу Міністерства статистики України від 17.08.1995 року №705 «Про розробку паливно-енергетичного балансу України за 1995 рік», який прийнятий згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 року N 594 «Про розробку паливно-енергетичного балансу»та на виконання Указу Президента України від 14 квітня 1995 року N 312 «Про заходи щодо поліпшення роботи органів державної статистики України»під нафтопродуктами розуміються продукти, отримані під час переробки нафти, газового конденсату або їх сумішей, за винятком продуктів нафтохімії.
На реалізацію наданих йому повноважень статтею 1 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)», Кабінетом Міністрів України, Постановою від 05.12.2007 року №1375 затверджено перелік підприємств з усіма стадіями технологічного процесу з виготовлення нафтопродуктів, що мають право виробляти бензини, моторні сумішеві із вмістом етил-трет-бутилового ефіру або з добавками на основі біоетанолу, та державних спиртових заводів, що мають право на виробництво біоетанолу. Позивач до зазначеного переліку не включений.
Як убачається із матеріалів справи, ТОВ «Анчар Груп», на підставі технологічних регламентів ТР.35678548.001:2009 та ТР.35678548.002:2009, на виробничій базі, розташованій за адресою ст. Ладижин, Тростянецький р-н, Вінницької обл., вул. Привокзальна, 15, на умовах оренди необхідного технологічного обладнання, проводило виробництво автобензину та дизельного палива, шляхом підвищення якості відповідних нафтопродуктів, а саме включення в нафтопродукти необхідних компонентів та присадок в кількості, яка залежить від якісних характеристик товарного продукту, тобто підвищувало експлуатаційні якості використання нафтопродуктів.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав стверджувати, що позивач проводив виробництво підакцизного товару, а тому нарахування податкового зобов'язання зі сплати акцизного збору також є необґрунтованим.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддяО.Є. Пилипенко
суддяО.М. Романчук
Повний текст ухвали складений 05 липня 2011 року.