"07" липня 2011 р. Справа № 16/5027/534/2011.
За позовом державного професійно-технічного навчального закладу “Чернівецький професійний машинобудівний ліцей”, м. Чернівці
до міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго”, м. Чернівці
про часткове визнання недійсним договору на постачання теплової енергії в гарячій воді
Суддя Гурин М.О.
Представники:
від позивача -ОСОБА_1., довіреність № 116 від 06.06.2011 р.
від відповідача -ОСОБА_2, довіреність №26 від 05.01.2011 р.
СУТЬ СПОРУ: державний професійно-технічний навчальний заклад “Чернівецький професійний машинобудівний ліцей” звернувся з позовом до міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго” про визнання недійсними додатків №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді як таких, що суперечать чинному законодавству.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що додатки №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді, є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, зокрема суперечать нормам Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 24 Господарського кодексу України, нормам Постанови Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009 р., Типовій інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України та Міністерства економіки України 10.08.2001 р. №142/181.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 26.05.2011 р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 07.06.2011 р.
У судовому засідання неодноразово оголошувалась перерва.
21.06.2011 р. господарським судом Чернівецької області отримано відзив на позовну заяву згідно якого, відповідач позов не визнає. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на відсутність будь-яких порушень норм чинного законодавства України при укладанні спірних додатків до договору.
30.06.2011 р. до господарського суду Чернівецької області надійшли додаткові пояснення до позовної заяви.
У судовому засіданні 30.06.2011 р. оголошено перерву до 07.07.2011 р.
На день розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягає на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з мотивів викладених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.
07.04.2009 р. між державним професійно-технічним навчальним закладом “Чернівецький професійний машинобудівний ліцей” (позивач по справі), в особі директора Марчука Михайла Васильовича, та міським комунальним підприємством “Чернівцітеплокомуненерго” (відповідач по справі), в особі директора Меленчук Олександра Васильовича, укладений договір на постачання теплової енергії в гарячій воді №647 з додатками, зокрема з додатком №2 та №2а “Технічні характеристики межі розподілу мереж” і акт.
Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язання згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, статті 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Частиною 2 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
За твердженням позивача, додатки №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді, є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, зокрема суперечать нормам Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 24 Господарського кодексу України, нормам Постанови Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009 р., Типовій інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України та Міністерства економіки України 10.08.2001 р. №142/181, а саме позивач посилається на те, що сторонами невірно було визначено точки розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу, оскільки будь-які зовнішні теплові мережі за позивачем не значаться і позивачу невідомо про наявність будь-якого документу, яким визначена частина теплових мереж загальною протяжністю 287 погонних метрів, передавалась би на його баланс чи іншого власника комунального майна (Чернівецької міської ради чи її структурного підрозділу). Крім того, згідно з п.13 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №529, теплопостачання - це система від елеваторного вузла або останньої розташованої в елеваторному вузлі запірної гідравлічної арматури по ходу теплоносія на підвідному трубопроводі до першої розташованої в елеваторному вузлі запірної гідравлічної арматури по ходу теплоносія на зворотному трубопроводі в будинку. Відповідно до ДБН В.2.2-15-2008 “Будинки і споруди. Житлові будинки.” (додаток Б), елеваторні вузли відносяться до технічного оснащення житлового будинку, тобто, відносяться до внутрішньобудинкових інженерних комунікацій. Те, що при проектуванні та будівництві будинків та споруд у їх вартість включаються лише внутрішня будинкова теплова мережа та тепловий ввід до неї підтверджується листом Чернівецької філії Дніпроцивільпромбуд від 21.01.1994 р. № 6-2. Таким чином, за твердженням позивача, межею балансової належності та експлуатаційної відповідальності мають бути елеваторні вузли, які знаходяться у приміщеннях відповідно гуртожитку, учбового корпусу, майстерні та станції технічного обслуговування (СТО), а не теплові камери 1, 2, 3, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду із відповідними вимогами про визнання додатків №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді недійсними.
В свою чергу, відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач проти позову заперечує та зазначає, що договір від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками №2 та №2а укладений між сторонами у строгій відповідності з вимогами нормативних актів держави, при укладанні договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №647 від 07.04.2009 р. сторонами були повністю враховані вимоги законодавства в частині суттєвих умов при укладанні договору, тарифів на послуги, порядок оплати, визначені точки балансової належності. Також відповідач зазначає, що теплові вводи від теплових камер №1, 2, 3 до елеваторних вузлів гуртожитку, учбового корпусу, майстерні та станції технічного обслуговування (СТО) загальною довжиною 287 погонних метрів не значаться на балансі відповідача про що надав довідку про наявність активів.
За приписом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, враховуючи положення ст.ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України при заявлені вимог про визнання недійсним договору позивачем повинно бути доведено факт порушення норм закону під час його укладання.
Як зазначено вище, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсними додатків №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді, позивач посилається на Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 24 Господарського кодексу України, Постанову Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009 р., Типову інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України та Міністерства економіки України 10.08.2001 р. №142/181, а також на те, що сторонами невірно було визначено точки розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу, оскільки будь-які зовнішні теплові мережі за позивачем не значаться і позивачу невідомо про наявність будь-якого документу, яким визначена частина теплових мереж загальною протяжністю 287 погонних метрів, передавалась би на його баланс чи іншого власника комунального майна (Чернівецької міської ради чи її структурного підрозділу). Крім того, згідно з п.13 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типового договору про на дання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №529, теплопостачання - це система від елеваторного вузла або останньої розташованої в елеваторному вузлі запірної гідравлічної арматури по ходу теплоносія на підвідному трубопроводі до першої розташованої в елеваторному вузлі запірної гідравлічної арматури по ходу теплоносія на зворотному трубопроводі в будинку. Відповідно до ДБН В.2.2-15-2008 “Будинки і споруди. Житлові будинки.” (додаток Б), елеваторні вузли відносяться до технічного оснащення житлового будинку, тобто, відносяться до внутрішньобудинкових інженерних комунікацій. Те, що при проектуванні та будівництві будинків та споруд у їх вартість включаються лише внутрішня будинкова теплова мережа та тепловий ввід до неї підтверджується листом Чернівецької філії Дніпроцивільпромбуд від 21.01.1994 р. № 6-2. Таким чином, за твердженням позивача, межею балансової належності та експлуатаційної відповідальності мають бути елеваторні вузли, які знаходяться у приміщеннях відповідно гуртожитку, учбового корпусу, майстерні та станції технічного обслуговування (СТО), а не теплові камери 1, 2, 3, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду із відповідними вимогами про визнання додатків №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді недійсними.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням наступного:
За приписом ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В свою чергу, ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічні приписи містять норми ч.ч.1, 2 ст.180 Господарського кодексу України.
Одночасно, ч.3 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є: 1) найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору.
З огляду на вищевказане, розглядаючи питання про недійсність додатків №2 та №2а “Технічні характеристики межі розподілу мереж” і акт до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді, суд прийшов до висновку, що розгляд питання про недійсність додатків до договору неможливий без дослідження самого договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді оскільки, додатки №2 та №2а “Технічні характеристики межі розподілу мереж” і акт є невід'ємними частинами договору та в силу вимог ч.1 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” є істотними умовами даного договору.
За договором від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді енергопостачальна організація (відповідач по справі) бере на себе зобов'язання постачати споживачеві (позивачу по справі) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.
Сторони керуються Законом України “Про житлово-комунальні послуги”, Законом України “Про теплопостачання”, Правилами постачання та користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплопостачальних установок і теплових мереж та відповідної якості, а також іншими нормативними актами, цим договором і чинним законодавством.
Пунктом 2.1 договору, визначено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення -в опалювальний період; гаряче водопостачання -згідно з графіком по рішенню міської ради; технологічні потреби.
Додатком 1 до договору визначені обсяги постачання теплової енергії споживачу та орієнтована вартість теплової енергії відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору.
Згідно п.10.1 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє протягом одного року.
Пунктом 10.2. договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Таким чином, в договорі на постачання теплової енергії в гарячій воді №647 від 07.04.2009 р. сторонами погоджено предмет, ціну та строк дії даного договору. Тобто, при укладанні спірного договору сторонами дотримано вимоги чинного законодавства щодо визначення обов'язкових істотних умов, передбачених для господарських договорів поставки.
Дослідивши договір на постачання теплової енергії в гарячій воді №647 від 07.04.2009 р. та матеріали справи судом встановлено, що наведений договір передбачає: найменування сторін; предмет договору; вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов'язки сторін; порядок контролю та звіту сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; порядок здійснення ремонту; відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; порядок вирішення спорів; перелік форс-мажорних обставин; строк дії договору; умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; дата і місце укладення договору.
Таким чином, при укладанні договору на постачання теплової енергії в гарячій воді №647 від 07.04.2009 р. сторони діяли в рамках норм, передбачених чинним законодавством України для правовідносин щодо постачання теплової енергії.
Твердження позивача про те, що сторонами невірно було визначено точки розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу, які зазначені в додатках №2 та №2а до договору на постачання теплової енергії в гарячій воді №647 від 07.04.2009 р., оскільки будь-які зовнішні теплові мережі за позивачем не значаться і позивачу невідомо про наявність будь-якого документу, яким визначена частина теплових мереж загальною протяжністю 287 погонних метрів, передавалась би на його баланс чи іншого власника комунального майна (Чернівецької міської ради чи її структурного підрозділу) та те, що згідно з п.13 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типового договору про на дання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №529, межею балансової належності та експлуатаційної відповідальності мають бути елеваторні вузли, які знаходяться у приміщеннях відповідно гуртожитку, учбового корпусу, майстерні та станції технічного обслуговування (СТО), а не теплові камери 1, 2, 3, суд вважає необґрунтованими враховуючи таке.
Згідно акта розмежування межі балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток №2а до договору) сторони визначили, що межею розподілу балансів належності (відповідальності за технічний стан та експлуатацію) між “Енергопостачальною організацією” та “Споживачем” є: Теплопостачальна організація -теплові камери, Споживач - тепловий від згідно схеми згідно з додатком №2 до цього Договору.
В Схемі тепломережі, що перебуває а балансі споживача (додаток №2 до договору) сторони визначили межі балансової належності (відповідальності).
Згідно п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. №1198, межею балансової належності (відповідальності) є межа розподілу теплової мережі між теплопостачальною організацією і споживачем; межею експлуатаційної відповідальності є межа розподілу теплової мережі за ознакою договірних зобов'язань з експлуатації та утримання тих чи інших її ділянок або елементів, яка встановлюється за згодою сторін між теплопостачальною організацією та споживачем.
З огляду на вищевикладене, твердження позивача про те, що будь-які зовнішні теплові мережі за ним не значаться і йому невідомо про наявність будь-якого документу, яким визначена частина теплових мереж загальною протяжністю 287 погонних метрів, передавалась би на його баланс чи іншого власника комунального майна (Чернівецької міської ради чи її структурного підрозділу) є необґрунтованим оскільки, у відповідності до п. 3 Правил користування тепловою енергією визначено, що межею балансової належності (відповідальності) є незнаходження того чи іншого об'єкту на балансі підприємства, а саме межа розподілу теплової мережі між теплопостачальною організацією і споживачем.
Крім того, у відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, позивач, вказуючи що будь-які зовнішні теплові мережі за ним не значаться, не довів факт належності даних мереж відповідачу. Поряд з цим, з наданих відповідачем доказів, а саме: копії рішення Чернівецької міської ради №224/6 від 13.04.2010 р. про передачу теплових вводів житлових будинків комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на баланс міському комунальному підприємству “Чернівцітеплокомуненерго”, копії схеми теплової мережі котельні “Хотинська, 47” по адресі вул. Хотинська, 47 теплового району №1, довідки про наявність необоротних активів станом на 20.06.2011 р., вбачається, що частина теплових мереж загальною протяжністю 287 погонних метрів не перебуває на балансі відповідача.
Також, з витягу з паспорта технічного стану теплових мереж, яким визначено межі відповідальності за стан та обслуговування мереж, вбачається, що теплові мережі загальною протяжністю 287 погонних метрів значаться за позивачем, що підтверджується відтиском печатки та підписом директора Марчука Михайла Васильовича.
Інших обставин або фактів, які б свідчили про недійсність додатків №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді, позивачем не вказано, а судом не встановлено, внаслідок чого позовні вимоги про визнання недійсними додатків №2 та №2а, які є невід'ємними частинами до договору від 07.04.2009 р. №647 на постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеного між державним професійно-технічним навчальним закладом “Чернівецький професійний машинобудівний ліцей” та міським комунальним підприємством “Чернівцітеплокомуненерго” підлягають залишенню без задоволення.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача в порядку, передбаченому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись Законом України „Про житлово-комунальні послуги”, ст.ст.11, 92, 202, 203, 215, 509, 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 180 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 35, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову.
Суддя М.О. Гурин
Повне рішення складено 11.07.2011 р.