01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"04" липня 2011 р. Справа № 4/092-11
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деснагрейн", м. Київ
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Контінент", м. Славутич
2. Приватного акціонерного товариства "Калина", с. Красне
про визнання договору уступки права вимоги від 18.04.2011р. недійсним
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: ОСОБА_1. -предст., дов. від 13.12.2005р.;
Обставини справи:
До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Деснагрейн" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контінент" (відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Калина" (відповідач-2) про визнання договору уступки права вимоги від 18.04.2011р. недійсним.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.06.2011р. справу було прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 04.07.2011р.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що оспорюваний договір суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним.
04.07.2011р. через загальний відділ господарського суду (вх.. номер 8972) від відповідачем-1 було подано письмові заперечення стосовно заявлених позовних вимог.
04.07.2011р. позивач та відповідач-2 в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце наступного судового засідання були повідомлені належним чином, що також підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення від 21.06.2011р., про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для повного та всебічного розгляду спору по суті.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, господарський суд Київської області, -
встановив:
18 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контінент" (цедент) та Приватним акціонерним товариством "Калина" (цесіонарій) було укладено договір про уступку права вимоги, відповідно до умов якої цедент передає (уступає), а цесіонарій приймає право вимоги про стягнення з ТОВ «Деснагрейн»(боржник) заборгованості в розмірі 351211,20 грн., яка виникла внаслідок невиконання останнім своїх зобов'язань по сплаті поставленої фуражної кукурудзи та яка підтверджується видатковою накладною ЦБ-0000134 від 06.11.2009р.
Як зазначає позивач, укладання договору про уступку права вимоги від 18.04.2011р. не спрямовано на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, а також суперечить нормам ч. 6 статті 12 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки ТОВ «Контінент»вчиняє дії, що унеможливлять виконання судового рішення, у зв'язку з чим має бути визнаним недійсним в судовому порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор (цедент) передає свої права новому кредитору (цесіонарію), а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.
Згідно ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання між первісним кредитором та боржником виникло за видатковою накладною № ЦБ-0000134 від 06.11.2009р. щодо оплати заборгованості в розмірі 351211,20 грн. за поставлений товар (фуражної кукурудзи).
Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач у письмових запереченнях на позов зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню як такі, що необґрунтовані.
Суд, розглянувши докази наявні в матеріалах справи, а також заслухавши пояснення представників сторін, встановив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.
Зобов'язанням, відповідно до пп. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Такою правовою підставою ЦК визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК, тобто наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Суд, проаналізувавши спірний договір, встановив, що він відповідає нормам чинного законодавства, укладений з дотриманням норм статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.
Позивачем, в свою чергу, не доведено, що оспорюваний договір не відповідає нормам чинного законодавства України та може бути визнаний недійсним.
Частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.
Таким чином, оскільки за результатами розгляду справи, позивачем не доведено факту наявності обставин, з якими останній звернувся до суду, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимога про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 18.04.2011 року, є необґрунтованою, матеріалами справи не підтверджена, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача у справі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя О.В. Щоткін
Дата підписання повного тексту рішення: 15.07.2011р.