01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"19" травня 2011 р. Справа № 18/004-11
Розглянувши матеріали справи за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка», м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД», с. Іванковичі
за участю третьої особи з самостійними вимогами на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»
про стягнення 186567,97 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»
про визнання договору купівлі -продажу №97 від 12.03.2010 року недійсним.
позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»
про часткове визнання недійсним Договору купівлі-продажу
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»
про стягнення комісійної винагороди.
позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»
про стягнення комісійної винагороди у сумі 1000,00 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
за участю представників сторін:
від позивача (відповідач за зустрічним позовом): не з'явився
від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Колесник Д.В.
третя особа: Яценко Я.В.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»(далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»(далі - відповідач ) про стягнення 186567,97 грн.
Провадження у справі №18/004-11 порушено відповідно до ухвали суду від 17.01.2011 року та призначено справу до розгляду на 15.02.2011 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.02.2011 року подав клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, а також відзив на позов в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник позивача у судовому засіданні 15.02.2011 року підтримав позовні вимоги.
У зв'язку із неможливістю забезпечити здійснення технічної фіксації судового процесу у даному судовому засіданні, суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався на 17.03.2011 року.
Крім того, 15.02.2011 року перед початком судового засідання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»через канцелярію суду подано зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»про визнання договору купівлі-продажу №97 від 12.03.2010 року недійсним, який прийнятий судом для спільного розгляду з первісним позовом відповідно до ст. 60 ГПК України.
15.02.2011 року через канцелярію суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»подано позовну заяву в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»про визнання договору купівлі-продажу №97 від 12.03.2010 року частково недійсним. Зазначений позов прийнятий судом для спільного розгляду з первісним позовом відповідно до ст. 26 ГПК України.
12.03.2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»через канцелярію суду подано зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»про стягнення комісійної винагороди у сумі 1000,00 грн., який прийнятий судом для спільного розгляду з первісним позовом відповідно до ст. 60 ГПК України.
Також, 12.03.2011 року через канцелярію суду третьою особою з самостійними вимогами -Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»подано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»за участю третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»про зобов'язання виконати обов'язок в натурі, а саме, передати ТОВ «Аптека ВВС»товар, поставлений ТОВ «Агроніка»згідно Договору купівлі -продажу №97 від 12.03.2010 року, який прийнятий судом для спільного розгляду з первісним позовом відповідно до ст. 26 ГПК України.
12.03.2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Київської області від 15.02.2011 року в частині прийняття позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, для спільного розгляду з первісним та зустрічними позовами у даній справі.
Згідно ухвали від 17.03.2011 року відмовлено в прийнятті заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Київської області від 15.02.2011року в частині прийняття позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, для спільного розгляду з первісним та зустрічними позовами у даній справі з огляду на її невідповідність вимогам ст. 112 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 17.03.2011 року представник позивача подав відзив на позов третьої особи та на зустрічний позов, а також письмові заперечення на відзив на позов. Судом у судовому засіданні заслухано пояснення представника позивача та відповідача. Розгляд справи відкладався на 31.03.2011 року.
Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 31.03.2011 року не з'явився. Розгляд справи відкладався на 21.04.2011 року.
У судовому засіданні 21.04.2011 року оголошено перерву до 05.05.2011 року на 11:20.
Позивач у судове засідання 05.05.2011 року не з'явився. Від третьої особи -Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався до 19.05.2011 року.
В судовому засіданні 19.05.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроніка»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»був укладений Договір купівлі-продажу № 97 від 12.03.2010 року.
Відповідно до умов зазначеного Договору (п. 1.1 Договору) ТОВ «Агроніка», як Продавець, продає, а ТОВ «ВВС-ЛТД»(покупець) купує сиропи шипшини (далі - товар), в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього Договору. Загальна ціна Договору складається із сум, вказаних у видаткових накладних.
Пунктом 9.1. Договору передбачено його дія до 31.12.2010 року, а в частині зобов'язань -до повного їх виконання.
Згідно з п.2.1 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень Покупця.
Пунктами 2.5., 2.6., 2.7. Договору встановлено, що поставка товару здійснюється транспортом Продавця або Покупця за домовленістю сторін. Відпуск товару здійснюється на підставі накладної, яка має відповідати замовленню. Датою передачі вважається дата поставки товару на склад Покупця.
Відповідно до п. 5.1. Договору, покупець здійснює оплату за товар не пізніше 60 календарних днів від дати отримання товару.
Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за Договором в частині поставки товару виконав належним чином. На виконання умов договору, позивач поставляв покупцю відповідно до видаткових накладних товар, а покупець приймав товар на підставі довіреностей та частково сплатив товар.
Зокрема, на виконання умов Договору купівлі-продажу № 97 від 12.03.2010 року, позивач протягом березня-вересня 2010 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 179830,89 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видаткових накладних:
- № РН-000097 від 17.03.2010р. на суму 4653,15 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_2 від 18.03.2010 р.
-№РН-000117 від 30.03.2010р. на суму 2326,59 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_2 від 30.03.2010р.
-№ РН-000142 від 14.04.2010р. на суму 6706,02 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_1 від 15.04.2010р. № 10516.
-№ РН-000165 від 28.04.2010р. на суму 16422,91 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_1 від 28.04.2010р. № 10917.
-№ РН-000186 від 12.05.2010р. на суму 8211,46 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_1 від 12.05.2010р.
-№ РН-000211 від 26.05.2010р. на сумі 8895,74 грн. за довіреністю відповідача на представника ОСОБА_1 від 26.05.2010р. № 11497.
-№ РН-000239 від 09.06.2010р. на суму 15738,62 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_1 від 10.06.2010р. № 11890.
-№РН-000264 від 23.06.2010р. на суму 16422,91 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_1 від 23.06.2010р. № 12283.
-№РН-000289 від 07.07.2010р. на суму 3832 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_1 від 08.07.2010р. № 12593.
-№РН-000319 від 21.07.2010р. на суму 5474,31 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_2 від 21.07.2010р. № 12918.
-№РН-000342 від 04.08.2010р. на суму 8211,46 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_2 від 04.08.2010р. № 13270.
-№РН-000 365 від 18.08.2010р. на суму 22718,36 грн. за довіреністю відповідача на представника ОСОБА_2 від 18.08.2010р.
-№РН-000385 від 31.08.2010р. (заміна на 01.09.2010) на суму 17244,06 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_1 від 01.09.2010р. № 13842.
-№РН-000408 від 15.09.2010р. на суму 25044,95 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_2 від 15.09.2010р. №14170.
-№РН-000435 від 29.09.2010р на суму 17928,35 грн. за довіреністю на представника ОСОБА_2 від 30.09.2010р.
Копії зазначених накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей знаходяться в матеріалах справи.
Відповідач у відзиві на позов заперечував факт отримання товару за вищезазначеними накладними, оскільки такі накладні підписані не уповноваженими особами.
Зазначені твердження відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, отримання товару за спірними накладними з боку покупця було здійснено представниками останнього ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які діяли на підставі відповідних довіреностей на отримання цінностей, що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов Договору.
Однак, відповідач свої обов'язки за Договором належним чином не виконав, вартість поставленого товару за спірними накладними своєчасно та в повному обсязі не оплатив, що відповідачем не спростовано належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив 4 863,16грн. 15.09.2010 р. платіжним дорученням № 1986 за видатковою накладно № РН-000097 від 17.03.2010р. та 2326,58грн. 03.11.2010р. платіжним дорученням № 6757за видатковою накладною №РН-000117 від 30.03.2010р. всього на суму 6979,74 грн. Про оплату решти отриманого товару відповідач не надав суду доказів, таким чином, його заборгованість складає 172851,14 грн. Зазначена сума заборгованості також підтверджується Актом звірки розрахунків за період з 01.01.2010 року по 30.11.2010 року, підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим їх печатками.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1. Договору, покупець здійснює оплату за товар не пізніше 60 календарних днів від дати отримання товару.
За таких обставин, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття ним поставленого товару та породжує у відповідача обов'язок по його сплаті у повному обсязі у строки, визначені умовами Договору.
Наявні в матеріалах справи видаткові накладні підписані уповноваженими представниками відповідача з зазначенням дат отримання товару.
Відповідачем не надано доказів, що строк виконання зобов'язань в частині оплати вартості поставленого товару за спірними накладними у строки, передбачені Договором не настав, що свідчить про порушення останнім умов Договору в частині своєчасної оплати товару, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу.
Зазначена правова позиція відповідає позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду від 24.02.2009р. у справі №54/101-09.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи, що судом встановлено факт отримання відповідачем товару за наведеними в позові накладними, станом на день розгляду спору відповідач не надав доказів оплати спірного товару в повному обсязі, вимога позивача про стягнення з відповідача 172851,14 грн. заборгованості підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 8433,30 грн. пені, 3756,46 грн. інфляційних та 1617,07 грн. річних.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій -неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.1. Договору купівлі-продажу за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи за видатковими накладними:
- № РН-000097 від 17.03.2010р. на суму 4653,15 грн. строк сплати 17.05.2010 р., сплата 15.09.2010 р. за платіжним дорученням № 1986 на суму 4 863,16 грн.
-№РН-000117 від 30.03.2010р. на суму 2326,59 грн. строк сплати 30.05.2010р., сплата 03.11.2010р. платіжним дорученням № 6757 на суму 2326,58грн.
-№ РН-000142 від 14.04.2010р. на суму 6706,02 грн. строк оплати 15.06.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№ РН-000165 від 28.04.2010р. на суму 16422,91 грн. строк оплати 28.06.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№ РН-000186 від 12.05.2010р. на суму 8211,46 грн. строк оплати 12.07.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№ РН-000211 від 26.05.2010р. на суму 8895,74 грн. строк оплати 26.07.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№ РН-000239 від 09.06.2010р. на суму 15738,62 грн. строк оплати 10.08.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000264 від 23.06.2010р. на суму 16422,91 грн. строк оплати 23.08.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000289 від 07.07.2010р. на суму 3832 грн. строк оплати 07.09.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000319 від 21.07.2010р. на суму 5474,31 грн. строк оплати 21.09.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000342 від 04.08.2010р. на суму 8211,46 грн. строк оплати 04.10.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000 365 від 18.08.2010р. на суму 22718,36 грн. строк оплати 18.10.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000385 від 31.08.2010р. (заміна на 01.09.2010) на суму 17244,06 грн. строк оплати 01.11.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000408 від 15.09.2010р. на суму 25044,95 грн. строк оплати 15.11.2010р. відповідач оплату не здійснив.
-№РН-000435 від 29.09.2010р на суму 17928,35 грн. строк оплати 30.11.2010р. відповідач оплату не здійснив.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, річних та інфляційних, судом встановлено, що за видатковими накладними № РН-000097 від 17.03.2010р. та №РН-000117 від 30.03.2010р. позивач не нараховував.
По решті видаткових накладних пеня, річні та інфляційні нараховані позивачем по кожній накладній окремо починаючи з дня настання прострочення платежу по 10.01.2011 року.
Враховуючи, що період нарахування не перевищує шести місяців з дня прострочення виконання зобов'язання, пеню нараховано на суму фактичної заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, вимога позивача про стягнення з відповідача 8433,30 грн. пені обґрунтована і підлягає задоволенню.
Інфляційні та річні нараховані позивачем окремо по кожному періоду прострочення на суму фактичної заборгованості, таке нарахування відповідає ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3756,46 грн. інфляційних та 1617,07 грн. річних підлягає задоволенню.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»про визнання Договору купівлі-продажу № 97 від 12.03.2010 року з підстав частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог, позивач зазначає, що оскільки пунктами 1.1 Договору передбачено, що асортимент та ціни зазначаються у видаткових накладних до Договору, які, як зазначає позивач за зустрічним позовом, так і не були підписані останнім, при укладенні спірного договору в порушення вимог ст. ст. 628, 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України сторонами не досягнуто згоди щодо предмету, ціни та розмірів платежів, що є підставою для визнання його недійсним.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що зустрічний позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №16/191 від 12.04.2010р.
Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Так, пунктами 1.1, 1.2 Договору передбачено, що Покупець купує сиропи шипшини (далі - товар), в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього Договору. Загальна ціна Договору складається із сум, вказаних у видаткових накладних.
Частиною 5 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Строк оплати товару передбачено відповідним п. 5.1. Договору.
Судом встановлено, що кожна зі спірних накладних до Договору містить визначення вартості кожної категорії товару, що постачається із зазначенням загальної вартості відповідної партії.
Посилання ж позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) на невідповідність Договору, а саме спірних накладних, які є його невід'ємними частинами, вимогам чинного законодавства України оскільки їх підписання не уповноваженим на це представником останнього не може вважатись їх підписанням, спростовується встановленим судом тпри розгляді первісного позову обставинами, за наслідками вирішення якого судом встановлено факт отримання відповідачем товару, а відтак і підписання видаткових накладних уповноваженими представниками відповідача.
Статтями 237, 246 Цивільного кодексу України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (типова форма №М-2).
Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Оскільки доказів скасування або визнання недійсними вищезазначених довіреностей суду не надано, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача за зустрічним позовом на підписання спірних накладних з боку покупця не уповноваженою на це особою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача за зустрічним позовом на невизначеність умовами Договору предмету, ціни та розмірів платежів за ним.
Що ж до вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним Договору з підстав ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки спірні накладні, які є невід'ємними частинами Договору, не були підписані уповноваженими на те представниками сторін Договору, і як наслідок не відповідають вимогам ст. 208 Цивільного кодексу України щодо форми вчинення правочину, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частина 1 ст. 205 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи встановлення судом факту підписання спірних накладних з боку покупця уповноваженим представником останнього, а також положення ст. 218 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання Договору недійсним з підстав ст. 218 Цивільного кодексу України.
Інших підстав недійсності Договору позивачем за зустрічним позовом не зазначено. Решта наведених відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) обставин стосуються не пов'язані з недійсністю правочину.
Оскільки судом встановлено факт визначеності Договором його істотних умов у розумінні ст. 180 Господарського кодексу України та ст. 628 Цивільного кодексу України, як-то предмет, ціна та порядок здійснення розрахунків за ним, посилання на відсутність яких покладені в основу обґрунтування зустрічних позовних вимог, а також виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання Договору недійсним з підстав ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України є необґрунтовано, а тому задоволенню не підлягає.
При винесенні даного рішення судом також враховано, що невизначеність у договорі істотних умов не може бути підставою для визнання його недійсним.
Предметом позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ТОВ «Аптека ВВС»є вимога про визнання Договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних з підстав ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування зазначеної позовної заяви ТОВ «Аптека ВВС»посилається на те, що укладання спірного договору з боку ТОВ «ВВС ЛТД»зумовлено виконання останнім своїх обов'язків як комісіонера за договором комісії №15 від 30.12.2009р., укладеного з ТОВ «Аптека ВВС».
Так, умовами договору комісії №15 від 30.12.2009р. передбачено обов'язок комісіонера (ТОВ «ВВС ЛТД») погоджувати з комітентом істотні умови правочинів, укладення яких передбачено цим договором комісії, в даному випадку договору поставки з ТОВ «Агроніка».
Зважаючи на те, що в установленому договором комісії №15 від 30.12.2009р. порядку не було укладено додаткову угоду, в якій би було викладено істотні умови договору комісії та, відповідно, умови, необхідні для придбання товару ТОВ «ВВС ЛТД»у ТОВ «Агроніка»за спірним Договором, то такі істотні умови не можна вважати погодженими.
Таким чином, укладання спірного Договору без попереднього погодження з боку ТОВ «ВВС ЛТД»його (Договору) істотних умов із третьою особою, є порушенням умов договору комісії №15 від 30.12.2009р., і як наслідок є підставою для визнання Договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін та учасників судового процесу, суд встановив, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.
Дана норма кореспондується з положень статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з системного аналізу правових норм Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Втім, судом встановлено, що ТОВ «Аптека ВВС»не є стороною спірного Договору, умовим такого Договору жодним чином не стосуються прав та інтересів ТОВ «Аптека ВВС», які підлягають захисту шляхом визнання частково недійсним Договору.
При винесенні даного рішення судом також врахованого, що Договір не містить жодного застереження про те, що ТОВ «ВВС-ЛТД»заключає цей договір в інтересах або від імені ТОВ «Аптека ВВС».
За таких обставин, оскільки ТОВ «Аптека ВВС»не доведено факт порушення умовами Договору його прав та законних інтересів, суд дійшов висновку, що вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про визнання Договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних з підстав ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Крім того, на розгляд суду в матеріалах даної справи 12.03.2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»подано зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»про стягнення комісійної винагороди у сумі 1000,00 грн.
Відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.
Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.
Оскільки, вищезазначений зустрічний позов подано відповідачем до третьої особи з самостійними вимогами не предмет спору, що не передбачено ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, у відповідача відсутнє право на звернення з відповідним позовом.
Крім того, судом встановлено, що зазначений зустрічний позов не пов'язаний з первісним, оскільки предметом первісного позову є стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу №97 від 12.03.2010 року, а за наведеним зустрічним позовом ставиться вимога про стягнення комісійної винагороди за відповідним Договором комісії. Як вбачається зі встановлених судом обставин, зазначені договори безпосередньо не пов'язані між собою.
Таким чином, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД» не підлягає розгляду в матеріалах даної справи, що встановлено судом після прийняття його до розгляду.
Щодо поданої третьою особою з самостійними вимогами - Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД»за участю третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»про зобов'язання виконати обов'язок в натурі, а саме, передати ТОВ «Аптека ВВС»товар, поставлений ТОВ «Агроніка»згідно Договору купівлі-продажу №97 від 12.03.2010 року, судом встановлено, що заявник вобгрунтування своїх вимог посилається на умови Договору комісії № 15 від 30.12.2009 року та Додаткової угоди № 4-011/1 до Договору комісії.
Оскільки, заявником не надано доказів в обґрунтування своїх вимог, суд позбавлений можливості розглянути відповідний позов по суті, у звязку з чим, позов третьої особи з самостійними вимогами -Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС -ЛТД» залишається судом без розгляду.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, по результатам розгляду даної справи, за первісним позовом покладаються судом на відповідача за первісним позовом.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 41, 44, 49, 60, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 6, 15, 16, 202, 203, 208, 215, 237, 239, 246, 525, 526, 530, 612, 627, 628, 638, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 175, 180, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, суд
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»(08632, Київська обл., Васильківський р-н, с. Іванковичі, вул. Шевченка, 4, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 19351156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»(49000, м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 11-а/52, код 32540965) 172851,14 грн. боргу, 3756,46 грн. інфляційних, 1617,07 грн. річних, 8433,30 грн. пені, 1866,57 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»відмовити повністю.
4. У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»відмовити повністю.
5. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»залишити без розгляду.
6. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроніка»залишити без розгляду.
Суддя Кошик А. Ю.