Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
м. Миколаїв.
29.06.2011 р. Справа № 2а-2835/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Зіньковський О.А., суддів Мавродієвої М.В., Малих О.В. при секретарі судового засідання Васильєвої А.Ю. розглянувши адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1;
доТериторіального управління державної судової адміністрації в Миколаївській області, вул.Садова 1, м.Миколаїв, 54001; Державної судової адміністрації України, вул.Липська 18/5, м.Київ 21, 01021;
треті особиДПА України, пл.Львівська 8, м.Київ, 04655;
Державне казначейство України, вул.Бастіонна 6, м.Київ, 01014;
провизнати дії неправомірними, стягнути кошти в сумі 35826,60грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за своєї відсутності;
від відповідача: ОСОБА_2 довіреність від 11.05.11р.;
від третьої особи - ДПАУ: ОСОБА_3, довіреність від 27.05.11р.;
від третьої особи -ДКУ: не з'явився.
Позивач звернувся до суду з вимогами визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державної судової адміністрації України щодо утримання податку на нараховану вихідну допомогу ОСОБА_1 на суму 35826,6 грн., стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України (з відповідних рахунків Державного казначейства України) надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги судді у відставці у сумі 35826грн. 60коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ч.3 ст.43 Закону України “Про статус суддів” передбачає виплату судді, якій пішов у відставку вихідної допомоги без сплати податку (а.с.2-5).
Відповідачі позов не визнали, просили в його задоволенні відмовити. Аргументи відповідачів ґрунтуються на тому, що Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”, який на їх думку є у цьому випадку спеціальним, не передбачено пільг по сплаті податків для суддів (а.с.34-37).
Представник ДПА України позов не визнав та підтримав правову позицію відповідачів (а.с.47).
Представник державного казначейства України в судове засідання не з'явився, письмових заперечень не надав, був повідомлений належним чином (а.с.21,29).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -
встановив:
Постановою Верховної Ради України від 07.10.10р. ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Корабельного районного суду м.Миколаєва у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.13).
Стаж роботи позивача на посаді судді на час звільнення складав 29 років (а.с.16).
27 грудня 2010 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області позивачу була нарахована вихідна допомога у розмірі 197905,40грн., з якої відраховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 35826,6грн. (а.с.17).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи, вивчивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до ст.22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч.1 ст.126 Конституції України, незалежність та недоторканість суддів гарантується Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст.11 Закону України “Про статус суддів” від 15.12.92р. №2862-ХІІ (надалі -Закон №2862-ХІІ), який діяв на час спірних правовідносин, передбачено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту матеріального та соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України.
Конституційним судом України у рішенні від 24.06.99р. №6-рп/99 зазначено, що зменшення належного матеріального чи соціального забезпечення суддів є формою фінансового впливу на них, що ставить під сумнів гарантовану Конституцією України незалежність судової влади України, а отже -і конституційне право людини і громадянина на судовий захист, оскільки реалізація конституційних положень про гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина пов'язана із створенням державою належних умов для діяльності суддів.
Відповідно до ч.3 ст.43 Закону №2862-ХІІ, судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку. Таким чином, розмір вихідної допомоги є складовою частиною гарантій незалежності суддів.
Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.03р. №889-IV із змінами та доповненнями (надалі -Закон №889-IV), об'єктом оподаткування є загальний місячний оподаткований дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку.
Пункт 4.3 ст.4 Закону №889-IV передбачає перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковування доходу. Вихідна допомога суддям у цьому переліку прямо не визначена. Однак, згідно з пп.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону №889-IV, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів згідно із законом. На відмінність від заробітної плати, вихідна допомога не є винагородою за конкретну виконану роботу за певний проміжок часу за трудовим договором. Вихідна допомога - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою, звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Дана виплата спрямована на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, про що зазначив Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 01.12.04р. та 11.10.05р.
Враховуючи те, що виплата вихідної допомоги є соціальною виплатою суддям, гарантованою державою та встановленою Законом №2862-ХІІ, яка не входить до складу заробітної плати, то її сума не може включатись до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, а тому обкладенню податком з доходів фізичних осіб не підлягає.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач при виході у відставку не втратив право на отримання вихідної допомоги без сплати податку, оскільки таке право йому було надано Законом України “Про статус суддів”.
На підтвердження цих висновків суду, також свідчить той факт, що ч.1 ст.136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, який був прийнятий 07.07.10р., також було передбачено звільнення від оподаткування вихідної допомоги судді при виході у відставку. Тобто, законодавець новим законом продовжив та підтвердив дію правової норми про звільнення від оподаткування вихідної допомоги суддів, яка була раніше передбачена ч.3 ст.43 Закону України “Про статус суддів”.
Таким чином, позбавити позивача зазначеного права можливо лише виключенням його з відповідного закону, що регулює статус суддів, а не шляхом тлумачення двох різних нормативно-правових актів.
02.12.10р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України”, який позбавив суддів при виході у відставку отримувати вихідну допомогу без утримання податку.
Тобто, лише з моменту набрання чинності вищевказаного Закону 01.01.11р. позивач та інші судді, втратили це право.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державної судової адміністрації України щодо утримання податку з нарахованої вихідної допомоги протиправними підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вимоги в частині визнання дій Державного казначейства України щодо незаконного утримання податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги судді у відставці, задоволенню не підлягають, оскільки Державне казначейство України не є відповідачем по справі та не вчиняло будь -яких протиправних дій щодо позивача.
Вимоги в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області 35826,6 грн., утриманих в якості податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги судді у відставці, задоволенню не підлягають, оскільки функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності суддів тощо, є Державна судова адміністрація.
Також, приймаючи рішення, суд використовує право, надане йому ч.2 ст.11 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, оскільки ефективним способом захисту прав позивача про захист яких він просить є стягнення суми утриманого податку на нараховану вихідну допомогу у розмірі 35826,6грн., з Державної судової адміністрації України. Крім того, позивач зазначає про це в орт совій частині позовної заяви (а.с.4).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами не доведено суду правомірність своїх дій.
За таких обставин позовні вимоги є частково обґрунтованими, та підлягають задоволенню частково. Судові витрати по справі відсутні.
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись статтями 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державної судової адміністрації України щодо утримання податку на нараховану вихідну допомогу ОСОБА_1 в сумі 35826,6грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України (з відповідних рахунків Державного казначейства України) надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги судді у відставці у сумі 35826грн. 60коп. (тридцять п'ять тисяч вісімсот двадцять шість грн. 60коп.)
4. В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Зіньковський О.А.
суддя Мавродієва М.В.
суддя Малих О.В.
постанова складена у повному обсязі
та підписана 04.07.2011р.