79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
23 червня 2011 р. № 2а-8930/10/1370
Львівський окружний адміністративний суд,
у складі:
головуючого-судді Ланкевича А.З.
секретар судового засідання Гіщинська С.Я.
за участі представників
позивача Барванової Г.М.
відповідача Кармелюка Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ГУЧВА»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-
встановив :
Позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати нечинним в частині податкове повідомлення-рішення відповідача №0005061630/0/17635 від 26 липня 2010 року.
В процесі розгляду справи від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в яких він просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0005061630/0/17635 від 26 липня 2010 року.
В позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог посилається на те, що за результатами проведеної відповідачем камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість поданої позивачем за лютий 2010 року, складено Акт №1086/321/15-2/19336145 від 23 липня 2010 року. Так, перевіркою встановлено, що позивачем допущено порушення вимог п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження задекларованої суми податку на додану вартість на 11 885, 40 грн. Зокрема встановлено те, що позивачем в декларації за лютий 2010 року не визнано умовний продаж товарних залишків та основних фондів, які підлягали визнанню у зв'язку з анулюванням позивачу 25 лютого 2010 року свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість. На підставі вищевказаного Акту перевірки відповідачем 26 липня 2010 року винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0005061630/0/17635, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12 479, 67 грн., з яких 11 885, 40 грн. за основним платежем та 594, 27 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Зазаначає, що позивачем надсилались податковому органу скарги на вищенаведене податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2010 року та 31 серпня 2010 року, однак щодо першої скарги рішення за результатами розгляду такої не надходило, а щодо другої - рішенням відповідача №20107/10/25-009 від 07 вересня 2010 року таку залишено без розгляду, мотивуючи це пропуском строку встановленого для адміністративного оскарження. Позивач з висновками перевірки не погоджується, вказує на те, що відповідач вийшов за межі камеральної перевірки. Крім цього стверджує, що задекларовані суми балансової вартості товарних запасів, що перебували на обліку підприємства станом на день анулювання реєстрації платником податку на додану вартість, не свідчить ні про нарахування позивачем ПДВ при придбанні таких товарних залишків, ні про формування податкового кредиту з таких сум.
Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких такий просить в позові відмовити, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно з урахуванням норм пп.7.7.1 п.7.4 ст.7, п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість». На підтвердження своєї позиції щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та обґрунтованості висновків перевірки, зазначає, що позивачу анульовано 25 лютого 2010 року свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Відповідно до даних декларації з ПДВ за 2009 рік позивачем відображено товарні залишки на суму 356 грн. і основні фонди на суму 59 071 грн. Однак, стверджує відповідач, що в порушення вимог п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем в декларації за лютий 2010 року не визнано умовний продаж зазначених товарних залишків та основних фондів, що призвело до заниження податкового зобов'язання в сумі 11 885, 40 грн. Вказує на те, що аргументи позивача не спростовують наявних порушень, зафіксованих в Акті перевірки та відповідно не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
В судовому засіданні представник позивача уточненні позовні вимоги підтримала повністю, просить їх задоволити, посилається на підстави викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмових запереченнях проти позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Працівником Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова проведена камеральна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість поданої позивачем за лютий 2010 року, за результатами якої складено Акт №1086/321/15-2/19336145 від 23 липня 2010 року.
Як вбачається з висновків вищенаведеного Акту перевірки, відповідачем встановлено порушення зі сторони позивача вимог п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження задекларованої суми податку на додану вартість на 11 885, 40 грн.
На підставі вищевказаного Акту перевірки відповідачем 26 липня 2010 року винесено податкове повідомлення-рішення №0005061630/0/17635, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12 479, 67 грн., з яких 11 885, 40 грн. за основним платежем та 594, 27 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивачем направлено до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м.Львова скаргу №6 від 31 серпня 2010 року, в якій просив переглянути висновки акту перевірки.
За результатами розгляду вищенаведеної скарги, рішенням відповідача №20107/10/25-009 від 07 вересня 2010 року таку залишено без розгляду, мотивуючи це пропуском строку встановленого для адміністративного оскарження.
Щодо твердження позивача про звернення до відповідача з скаргою №5 від 04 серпня 2010 року, таке не підтверджене жодними письмовими доказами, зокрема в долученій до матеріалів справи копії вказаної скарги відсутня офіційна відмітка податкового органу, яка б свідчила про її одержання останнім.
Відповідач на підтвердження своєї позиції щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та обґрунтованості висновків перевірки, вказує на те, що позивачу анульовано 25 лютого 2010 року свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Відповідно до даних декларації з ПДВ за 2009 рік відображено товарні залишки на суму 356 грн. і основні фонди на суму 59 071 грн. Однак, стверджує відповідач, що в порушення вимог п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем в декларації за лютий 2010 року не визнано умовний продаж зазначених товарних залишків та основних фондів, що призвело до заниження податкового зобов'язання в сумі 11 885, 40 грн. (59 427*20%)
Сторонами визнається факт анулювання позивачу 25 лютого 2010 року свідоцтва про реєстрацію його платником податку на додану вартість.
З декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року, поданої позивачем податковому органу, встановлено наступні показники: податкові зобов'язання (р.9) -763 грн.; податковий кредит (р.17) -82 грн.; сума ПДВ, яка підлягає сплаті (р.27) -687 грн.
Відповідно до ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно п.п.3, 8 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.
В пункті 1 ст.11 вищенаведеного Закону передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: 1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).
Підпунктом 1.4.4. п.1.4 розділу 1 Наказу Державної податкової адміністрації України №266 від 18 квітня 2008 року «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»передбачено, що камеральна перевірка - перевірка, яка проводиться органом ДПС виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника ПДВ.
Відповідно до пп.7.7.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
В пункті 9.8 ст.9 вищенаведного Закону передбачено, що платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.
Позивач на підтвердження його позиції про протиправність висновків перевірки стверджує, що задекларовані суми балансової вартості товарних запасів, що перебували на обліку підприємства станом на день анулювання реєстрації платником податку на додану вартість, не свідчить ні про нарахування позивачем ПДВ при придбанні таких товарних залишків, ні про формування податкового кредиту з таких сум.
Однак таке твердження спростовується поданими відповідачем податковими деклараціями з податку на додану вартість за періоди в яких придбавались такі товари та основні фонди, зокрема за червень 2005 року, серпень 2005 року. З р.11 вищенаведених декларацій вбачається, що позивачем не задекларовано жодних обсягів придбання без податку на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Враховуючи вищенаведене, висновки перевірки є обґрунтованими, а відтак позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають.
На підставі ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України із урахуванням того, що рішення ухвалене на користь відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, та яким не представлено жодного документального підтвердження понесення витрат пов'язаних із залучення свідків і проведенням судових експертиз, жодні судові витрати не підлягають до відшкодування сторонам.
Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
В задоволенні позову Приватного підприємства «ГУЧВА»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений вищенаведеним Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови виготовлено 28 червня 2011 року.
Головуючий Ланкевич А.З.