Категорія №10.2.4
Іменем України
23 червня 2011 року Справа № 2а-4431/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді: Горпенюк О.А.
при секретарі: Бородіній І.Ю.
за участю сторін:
представника позивача: Селіхов В.В
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом Державного підприємства «Луганськвугілля» до Управління пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про визнання неправомірними дій, визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Луганськвугілля» до Управління пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про визнання неправомірними дій, визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.
Державне підприємство «Луганськвугілля» враховуючи норми чинного законодавства є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області.
Після 1 березня 2010 року підприємством своєчасно та в повному обсязі перераховуються страхові внески до Управління пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області. Управління Пенсійного фонду України Лутугинського району Луганської області по телефону повідомило, що кошти зараховувались за інший період ніж вказано у призначенні платежу. Гроші зараховувались на погашення існуючої заборгованості за штрафи та пені, але не за призначенням платежу, тобто за інший період ніж період вказано у призначенні платежу за поточний.
Згідно Постанови НБУ від 21.01.2004 № 22 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» платник самостійно в платіжному дорученні визначає призначення платежу, крім того змінює відомості в графі призначення платежу може виключно платник.
Застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків в сумі 2985589,63 грн. здійснено за період з 08.12.2009 по 31.05.2010.
Тобто, дані, що містяться в рішенні від 16.06.2010 № 60 не відповідають даним розрахунку фінансових санкцій та пені в частині періоду, за яким застосовано фінансову санкцію та нараховано пеню.
Позивач з Рішенням № 60 від 16.06.2010 не погоджується тому просить його скасувати та зобов'язати відповідача зарахувати перераховані грошові кошти у відповідності з призначенням платежу.
Під час судового засідання позивач підтримав позов повністю.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом надати заперечення на адміністративний позов не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, станом на час існування спірних правовідносин (далі - Закон України N 1058-IV), закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи такого страхування. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.
Пунктом 1 статті 11 Закону України N 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та інших встановлених законом умов.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України N 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону України N 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачений наступний порядок обчислення та сплати страхових внесків:
- обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2);
- сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду (частина 4),
- страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, при цьому базовим звітним періодом для позивача, як страхувальника, є місяць (частина 6);
- перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг) (частина 6);
- днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду, у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв'язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду (частина 9);
- якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 10).
Частиною 2 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Пунктом 2 частини 9 цієї ж статті визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Частиною 5 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій. Суд вважає, що вказана норма, на яку посилається відповідач, не встановлює право чи обов'язок органу Пенсійного фонду при зарахуванні страхових внесків самостійно сплачених платником змінювати призначення платежу та напрямок його зарахування. Крім того, стаття 106 вказаного Закону не визначає як підставу для нарахування фінансових санкцій та пені самостійне зарахування органами Пенсійного фонду поточних платежів в погашення недоїмки.
В судовому засідання встановлено, що згідно актів звірення розрахунків від 16.04.2010 (а.с. 12), від 11.11.2010 (а.с. 14) відсутні розбіжності між Пенсійним фондом України в Лутугинському районі та ДП «Луганськвугілля» ВП «Шахта імені ХІХ з'їзду» по страховим внескам.
Згідно акту № 28 звірки розрахунків від 21.09.2010 між Пенсійним фондом України в Лутугинському районі та ДП «Луганськвугілля» ВП «Шахта імені ХІХ з'їзду» існує розбіжності по страховим внескам.
Розбіжності між позивачем і відповідачем по страховим внескам виникла, у зв'язку із зміною призначення платежу в платіжних дорученням відповідачем.
Позивач в березні 2010 року сплатив до Управління пенсійного фонду України в Лутугинському районі страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (утримання 2%): в березні 2010 року - 90000,00 грн. (платіжне доручення № 27 від 31.03.2010 - а.с. 34), 37232,49 грн. (п/д № 495 від 31.03.2010 - а.с. 30), 1350,00 грн. (п/д № 504 від 31.03.2010 - а.с. 32); в квітні 2010 року - 62000,00 (п/д № 27 від 29.04.2010 - а.с 36), 36000,00 грн. (п/д № 666 від 30.04.2010 - а.с. 41), 32025,34 грн. (п/д № 685 від 30.04.2010 - а.с. 38); в травні 2010 року - 36719,00 грн. (п/д № 816 від 31.05.2010 - а.с. 43), в червні 2010 року - 97000,00 грн. (а.с. 48-49), 76800,00 грн. (п/д № 27 від 29.06.2010 - а.с. 45), 45793,96 грн. (п/д №989 від 29.06.2010 - а.с. 47); в липні 2010 року - 75180,00 грн. (п/д № 27 від 23.07.2010 - а.с. 50), 7060,00 грн. (п/д № 27 від 28.07.2010 - а.с. 56), 35178,33 грн. (п/д № 1158 від 27.07.2010 - а.с. 53), 80,00 грн. (п/д № 1208 від 28.07.2010 - а.с. 55); в серпні 2010 року - 140,00 грн. (п/д № 1265 від 02.08.2010 - а.с. 59), 115191,00 грн. (п/д № 27 від 20.08.2010 - а.с. 60), 9400,00 грн. (п/д № 1375 від 21.08.2010 - а.с. 67), 78,00 грн. (п/д № 1426 від 26.08.2010 - а.с. 65), 215,00 грн. (п/д № 1419 від 26.08.2010 - а.с. 62); в вересні 2010 року - 95000,00 грн. (п/д № 32 від 27.09.2010 - а.с. 71), 30327,93 грн. (п/д № 1636 від 27.09.2010 - а.с. 73), 26,00 грн. (п/д № 1567 від 15.09.2010 - а.с. 68); в жовтні 2010 року - 86840,00 грн., 41000,00 грн. (а.с. 77), 6527,63 грн. (а.с. 75); в листопаді 2010 року - 118704,96 грн., 17424,64 грн. (а.с. 78); в грудні 2010 року - 92000,00 грн (а.с. 85), 57785,08 грн. (а.с. 80); в січні 2011 року - 40,00 грн., 74600,00 грн., 66538,13 грн. (а.с. 87).
Відповідачем були змінені призначення платежу та самостійно перерозподілені сплачені позивачем страхові внески.
Таким чином, суд зазначає, що відповідач, самостійно перерозподіляючи сплачені позивачем страхові внески не дотримався вимог нормативного акту, який регламентує роботу органів Пенсійного фонду, а саме пункту 10.11 розділу 10 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663. Вказаним пунктом передбачено, що у разі, коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. При цьому протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного місяця орган Пенсійного фонду складає повідомлення, у якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 22 цієї Інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. При цьому корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду. Повідомлення вважається надісланим (врученим) платнику, якщо його передано посадовій особі юридичної особи або фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, адвокату, приватному нотаріусу, під підпис або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Суд зазначає, що наведені норми мають загальний характер та приводяться як засіб гарантії держави щодо захисту законних інтересів господарюючих суб'єктів від незаконних дій органів державної влади та захисту права власності, а не з точки зору регулювання відносин між органом Пенсійного фонду та платником страхових внесків.
Отже, відповідач, перерозподіляючи самостійно, без врахування призначення платежу, перераховані позивачем грошові кошти, якими він має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушив право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України.
Суд відзначає, що згідно частини першої Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": «У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею». Тобто, у даній конкретній ситуації позивач своєчасно, за поточний період, сплатив страхові внески у належному розмірі і не створив за звітний період недоїмки. Не можна з контексту законодавчої норми висмикувати окреме речення і посилатися на нього, як на самостійну норму для виправдання своїх неправомірних дій.
В частині 5 статті 106 Закону № 1058 прямо зазначено, що «за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення». Позивач у даному випадку спрямовував суми не на погашення недоїмки, а сплачував саме поточні страхові внески. Безумовно, що речення друге частини 5 статті 106 про те, що «у разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій» розуміння слова «ЦІ» визначає саме як суми в рахунок сплати недоїмки, а не платежів з призначенням періоду і розміру перерахування.
Згідно статті 19 Конституції України посадові особи суб'єктів владних повноважень, якими є й податкові органи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідачем в порушення вимог діючого законодавства змінено призначення платежу в платіжних дорученням та незаконно винесено Рішення № 60 від 16.06.2010 УПФУ в Лутугинському районі Луганської області.
Суд вважає, що позивач надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 60 від 16.06.2010, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для задоволення позову.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 23 червня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 88, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Державного підприємства «Луганськвугілля» до Управління пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про визнання неправомірними дій, визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Скасувати рішення № 60 Управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області від 16.06.2010.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області зарахувати перераховані грошові кошти у відповідності з призначенням платежу, зазначеному в платіжних дорученнях: від 31.03.2010 № 495, 500, 504, 507, 27, 32; від 27.04.2010 № 27; від 29.04.2010 № 32; від 30.04.2010 № 685, 690, 674, 666; від 31.05.2010 № 32, 27, 820, 816; від 29.06.2010 № 32, 27, 998, 989; від 30.06.2010 № 27, 32; від 23.07.2010 № 27, 32; від 27.07.2010 № 1167, 1158; від 28.07.2010 № 1209, 1208, 27, 32; від 02.08.2010 № 1266, 1265, 27, 32; від 26.08.2010 № 1419, 1420, 1427, 1426; від 21.08.2010 № 1380, 1375; від 15.09.2010 № 1567, 1568; від 27.09.2010 № 32; від 28.09.2010 № 27; від 27.09.2010 № 1644, 1636; від 29.10.2010 № 1933, 1928; від 28.10.2010 № 1891, 1883; від 30.11.2010 № 2102; від 28.01.2011 № 148.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 29 червня 2011 року.
СуддяО.А. Горпенюк