11 липня 2011 року 2а-2807/11/1070
приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1022
час прийняття постанови: 10 год. 53 хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю)
від відповідача: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
проКомунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал»
Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції
скасування постанови
Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал (далі по тексту -Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал, позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (далі по тексту -міський ВДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, відповідач) про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП 24295377 від 01.06.2011р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 23 червня 2011 року.
У судове засідання, призначене на 23 червня 2011 року, з'явився представник позивача. Відповідач або його уповноважені представники у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим суд відклав розгляд справи на 4 липня 2011 року.
Судове засідання, призначене на 4 липня 2011 року, судом відкладалось на 11 липня 2011 року за клопотанням представника позивача.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Відповідач відзиву на позов не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв'язку з нез'явленням представників відповідача та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи відкладався, ухвала про призначення розгляду справи та повістки направлялися відповідачу за адресою, внесеною відповідачем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до змісту частини другої статті 17, частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»та з урахуванням положень частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України така адреса вважається достовірною, а повістка, направлена за нею, врученою юридичній особі.
Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції на підставі виконавчого листа від 27.01.2011р. № 2а-8626, виданого Київським окружним адміністративним судом, 7 лютого 2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 24295377.
1 червня 2011 року міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 24295377, якою постановлено закінчити виконавче провадження та постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.06.2011р. вивести в окреме виконавче провадження.
Таким чином, міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції 1 червня 2011 року прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 24295377, якою постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 47 994,00 грн.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999р. № 606-XIV в редакції, чинній на час здійснення спірних правовідносин (далі по тексту -Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV) та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 (далі по тексту -Інструкція).
Виконавче провадження відповідно до статті 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 3 цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; 8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу; 9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу; 10) рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини».
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Згідно зі статтею 18 Закону України від від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) в інших передбачених законом випадках
Так, з аналізу правових норм вбачається, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2011р. ВП № 24295377 прийнято міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції на підставі закону.
Частиною 2 статті 24 зазначеного Закону передбачено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до певних видів відповідальності за невиконання рішення у добровільному порядку та порушення обов'язків, що покладаються на осіб, які беруть участь у виконавчому процесі.
Виконавчий збір -це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її добровільного невиконання, виконується примусово в установленому Законом порядку шляхом накладення стягнення на заробітну плату, інші види доходів боржника чи на його майно.
Так, як вбачається з матеріалів справи, постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 7 лютого 2011 року та надано строк для погашення заборгованості в добровільному порядку сім днів з моменту отримання вказаних постанов.
Зазначену постанову позивачем отримано 21 лютого 2011 року, про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції. Відповідно строк для добровільного погашення сплив 28 лютого 2011 року.
Як встановлено судом та вбачається з довідки Білоцерківської ОДПІ Київської області від 09.06.2011р. № 13784/10/24-036/1 податкову заборгованість в розмірі 479 940,00 грн. позивачем погашено в повному обсязі, про що свідчать надані реєстри платіжних доручень (платіжне доручення від 18.02.2011р. № 701-БББ в розмірі 26 000 грн., платіжне доручення від 21.02.2011р. № 728-БББ в розмірі 40 000 грн., платіжне доручення від 22.02.2011р. № 753-БББ в розмірі 50 000 грн., платіжне доручення від 23.02.2001р. № 782-БББ в розмірі 40 000 грн., платіжне доручення від 24.02.2011р. № 799 в розмірі 63 940 грн., платіжне доручення від 01.03.2011р. № 866-БББ в розмірі 90 000 грн., платіжне доручення від 02.03.2011р. № 881-ББ в розмірі 59 000 грн., платіжне доручення від 03.03.2011р. № 941-БББ в розмірі 50 000 грн., платіжне доручення від 04.03.2011р. № 957 в розмірі 50 000 грн., платіжне доручення від 09.03.2011р. № 965-БББ в розмірі 1 000 грн.).
Крім того, позивачем з Білоцерківською ОДПІ Київської області узгоджено графік погашення податкової заборгованості, а саме, в період з 18.02.2011р. по 28.02.2011р. позивач мав сплатити 229 940,00 грн. та в період з 09.03.2011р. по 09.03.2011р. - 250 000,00 грн.
Вказаний графік надіслано відповідачу для вчинення дій щодо відкладення виконавчого провадження, який міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в порушення вимог статті 32 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV залишено без розгляду.
Разом з тим, жодних виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду відповідач не вживав.
Відповідно до частини 1 та 6 статті 30 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.
Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Як встановлено судом, позивачем вжито всіх заходів щодо добровільного виконання рішення суду, про що свідчить, зокрема, те, що виконання рішення суду позивачем розпочато ще до отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.
На виконання Закону України «Про виконавче провадження»наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. № 74/5 затверджено Інструкцію про проведення виконавчих дій, яка визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до пункту 4.16.2 Інструкції постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Розмір виконавчого збору визначається відповідно до вимог Закону. При подальших пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Статтею 46 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Аналіз зазначених правових норм дозволяє зробити висновок, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору має виноситися лише після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання рішення суду, а при встановленні обставин, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано, копія такої постанови надсилається боржникові.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», встановлено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір відповідно до статей 45, 46 Закону України «Про виконавче провадження»стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній по-перше, не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк, а по-друге, рішення було виконано примусово.
Отже, враховуючи наведене, з урахуванням того, що позивачем погашена заборгованість у встановлений відповідачем добровільний строк, заходи по примусовому виконанню документу відповідачем не здійснювались, суд приходить до висновку, що постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є такими, що прийняті з порушенням вимог статті 46 Закону України «Про виконавче провадження»та норм Інструкції про проведення виконавчих дій, а тому мають бути визнані протиправними.
Крім того, суд вважає звернути увагу на той факт, що частину податкової заборгованості в розмірі 229 940,00 грн. позивачем погашено ще до закінчення строків, наданих законом для добровільного виконання рішення суду.
Тобто, навіть якщо уявити, що позивач невчасно сплатив суму податкової заборгованості, відповідно виконавчий збір в розмірі 10% мав би бути нарахований на фактично стягнену відповідачем суму, тобто на суму 250 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 69-72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати постанову міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 01.06.2011р. ВП 24295377 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 47 994,00 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Постанова у повному обсязі виготовлена 12.07.2011.