06 липня 2011 року 2а-2004/11/1070
приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1019
час прийняття постанови: 12 год. 44 хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 (за довіреністю)
від відповідача 1: не прибув
від відповідача 2: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
про ОСОБА_2
Головного управління праці та соціального захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації
Ладижицької сільської ради Іванківського району Київської області
визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі по тексту -ОСОБА_2, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (далі по тексту -Головне управління, відповідач 1), Ладижицької сільської ради Іванківського району Київської області (далі по тексту -відповідач 2) про зобов'язання визнати ОСОБА_2 як таку, що втратила житло внаслідок аварії на ЧАЕС, не отримала компенсацію за втрачене житло; надати інформацію щодо кількості мешканців на момент аварії в с. Теремці та кількості з цих осіб, які отримали в якості компенсації нерухоме майно та зобов'язання здійснити заходи щодо перерахування та виплати належної компенсації за нерухоме майно, втрачене внаслідок аварії на ЧАЕС.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2011 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків до 23 травня 2011 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 6 червня 2011 року.
У судове засідання, призначене на 6 червня 2011 року, з'явився представник позивача. Відповідачі у судове засідання не з'явились, явку уповноважених представників не забезпечили, у зв'язку з чим та враховуючи приписи статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд справи на 20 червня 2011 року.
Судове засідання, призначене на 20 червня 2011 року, судом відкладалось на 6 липня 2011 року.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та просили позов задовольнити.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від відповідача 1 та відповідача 2 надійшли заперечення до адміністративного позову та клопотання про розгляд справи без їх участі.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 5 червня 1981 року, нотаріально посвідченого виконавчим комітетом сільської Ради депутатів трудящих Чорнобильського району Київської області придбала приватний будинок та присадибну ділянку, розташовану за адресою: Київська область, Чорнобильській район, с. Теремці.
Разом з позивачем в зазначеному будинку проживали ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Внаслідок Чорнобильської катастрофи у 1986 році позивачку, як постраждалу було евакуйовано до міста Києва.
Як стверджує позивач, вона періодично приїздила до свого помешкання.
У зв'язку з закриттям транспортного сполучення з с. Теремці та встановлення контрольних пунктів в с. Дидятки та с. Паришіві 13 травня 2006 року ОСОБА_2 звернулась до Державного департаменту -адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення з проханням щодо надання їй статусу «самопоселенця».
Листом від 08.06.2006р. № 35-3-10/1-856 Державного департаменту -адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення відмовлено ОСОБА_2 в наданні статусу «самопоселенця», у зв'язку з тим, що відповідно до статті 12 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»у зонах відчуження та безумовного проживання населення «самопоселенцями»може бути визнано тільки тих осіб, які повернулись у зону відчуження в період з 1986 року по 1989 року та запропоновано оформити перебування позивача в зоні відчуження як відвідування.
25 липня 2008 року ОСОБА_2 повторно звернулась Державного департаменту -адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення з проханням надати їй статус «самопоселенця»та видати перепуску для перетину КП «Дитятки»та КП «Паришів»та надати можливість користуватись електропостачанням під час проживання в будинку.
Листом від 24.09.2008р. № 34-1-10/1594 Державного департаменту -адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення повторно відмовлено ОСОБА_2 в наданні статусу «самопоселенця»з тих самих підстав.
23 березня 2009 року ОСОБА_2 звернулась до Управління у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської області з заявою про надання компенсації вартості житла, втраченого внаслідок Чорнобильської катастрофи, яку управлінням залишено без розгляду.
1 червня 2009 року ОСОБА_2 повторно звернулась до Управління у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської області з заявою про надання компенсації вартості житла, втраченого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Листом від 23.06.2009р. № 04-59-1459 Головного управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повідомлено, що компенсація громадянам за втрачене у зв'язку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням майно надається один раз, яку в свою чергу ОСОБА_2 було сплачено в повному обсязі.
На неодноразові звернення ОСОБА_2 до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства праці та соціальної політики України Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації отримала відповідь про компенсацію за втрачене у зв'язку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням майно надається один раз, яку в свою чергу ОСОБА_2 було сплачено в повному обсязі.
Системно проаналізувавши норми чинного законодавства та матеріали справи, суд звертає увагу на наступне.
Незважаючи на те, що з моменту Чорнобильської катастрофи пройшло більш ніж 25 років, зона відчуження і зона безумовного (обов'язкового) відселення залишаються відкритим джерелом радіоактивності, внаслідок чого радіаційний фактор залишається одним з основних у визначенні потенційної небезпеки для населення.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Спеціальним законом, що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991р. № 796-ХІІ.
Метою вказаного Закону відповідно до частини 1 преамбули є захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Статтею 3 Закону України від 28.02.1991р. № 796-ХІІ передбачено, що компенсація громадянам за втрачене у зв'язку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням відповідно до статті 4 цього Закону майно включає:
1) грошову компенсацію у повному розмірі вартості жилих, дачних, садових будинків, гаражів, господарських будівель та споруд, яка здійснюється за цінами, встановленими на момент припинення права власності.
Компенсація за майно, зазначене в абзаці першому цього пункту, виплачена у період 1992 - 1996 років, за зверненнями громадян, яким вона була виплачена, або спадкоємців підлягає перерахунку з врахуванням отриманої компенсації в розмірі вартості, що склалася на період введення національної грошової одиниці України. Виплату здійснити протягом 5 років, з 1 січня 2003 року до 31 грудня 2007 року.
2) вартість сільськогосподарських тварин, що підлягають вимушеному забою з причини підвищеного радіоактивного забруднення, яка відшкодовується органами державного страхування в повному розмірі за страховими документами;
3) вартість плодоягідних насаджень, посівів та незастрахованих сільськогосподарських тварин за затвердженими Кабінетом Міністрів України розцінками;
4) вартість домашнього майна, яке за ступенем радіоактивного забруднення не може бути перевезено на нове місце проживання, за фактичною вартістю з урахуванням зносу, яка визначається комісіями відповідних рад.
Громадяни, які до введення в дію цього Закону одержали кредит на будівництво житла, дач, гаражів на забруднених територіях, звільняються від сплати процентів за користування позикою.
Громадяни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, що до набрання чинності цим Законом проживали у сільській місцевості, мають право на отримання земельної частки (паю) за новим місцем роботи (проживання) із земель запасу та резервного фонду в розмірі та в порядку, визначених законодавством.
Порядок виплати компенсацій, передбачених пунктами 1 і 6 частини 1 цієї статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.2009р. № 1243 затверджено «Порядок виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забрудненої території» (далі по тексту -Порядок).
Цей Порядок відповідно до пункту 1 визначає механізм виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, компенсації за майно, втрачене у зв'язку з їх відселенням або самостійним переселенням відповідно до статті 4 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Дія цього Порядку поширюється на громадян, які не отримали зазначену компенсацію на дату набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в тому числі тих громадян, які перебувають на черзі на отримання компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 липня 1987 року бухгалтерією при виконкомі Ладижицької сільської ради народних депутатів перераховано на рахунок центральної ощадної каси № 3043 смт. Іванків Київської області для подальшого переказу до центральної ощадної каси № 3043/039 с. Н.Ладижичі Іванківського району Київської області для виплати ОСОБА_2 суму компенсації за втрачене майно в розмірі 3 591 руб, а саме, як стверджує позивач за втрачене домашнє майно, яке за ступенем радіоактивного забруднення не могло бути перевезено на нове місце проживання
Відповідно до пункту 1 частини 2 Порядку втрачене нерухоме майно - житловий, дачний, садовий будинок, гараж, господарські будівлі та споруди, що розташовані на радіоактивно забрудненій території, перебували у приватній власності громадянина та залишені ним у разі використання права на переселення.
Згідно з Законом України від 28.02.1991р. № 796-ХІІ громадяни, після реалізації їх права на відселення і самостійне переселення та безплатне забезпечення житловими приміщеннями, мають право і на компенсацію за втрачене майно (у тому числі і жилих будинків).
Водночас, відповідно до норм Закону України «Про власність»від 07.02.91 № 697, статтею 54 якого встановлено, що у разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 вказаного Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.
Тобто, нормами чинного законодавства чітко передбачено право особи, постраждалої від технологічної катастрофи виплата компенсації за майно, втрачене у зв'язку з її відселенням або самостійним переселенням.
З огляду на викладене судом не заперечується той факт, що вказана категорія осіб має беззаперечне право на компенсацію за втрачене майно у вигляді грошової допомоги.
Разом з тим, слід зазначити, що нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України від 28.02.1991р. № 796-ХІІ передбачений Порядок виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забрудненої території.
Приписи цього Порядку містять певну процедуру, яку здійснює переселенець для отримання відповідної компенсації.
Так, згідно з пунктом 4 Порядку для отримання компенсації переселенець подає до райдержадміністрації (виконавчого органу ради міста обласного значення) за місцезнаходженням втраченого нерухомого майна:
- заяву;
- копію ордера на житлове приміщення, виданого у зв'язку з переселенням (незалежно від того, на кого з членів сім'ї виписано ордер), або копію договору купівлі-продажу, що підтверджує факт придбання переселенцем у місці переселення житлового будинку садибного типу (квартири), або копію акта введення в експлуатацію у місці переселення житлового будинку садибного типу у разі індивідуального будівництва, або копію акта введення в експлуатацію будинку садибного типу, переданого переселенцю у приватну власність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.1997р. № 637 «Про порядок передачі у приватну власність громадян незавершених будівництвом будинків садибного типу», або копію свідоцтва про право власності на житло, яке громадянин отримав після переселення у власність на підставах, не заборонених законом;
- довідку про передачу втраченого нерухомого майна органу місцевого самоврядування місця відселення (сільській, селищній, міській раді);
- довідку про склад сім'ї та постійну реєстрацію у місці переселення;
- копію паспорта громадянина України.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що сума компенсації перераховується за рішенням райдержадміністрації (виконавчого органу ради міста обласного значення), що прийнято на підставі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку, відділенням Державного казначейства місця відселення на особистий рахунок переселенця або спадкоємця, відкритий ним у будь-якому банку України, у порядку черговості, встановленої райдержадміністрацією (виконавчим органом ради міста обласного значення) з урахуванням дати реєстрації заяви щодо отримання компенсації в обліковому журналі. Контроль та відповідальність за дотриманням черговості покладається на райдержадміністрацію (виконавчий орган ради міста обласного значення).
Відповідно, вказаним Порядком зазначений вичерпний перелік документів, необхідних для здійснення подальших дій щодо отримання компенсації, за втрачене внаслідок Чорнобильської катастрофи майно, з чого вбачається, що позивач для отримання компенсації мав звернутися до визначених законом органів державної влади та надати документи, передбачені Порядком.
Відтак суд приходить до висновку, що наданим правом щодо отримання компенсації за втрачене внаслідок Чорнобильської катастрофи позивач не скористався.
Зокрема, суд вважає за необхідне зазначити, що державою впродовж багатьох років вживаються заходи щодо покращення фінансування чорнобильських програм і соціального захисту постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи населення, розробляються Концепції захисту населення у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
Отже твердження позивача щодо затягування органами державної влади розгляду заяв щодо надання компенсації та вжиття заходів щодо надання компенсації спростовуються наведеними нормами законодавства України та вжиттям заходів державою щодо захисту прав та інтересів постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи той факт, що позивачка не скористалась своїм правом та не звернулась за компенсацією втраченого майна внаслідок Чорнобильської катастрофи в порядку, передбаченому нормами чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Постанова у повному обсязі виготовлена 11.07.2011.