30 червня 2011 року 2а-2217/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Волощука О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства Білоцерківської господарчої міжрайбази Київської регіональної спілки споживчої кооперації про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У травні 2011 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської господарчої міжрайбази Київської регіональної спілки споживчої кооперації про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи підприємством, яке використовує найману працю, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 06.10.2005 №2960-IV (далі -Закон №2960-IV) зобов'язаний самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого цим нормативно-правовим актом. Відповідач, маючи середньооблікову чисельність працюючих інвалідів меншу, ніж визначено Законом №2960-IV, а саме 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, на підставі вказаного Закону, зобов'язаний був у термін до 16.04.2010 сплатити Київському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 9 626 грн. 67 коп.
Крім того, відповідач за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, згідно із Законом №2960-IV, повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі 670 грн. 48 коп.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції в розмірі 9 626 грн. 67 коп. та пеню в розмірі 670 грн. 48 коп., тобто загальна сума складає 10 297 грн. 15 коп.
Відповідач позов не визнав, представник відповідача проти позову заперечував та зазначав, що відповідачем було вжито всіх передбачених законом заходів щодо працевлаштування інвалідів.
Суд, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступних висновків.
Позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 19 Закону №2960-IV, в якій визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності та застосування до нього адміністративно-господарських санкцій ґрунтуються на звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ №2092 від 15.02.2010 за 2009 рік, поданим відповідачем до Фонду соціального захисту інвалідів, з якого випливає, що на підприємстві відповідача повинен працювати один інвалід, проте не працював жоден. Оскільки, з визначеного законом нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів вільним є 1 робоче місце, позивачем зроблено висновок про порушення вимог закону стосовно працевлаштування інвалідів. Суму адміністративно-господарських санкцій позивач доказує відповідними розрахунками виходячи із середньої річної заробітної плати працівника на підприємстві відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону №2960-IV підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 Закону №2960-IV.
З 23.02.2006 набрала чинності змінена редакція ч. 1. ст. 18 Закону №2960-IV, згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм ст.ст. 18, 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог ст. 18 Закону.
У ст. 18 Закону №2960-IV зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства та звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство на якому є відповідні вакансії).
Отже ст. 18 Закону №2960-IV не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
В той же час, ч. 3 ст. 18 Закону №2960-IV визначено, що вказані підприємства зобов'язані:
1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів;
2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів;
3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №2960-IV підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій документів, відповідач протягом 2009 року щомісячно подавав до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форми 3-ПН) із зазначенням вакансій для працевлаштування інвалідів.
Крім того, з листа Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 31.03.2011 №539 вбачається, що протягом 2009 року чотирьом інвалідам видавались направлення для працевлаштування на підприємстві відповідача, проте двоє з них відмовлялися від зайняття вакантної посади, в той час як інші -не відповідали вимогам.
Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом №2960-IV, не надав суду доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємств - відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.
Також, листом від 20.05.2011 № 856 Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості повідомив суд, що відповідач протягом 2009 року дійсно подавав щомісячно звіт за ф. 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів. Вакансії, які були подані протягом 2009 року не були укомплектовані з підстав небажання безробітних працевлаштовуватись по даній вакансії -підсобний робітник.
Аналогічна інформація міститься у листі Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 02.12.2010 № 1507.
Також у всіх листах Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 20.05.2011 № 856, від 02.12.2010 № 1507, від 31.03.2011 №539 зазначено, що ДП «Білоцерківської господарчої міжрайбази»активно співпрацює зі службою зайнятості, приймає участь у масових заходах: ярмарках вакансій, круглих столах.
Таким чином, суд встановив, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів відповідачем виконані шляхом вжиття всіх залежних від нього заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів на його підприємстві протягом 2009 року.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на те, суд дійшов висновку, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування чи відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
У зв'язку з викладеним, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Спиридонова В.О.
Постанова у повному обсязі виготовлена 04 липня 2011 року.