09 червня 2011 року 2а-2184/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Волощука О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-альянс»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У травні 2011 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-альянс»(далі-відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у загальній сумі 9 234,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, являючись підприємством, яке використовує найману працю, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язаний самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого цим нормативно-правовим актом. Відповідач, маючи середньооблікову чисельність працюючих інвалідів меншу, ніж визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, на підставі вказаного Закону, зобов'язаний був у термін до 16.04.2011 року сплатити Київському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 9204, 55 грн.
Крім того, відповідач за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі 30, 36 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції в розмірі 9204, 55 грн. та пеню в розмірі 30, 36 грн., тобто загальна сума складає 9234, 91 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, з підстав, викладених у позовній заяві, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, та просив залишити позов без задоволення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і докази, наявні у справі, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі - Закон), в якій визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності та застосування до нього адміністративно-господарських санкцій основуються на звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2010 рік, поданим відповідачем до Фонду соціального захисту інвалідів, з якого випливає, що на підприємстві відповідача повинні працювати восьмеро інвалідів, але працюють семеро. Оскільки, виходячи з визначеного законом нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів вільним є 1 робоче місце, позивачем зроблено висновок про порушення вимог закону відносно працевлаштування інвалідів. Суму адміністративно-господарських санкцій позивач доказує відповідними розрахунками виходячи із середньої річної заробітної плати працівника на підприємстві відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Як вбачається з листів Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 10.05.2011 №770 та від 20.05.2011 за №№ 862, 863 відповідач подавав до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форми 3-ПН) станом на01.10.2010 із зазначенням вакансій для працевлаштування інвалідів.
Також у вказаних листах Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості зазначено, що ТОВ «Житло-Альянс»активно співпрацює з службою зайнятості, приймає участь у масових заходах: ярмарках вакансій, круглих столах.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 Закону.
З 23.02.2006 року набрала чинності змінена редакція ч. 1. ст. 18 Закону, згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм ст.ст. 18, 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог ст. 18 Закону.
У ст. 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства та звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство на якому є відповідні вакансії).
Отже ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
У ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав суду доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємств - відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості з непередбачених законом підстав.
Таким чином, суд встановив, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів відповідачем виконані шляхом вжиття всіх залежних від нього заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів на його підприємстві протягом 2010 року.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування чи відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Спиридонова В.О.
Постанова у повному обсязі виготовлена 10 червня 2011 року.