22 квітня 2011 року 1668/11/1070
приміщення суду за адресою:
м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1001
час прийняття постанови: 12 год. 10 хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Леонтович А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю)
від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
проПриватного підприємства «Люкс-АРТ»
Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області
скасування та визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,
Приватне підприємство «Люкс-АРТ»(далі -позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області (далі -відповідач) про скасування та визнання недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області від 24.02.2011 року № 0000612300/0 та № 0000602300/0 та податкову вимогу від 12.03.2011 року № 35, зобов'язання Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області утриматися від вчинення дій по стягненню заборгованості визначеної у податковій вимозі до остаточного набрання законної сили постанови суду по даній справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.02.2011 року № 0000612300/0 та № 0000602300/0, застосовані з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області, прийняті за наслідками перевірки діяльності позивача, є протиправними та підлягають визнанню недійсними та скасуванню. Також, позивач вважає, що Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області прийнято неправомірну вимогу від 12.03.2011 року № 35.
В судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
Представники відповідача проти позовних вимог заперечили з підстав пояснень наданих в судовому засіданні та зазначених в письмовому запереченні. Просили в задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представника позивача та представників відповідача, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Приватне підприємство «Люкс-АРТ»зареєстроване 14.08.2006 року Макарівською районною державною адміністрацією Київської області. 07.05.2010 року замінено свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи у зв'язку із зміною місцезнаходження юридичної особи за адресою: 08063, Київська область, Макарівський район, с. Лишня, вул. Набережна, буд. 12-3, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію серії А 01 № 269128 та зареєстроване в Державній податковій інспекції Макарівського району Київської області як платник податку.
Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області проведено невиїзну документальну перевірку приватного підприємства «Люкс-АРТ»з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»(код ЄДРПОУ 34981754) за період з 01.03.2009 року по 31.08.2009 року, про що складено акт від 21.02.2011 року № 68/29/23-0/34311356.
Відповідно до висновків акту перевірки позивачем занижено податок на додану вартість в періоді що перевірявся у сумі 11742,29 грн. та податок на прибуток у сумі 14 677, 85 грн.
На підставі вищезазначеного акта перевірки відповідачем прийнято та надіслано на адресу позивача податкові повідомлення-рішення за № 0000612300/0 та № 0000602300/00 від 24.02.2011 року, які останній отримав 24.02.2011 року.
У зв'язку із невиконанням вищезазначених рішень, Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області виставлено податкову вимогу від 12.03.2011 року № 35.
Вирішуючи зазначений спір, суд виходив із того, що державна політика у сфері податкових відносин визначається загальними принципами, основні з яких це обов'язковість сплати встановлених законом податків та зборів; рівність усіх платників податків перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації -забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної приналежності, форми власності юридичної особи; невідворотності настання визначеної законом відповідальності, у разі порушення податкового законодавства; єдиний підхід до встановлення податків і зборів -визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. №509-XII (далі по тексту Закон України №509-XII), який діяв на момент виникнення спірних відносин, на податкову службу покладався обов'язок здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.
Статтею 3 Закону України №509-XII встановлено, що органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.
Відповідно до пункту 1.6. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327, зареєстрованого в Мін'юсті України 25.08.2005 р. № 925/11205 (далі по тексту -Порядок), за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти встановлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7 Порядку). За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю. У разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій) та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Підпунктом 2 пункту 2.3 Порядку чітко встановлено, що будь-яке виявлене під час перевірки порушення має обґрунтовуватись вказівкою на первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують факти порушення. Слід зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, сам по собі факт підробки первинних документів в т.ч. податкових накладних не породжує автоматично їх недійсність (нікчемність).
З аналізу акту перевірки від 21.02.2011 р. № 68/29/23-0/34311356 видно, що він не відповідає викладеним у Порядку вимогам, зокрема, не визначено конкретних фактів порушення приватним підприємством «Люкс-АРТ»податкового, валютного та іншого законодавства, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Не відображено за кожним фактом порушення показників податкової та іншої звітності, та фактичних показників, які були виявлені в акті перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю. Чітко не визначено зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків.
Судом встановлено, що фактично у період, що перевірявся, приватне підприємство «Люкс-Арт»займалося ремонтно-будівельними роботами, послуги автомобільного транспорту. Між приватним підприємством «Люкс-Арт»(надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»(надалі - виконавець), були укладені наступні договори:
- Договір № 02/10/01-09 від 10.02.2009 року про здійснення ремонту водогону (ревізію пожежної системи) складських приміщень в с. Калинівка, Макарівського району Київської області. Вартість послуг складає 8010,00 грн. в т.ч. ПДВ 1335,00 грн.
- Договір № 03/10/09-02 від 02.08.2009 року про здійснення ремонту водогону (ревізію пожежної системи) складських приміщень в с. Калинівка, Макарівського району Київської області. Вартість послуг складає 11216,00 грн. в т.ч. ПДВ 1869,33 грн.
- Договір № 05/18-09 від 18.05.2009 року про здійснення ремонту парапету адміністративного будинку ДП «Український інформаційно-координаційний центр аналізу ринку лісопродукції»в м. Київі по вул. Деревообробній, 1. Вартість послуг складає 18500,00 грн. в т.ч. ПДВ 3083,33 грн.
- Договір № 06/19-09 від 19.06.2009 року про здійснення ремонту фасаду приміщень ВАТ «Холодокомбінат № 3»в м. Києві по вул. С. Сагайдака, 114/а. Вартість послуг складає 10680,00 грн. в т.ч. ПДВ 1780,00 грн.
- Договір № 01-М від 01.07.2009 року, відповідно до умов якого, Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»зобов'язувалось надати для приватного підприємства «Люкс-Арт»будівельні матеріали за оплату в розмірі 6214,50 грн., в т.ч. ПДВ 1035,75 грн.
- Договір № 02-М від 28.07.2009 року, відповідно до умов якого, Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»зобов'язувалось надати для приватного підприємства «Люкс-Арт»будівельні матеріали за оплату в розмірі 15833,20 грн., в т.ч. ПДВ 2638,87 грн.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому під особою у Цивільному кодексі України розуміється фізична чи юридична особа - суб'єкт відповідних правовідносин.
Вищезазначені договори були виконанні в цілому, що підтверджується відповідними актами про виконання робіт. Вартість послуг по зазначених договорах була віднесена позивачем до валових витрат підприємства за І та ІІІ квартали 2009 року.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем, в описовій частині Акту, не заперечується факт виконання робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»замовнику робіт приватному підприємству «Люкс-АРТ». В подальшому робиться висновок що «фінансово-господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «С.Дж.Р.Груп», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та контрагентами є недійсними (нікчемними) правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Відповідач, врахувавши нікчемність вищезазначених договорів, в Акті зазначив, що позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.03.2009 року по 30.09.2009 року на загальну суму 14677,85 грн.
В силу частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, а також внаслідок представництва (ст.237 ЦК України).
Згідно до частини 2-3, 5 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 цього Кодексу є підставою для недійсності правочину. Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина 2 статті 215 ЦК України).
У контексті даної справи правовідносини з приводу укладання та виконання договорів поставки (купівлі-продажу), які відповідач вважає нікчемними, виникли між юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах діяли як представники цих юридичних осіб.
Суд констатує, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України фіктивний (недійсний) правочин є оспорюваним, а тому відповідно до частини 2 статті 234 Цивільного кодексу України застосування наслідків фіктивного правочину до даних фінансово-господарських взаємовідносин є недопустимим без наявності відповідного рішення суду.
В Акті перевірки немає жодного посилання на наявність будь-якого судового рішення, яке б підтверджувало б такий факт, та не вказано норму Закону на підставі якого правочин між Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»та приватним підприємством «Люкс-АРТ»може взнаватися недійсним поза судовим порядком - тобто нікчемним, якщо їх недійсність встановлена законом.
Таким чином, службова особа Державної податкової служби неправомірно кваліфікувала правочин між приватним підприємством «Люкс-АРТ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»як фіктивний (недійсний) відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, тому як інспектор не довів жодного доказу наявності умислу всіх сторін правочину, який би підтверджувався вироком суду по кримінальній справі, а також не враховано те, що зазначені правочини можуть визнаватися недійсними виключно в судовому порядку.
Отже, суд приходить до переконання, що обґрунтування факту заниження податкового кредиту шляхом вказівки на нікчемність податкових накладних між Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»та приватним підприємством «Люкс-Арт»зазначенням причин і правових підстав саме їхньої недійсності - є незаконним через невідповідність пп. 2.3.2. п. 2.3. Порядку.
З огляду на вищенаведене, позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 24.02.2011 року № 0000602300/0 підлягають задоволенню.
Стосовно вказаного в акті перевірки відповідачем порушення, щодо податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
За період з 01.03.2009 року по 30.09.2009 року приватним підприємством «Люкс-Арт»задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 71511,00 грн., в тому числі за березень 2009 року у сумі 2653,00 грн., за квітень 2009 року у сумі 3204,00 грн., за липень 2009 року у сумі 5455,00 грн., за серпень 2009 року у сумі 28828,00 грн., вересень 2009 року у сумі 31615,00 грн.
Відповідач в Акті дійшов висновку, що в результаті виконання сторонами (нікчемних) угод не може виникати право на податковий кредит по податку на додану вартість у приватного підприємства «Люкс-Арт», тобто операції з придбання товарів (робіт, послуг), відображені в поданій звітності, не мали та не могли мати ніякого юридичного змісту.
Відповідно до пункту 1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі - Закон), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Підпунктом 1 пункту 4 статті 7 Закону, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, якщо платник податку придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право включити сплачені суми податку до складу податкового кредиту.
Судом встановлено, що відповідно до податкових накладних та договорів, відповідно до яких позивач -Покупець, обов'язок утримання і перерахування податку на додану вартість по накладних, які були включені приватним підприємством «Люкс-Арт»до складу податкового кредиту, покладається не на позивача, а на Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп». Дані про невиконання останнім такого обов'язку у акті перевірки відсутні. З цього випливає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»належним чином виконало свій обов'язок щодо сплати сум податку на додану вартість, включеного приватним підприємством «Люкс-Арт»до складу перерахованих ним коштів, тобто відсутні підстави для донарахування цих сум податку на додану вартість позивача.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач не мав жодних підстав вважати, що укладені позивачем договори був спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а саме, належними державні сумами податку на додану вартість.
Таким чином, позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 24.02.2011 року № 0000612300/0 також підлягають до задоволення.
Частиною 1 статті 59 Податкового кодексу України, в разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення рішення.
Відповідно до підпункту 153 пункту 1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Відповідно до пункту 18 статті 56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Оскільки позивач не погодився із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в судовому порядку, суми грошового зобов'язання не є узгодженими. Враховуючи те, що суд дійшов висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень, а суми грошового зобов'язання не є узгодженими, то податкова вимога від 12.03.2011 року № 35 не може бути виконана та підлягає до скасування.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області утриматися від вчинення дій по стягненню заборгованості визначеної у податковій вимозі до остаточного набрання законної сили постанови суду по даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справ.
Задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.
Суд звертає увагу позивача, на зазначене вище положення пункту 18 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якого, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Таким чином, враховуючи положення пункту 18 статті 56 Податкового кодексу України, суд приходить до переконання, що вищезазначені, задоволенні позовні вимоги є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивачів в сфері публічно-правових відносин з відповідачем. Тому в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача утриматися від вчинення дій по стягненню заборгованості визначеної у податковій вимозі до остаточного набрання законної сили постанови суду по даній справі - слід відмовити.
Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статей 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві посилання позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 69-71, 97, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області від 24.02.2011 року № 0000612300/0 та № 0000602300/0.
Скасувати податкову вимогу ДПІ у Макарівському районі Київської області від 12.03.2011 року № 35.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Постанова у повному обсязі виготовлена 27 квітня 2011 року.