Україна
15 червня 2011 р. справа № 2а/0570/8059/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 13-05
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Смагар С.В.
при секретарі Поповій І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій», м. Донецьк
до Східної митниці, м. Донецьк
про визнання недійсною картки відмови у випуску товару у вільний обіг від 28 березня 2011 року № 700000006/1/20159
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1, за довір. від 10.09.2010р.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурій» заявлено позов до Східної митниці про визнання недійсною картки відмови у випуску товару у вільний обіг від 28 березня 2011 року № 700000006/1/20159 (з урахуванням ухвали суду від 16 травня 2011 року про роз'єднання позовних вимог).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до ВМО № 3 Східної митниці була надана декларація митної вартості від 28 березня 2011 року № 700000012/2011/003787 на випуск заявлених товарів у вільний обіг. Позивач посилається на те, що Східна митниця неправомірно обмежила право власності заявника на мирне володіння майном, у зв'язку з чим примусила його додатково сплатити суми податків, оскільки ці суми є більшими, ніж встановлено законом, просив визнати недійсною картку відмови у випуску товару у вільний обіг від 28 березня 2011 року № 700000006/1/20159.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав письмову заяву про розгляд справи у відсутності його представника.
Представник відповідача у судовому засіданні надав письмові заперечення, у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити, вважає, що спірна картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 28 березня 2011 року № 700000006/1/20159 прийнята правомірно і у відповідності до вимог чинного митного законодавства України.
Вислухавши у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
15 вересня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «ТНК-ВР Холдинг» (Російська Федерація) (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурій» (Україна) (Покупець) укладено контракт № ТВН-0730/10 предметом якого, з урахуванням Додатку № 12 до контракту № ТВН-0730/10 від 15 вересня 2010 року зі Змінами № 1 до Додатку № 12 до контракту № ТВН-0730/10 від 15 вересня 2010 року, є купівля-продаж товару «гексанового розчиннику Нефрас П1-63/75», вартість товару складає 970 доларів США за 1 метричну тону, передплата за товар складає 339500 доларів США.
Позивач подав відповідачу декларацію митної вартості від 28 березня 2011 року № 700000012/2011/003787, у якій задекларував вартість за одиницю товару «гексановий розчинник Нефрас П1-63/75» - 0,97 доларів США/кг, що значно нижче рівня митної вартості схожих товарів. За ціновою інформацією ЄАІС ДМСУ станом на день здійснення митного оформлення мінімальний рівень митної вартості такого товару, найближчого за датою до поточного митного оформлення, складав 1,07 дол. США/кг.
Відповідно до статті 1 Митного кодексу України митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.
При розгляді наданих підприємством (позивачем у справі) документів митним органом було запропоновано декларанту позивача надати в обґрунтування заявленої митної вартості додаткові документи відповідно до пункту 11 Порядку декларування МВ товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766. З переліком документів, необхідних для підтвердження митної вартості, декларант був належним чином ознайомлений, про що свідчать підписи декларанта позивача Пігарєва О.М. на зворотному боці поданої декларації митної вартості форми ДМВ-1 (надалі - ДМВ).
Відповідачем відповідно до пункту 3 статті 266 Митного кодексу України 28 березня 2011 року проведено процедуру консультації щодо обрання методу визначення митної вартості товару з декларантом позивача, про що свідчить підпис на рішенні Східної митниці про визначення митної вартості товарів від 28 березня 2011 року № 700000006/2011/000270/1, однак позивач відмовився від надання додаткових документів для підтвердження митної вартості.
Митним органом 28 березня 2011 року декларацією митної вартості були витребувані у декларанта наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості товару: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про постачання товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; банківські платіжні документи, що підтверджують факт 100% передплати за товар на суму 339500,00 доларів США відповідно до пункту 1 Змін № 1 до Додатку № 12 до контракту № ТВН-0730/10 від 15 вересня 2010 року.
Стаття 1 Митного кодексу України передбачає, що митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.
Судом встановлено, що для підтвердження митної вартості товару позивач надав відповідачу до митної декларації облікову картку від 2 лютого 2009 року № 70000/3/08/00409, попередню митну декларацію від 25 березня 2011 року, накладну ЦІМ/УМВС від 22 березня 2011 року АЛ033858, рахунок-проформу від 2 березня 2011 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № ТВН-0730/10 від 15 вересня 2010 року, доповнення до зовнішньоекономічного договору від 15 грудня 2010 року № 3, від 25 лютого 2011 року № 12, довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належить резиденту України і знаходяться за її межами № 43 від 8 лютого 2011 року, відбиток штампу територіального органу Державної екологічної інспекції “Ввіз/вивіз дозволено”, що проставлений на товаросупровідних № 2720 від 22 березня 2011 року, інші некласифіковані документи (паспорт №НОМЕР_1 від 21 березня 2011 року), платіжні доручення № 151 від 3 березня 2011 року, № 172 від 10 березня 2011 року, копію вантажної митної декларації іноземної країни від 15 березня 2011 року № 10006061/150311/0000258, ВМД, за якою було відмовлено в митному оформленні від 28 березня 2011 року № 700000012.2011.003787.
У зв'язку з відмовою декларанта позивача в наданні додаткових документів в обґрунтування митної вартості Східною митницею 28 березня 2011 року було прийняте рішення про визначення митної вартості товарів № 700000006/2011/000270/1. Як вбачається з декларації митної вартості від 28 березня 2011 року у позивача відповідачем витребовувалися документи для підтвердження митної вартості товару відповідно до вимог пункту 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (надалі - Порядок). Декларант позивача був ознайомлений із переліком витребуваних документів, про що свідчить підписи декларанта позивача Пігарєва О.М. на зворотному боці поданої ДМВ.
Під час розгляду справи судом встановлено, що митна вартість визначена митним органом за резервним шостим методом.
В розумінні статті 259 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини 4 статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.
Суд вважає, що митним органом при здійсненні митного оформлення товару, який був ввезений на митну територію України позивачем, не були допущені порушення вимог діючого законодавства, а тому дії митного органу про визначення митної вартості товару є законними.
За наслідком розгляду ДМВ інспектором Східної митниці була складена та вручена декларанту позивача картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 28 березня 2011 року № 700000006/1/20159 з визначенням того, що товари не підлягають митному оформленню з причин: невиконання вимог статті 88 Митного кодексу України, неподання на вимогу митного органу додаткових документів згідно вимог пункту 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 та в наданих разом з ВМД документах наявні неточності та відсутні необхідні відомості для підтвердження заявленої митної вартості. Спірною карткою зазначено, що митне оформлення може бути здійснено за умови коригування митної вартості товару згідно рішення про визначення митної вартості від 28 січня 2011 року № 700000006/2011/000270/1.
Суд зазначає, що вантажна митна декларація - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів. Таке значення наведене в пункті першому Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене відповідно до статей 81, 86 Митного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 574. Картка відмови є рішенням митниці як суб'єкту владних повноважень, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.
Статтею 260 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.
Відповідно до статті 261 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ).
Відповідно до частини 2 статті VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.
Стаття 262 Митного кодексу України передбачає, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Відповідно до статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 даного Порядку передбачене визначення митної вартості товарів, як сукупність дій, які вчинюються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Східною митницею зазначається про неподання позивачем повного переліку документів, передбачених пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 квітня 2005 року № 314, на вимогу митного органу декларантом подаються й інші документи, потрібні для здійснення митного оформлення, подання яких визначено законодавством України.
Згідно з пунктом 11 цього Порядку для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.
Пунктом 11 Порядку передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Відповідно до абзацу другого даного пункту посадова особа митного органу у графі 2 «для відміток митниці» декларації митної вартості (що є окремим документом) робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складанням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Термін подання додаткових документів становить 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх надання, та за мотивованою заявою декларанта такий строк може бути продовжено. З урахуванням цього, відповідно до пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовляється від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
Аналізуючи норми статті 273 Митного кодексу України, а також вимоги статті 266 цього Кодексу, суд зазначає, що Кодексом встановлений перелік методів (з першого по шостий) щодо визначення митної вартості товарів та чіткий порядок їх застосування, яким повинен користуватися митний орган. Основним методом при визначенні митної вартості товарів є перший метод - за ціною договорів щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Якщо митний орган не може визначити митну вартість товарів за першим методом, він повинен скористатися другим методом і так далі. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Четвертий та п'ятий методи застосовуються у будь-якій послідовності на розсуд декларанта. У разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, тільки тоді митна вартість визначається за резервним (шостим) методом відповідно до вимог, встановлених статтею 273 Митним кодексом України.
Як було встановлено судом вище, позивач під час здійснення митного оформлення імпортованого ним товару керувався першим методом. Разом з тим, на вимогу митного органу позивач не надав додаткових підтверджуючих документів, як це передбачено статтею 249 Митного кодексу України та пунктом 11 Порядку № 1766, та не вжив заходів щодо спростування обґрунтованих сумнівів митного органу щодо задекларованої ціни, що обумовило визначення митним органом митної вартості товару за шостим методом та прийняття відповідного рішення про визначення митної вартості товару 28 березня 2011 року та картки відмови у прийнятті митної декларації.
Позивачем не надано до митного органу договори та розрахунки з третіми особами, в той час коли надані документи свідчать про їх наявність та той факт, що постачання товару здійснювалося не за прямими договорами. Так, продавцем товару згідно зовнішньоекономічного контракту з додатками є іноземний контрагент - ВАТ «ТНК-ВР-Холдінг» Російська Федерація, а виробником ЗАТ «Рязанська нафтопереробна компанія», Російська Федерація. При цьому згідно з поданою позивачем вантажною митною декларацією №700000012/2011/003787 від 28 березня 2011 року відправником товару зазначене ВАТ «ТНК-ВР-Холдінг», Російська Федерація. Договори з третіми особами, що пов'язані з договором про постачання товару, який оформлюється, були запитані митним органом, проте надані позивачем не були. Так само не були надані витребувані розрахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця. Враховуючи, що договірні стосунки продавця та виробника спірного товару могли суттєво вплинути на формування митної вартості, митним органом правомірно було відмовлено в митному оформленні з підстав не підтвердження позивачем правильності обчислення ним заявленої митної вартості. Крім цього, суд зазначає, що в рахунках-проформах не зазначено умови поставки, документи, відповідно до яких здійснено оплату і які зазначені в платіжних дорученнях, до оформлення не були надані декларантом позивача.
Суд також зазначає, що вказаними вище нормами діючого законодавства вимагається від імпортера товарів наявність підтверджуючих документів саме на момент заповнення митної декларації та проведення митного оформлення імпортованого товару. Крім того, зазначене передбачає можливість проведення консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. Як вже зазначалося вище, позивач відмовився надавати відповідачу додаткові документи на підтвердження визначеної ним за першим методом митної вартості товару, тобто відмовився скористатися наданим йому законом правом.
Відповідно до статті 7 Митного кодексу України законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України. Отже, постанова Кабінету Міністрів України № 1766, як і інші нормативно-правові акти (накази Держмитслужби, прийняті відповідно до вимог законодавства та зареєстровані в Міністерстві юстиції Україні) підлягають обов'язковому застосуванню і виконанню як з боку посадових осіб митних органів, так і з боку декларантів.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням наявності факту відмови декларанта позивача надати додаткові документи митному органу на підтвердження митної вартості товару, суд дійшов висновку, що відповідач в порядку частини 2 статті 71 КАС України довів правомірність своїх дій та прийнятої картки відмови від 28 березня 2011 року № 700000006/1/20159.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій» до Східної митниці про визнання недійсною картки відмови у випуску товару у вільний обіг від 28 березня 2011 року № 700000006/1/20159 відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 15 червня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 20 червня 2011 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова в адміністративній справі може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Донецький окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Смагар С.В.