Справа № 2-а-707/10/0227 Головуючий у 1-й інстанції: Альчук П.П.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
24 травня 2011 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Залімського І. Г.
суддів: Матохнюка Д.Б., Мельник-Томенко Ж. М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії, -
В грудні 2010 року Позивач звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Хмільницькому районі Вінницької області про поновлення строку для звернення до суду та зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни, згідно з ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" починаючи з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року включно з відрахуванням тих коштів, які сплачувались у 2008 році та з 01 січня 2010 року виплати проводити відповідно до діючого законодавства та затверженного мінімуму для осіб, які втратили працездатність на час нарахування витрат, а також стягнути з Державного бюджету України на користь Позивача витрати за надання юридичної допомоги в сумі 100 грн. та державного мита.
Постановою Хмільницького районного суду Вінницької області від 17 грудня 2010 року позов задоволено частково, а саме: визнано відмову Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу 30% надбавки до пенсії, як дитині війни неправомірною; зобов'язано Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 17 грудня 2010 року включно. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволені позовних вимог Позивачу.
Згідно зі ст.ст.183-2, 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1
Позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян "діти війни" в розумінні статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" особам, що належать до соціальної категорії громадян "діти війни", з 01.01.2006 року Відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік.
Законом України "Про державний бюджет України на 2010 рік" збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії.
На момент звернення Позивача до суду, нарахування доплати до її пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону Відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Всупереч статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, Відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Своїми діями Відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Виходячи з приписів частини 2 статті 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у Відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати Позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Однак, судом першої інстанції не враховано пропущений Позивачем строк звернення до адміністративного суду, не надано оцінку поважності причин його пропуску та помилково зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області здійснити нарахування та виплату Позивачу невиплаченого підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі, що обчислюється з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 17.12.2010 року, вважаючи, що строк не пропущений в силу ч.2 ст.87 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Проте, судом не враховано приписи ч. 1 цієї ж статті, відповідно до якої необхідною передумовою виплати пенсіїї є її нарахування, і лише в такому випадку невиплачені з вини органів пенсійного фонду пенсіїї підлягають стягненню без обмеження строку.
Згідно частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про пропущення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про своє порушене право позивач мав відомості під час щомісячного отримання пенсії, то поважні причини пропуску звернення до суду за висновком колегії суддів відсутні, отже наслідки пропуску строку звернення до суду підлягають застосуванню.
Так як, в позовних вимогах позивач просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, суд першої інстанції мав би ще на стадії відкриття провадження у справі винести ухвалу про залишення адміністративного позову в частині поновлення позивачу строку звернення до суду по вимогам, які стосуються періодів починаючи з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року без розгляду, та продовжувати розгляд справи по суті тільки щодо вимог, заявлених в межах шестимісячного строку.
Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 99 КАС України, право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком підлягає захисту за період з 06.06.2010 року, оскільки позов подано до суду 06.12.2010 року.
Також, при винесенні рішення, судом першої інстанції не було враховане те, що пенсія -це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого Законами пенсійного віку. Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсії, не має підстав обмежувати відповідача за здійснення її нарахування і виплати, певним часовим проміжком.
Крім того, суд першої інстанції не вирішив питання щодо стягнення з Державного бюджету на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 100 грн.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов"язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Приписами ч.3 наведеної норми передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набираюсь чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрав України від 27.04.2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов"язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави" встановлено, що граничний розмір компенсації витрат в адміністративних справах в яких ця компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Однак, позивачем не надано суду розрахунок понесених витрат на правову допомогу у відповідності Постанови КМУ № 590 для можливості встановлення його граничного розміру, та не надано доказів щодо характеру, об'єму та особи, що надала юридичні послуги, а відтак витрати на правову допомогу у розмірі 100 грн., відшкодуванню не підлягають.
Також, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову не вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
На разі ж, розподіл судових витрат має здійснюватись у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно задоволеним вимогам. Враховуючи, що позов позивачу було задоволено частково, на її користь судом першої інстанції мало бути присуджено 1,70 грн. сплаченого судового збору з Державного бюджету України.
В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене, беручи до уваги положення ст. 195 КАС України, яким суду апеляційної інстанції надано право перегляду рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області задовольнити частково.
Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії, - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов задовольнити частково.
Позовні вимоги в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Хмільницькому районі Вінницької області нарахувати та виплатити позивачу 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2007 року по 05.06.2010 року, - залишити без розгляду.
Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Хмільницькому районі Вінницької області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 30% надбавки до пенсії як дитині війни, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Хмільницькому районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 30% надбавку до пенсії, як дитині війни, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком починаючи з 06.06.2010 року та по день припинення права позивача на таку виплату.
У решті позову відмовити.
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1,70 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Постанову суду у відповідності до положень абз. 9 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити до негайного виконання.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. ст. 212, 254 КАС України
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Матохнюк Д.Б.
Мельник-Томенко Ж. М.
З оригіналом згідно:
секретар