22 червня 2011 р.Справа № 2-а-5731/09/1470
Категорія:10.1Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А.П.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНТ КО»до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про стягнення суми надмірно сплачених страхових внесків та інших платежів (переплати) в розмірі 8019,31 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «РАНТ КО»звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про стягнення суми надмірно сплачених страхових внесків та інших платежів (переплати) в розмірі 8019,31 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним була здійснена переплата страхових внесків в сумі 8019,31 грн. проте відповідач відмовляється їх повернути, посилаючись на необхідність проведення перевірки ТОВ «РАНТ КО».
Як зазначено в постанові суду першої інстанції від 27 січня 2010 року, представник відповідача у судовому засіданні, після проведення додаткової перевірки, визнав позов ТОВ «РАНТ КО».
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2010 року позов задоволено повністю. Визнана протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва відносно повернення надмірно сплачених коштів. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНТ КО»8019,31 грн. надміру сплачених страхових внесків. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНТ КО»сплачене державне мито у сумі 83,60 грн.
Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва заявило про незгоду з зазначеним судовим рішенням та подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову від 27 січня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «РАНТ КО»в задоволенні позовних вимог.
Апелянт вказує на те, що сума, яку просить повернути ТОВ «РАНТ КО»за 2008 рік, має бути перевірена управлінням праці та соціального захисту населення щодо відповідності установлених розмірів заробітної плати найманим працівникам. При цьому суд першої інстанції зобов'язав лише Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва провести відповідну перевірку.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що ТОВ «РАНТ КО»перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва -юридичною особою від 14.12.2007 р. №1403012123, виданим Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва.
Позивач вказував, що ним була здійснена переплата страхових внесків в сумі 8019,31 грн. проте відповідач відмовляється їх повернути, посилаючись на необхідність проведення перевірки ТОВ «РАНТ КО».
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач як платник єдиного податку звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32% від фактичних витрат на оплату праці працівників у зв'язку з тим, що цей збір він сплачує у складі сум єдиного податку.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна з таких підстав. Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції не правильними і такими, що не відповідають вимогам КАС України та приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Статтею 5 Закону №1058-IV регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи і структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 1 ст. 11 Закону №1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, як працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з вимогами п. 1 ст. 14 Закону №1058-IV страхувальниками зазначених осіб є їх роботодавці, які відповідно до ч. 1 ст. 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі п. 6 ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Статтею 18 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Судова колегія звертає увагу на той факт, що ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом від 26 червня 1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким разом із Законом №1058-IV не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Тобто, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлений статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Указ регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами п. 16 розд. XV «Прикінцеві положення»Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення ст. 6 Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Закону суперечать і застосуванню не підлягають.
Згідно з вимогами с. 19 Закону №1058-IV страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про необхідність повернення позивачу надмірно сплачених страхових внесків в розмірі 8019,31 грн. Зазначені внески не є надмірно сплаченими.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва задовольнити, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2010 року скасувати, постановити по справі нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНТ КО» до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про стягнення суми надмірно сплачених страхових внесків та інших платежів (переплати) в розмірі 8019,31 грн.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: А.В.Крусян
Суддя: О.І.Шляхтицький