Головуючий у 1 інстанції - Зінченко О.В.
Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.
07 липня 2011 року справа №2а/0570/2024/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Чумака С.Ю.
суддів
Яковенка М.М. та Ястребової Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2010 року у справі № 2а/0570/2024/2011 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Шахтарську Донецької області про скасування вимоги № Ф-61 від 01.11.2010 року,
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування вимоги від 01.11.2010 року № Ф-61 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 854,46 грн. В обґрунтування позову зазначила, що згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» вона, як платник фіксованого податку, звільнена від сплати збору на обов'язкове соціальне страхування, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування вона не обчислювала, звітності до УПФУ не подавала, відповідач перевірку її діяльності не проводив.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що згідно змін, внесених до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Законом України від 08.07.2010 року № 2461-VІ, які набрали законної сили 17 липня 2010 року, сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до ПФУ, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу. Відповідач визначив позивачу оскаржуваною вимогою зобов'язання у мінімальному розмірі, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування скарги позивач вказав ті ж підстави, що були вказані в позові.
Згідно частини 1 ст.197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає останню необґрунтованою, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач зареєстрована 13.01.2000 року державним реєстратором виконавчого комітету Шахтарської міської ради Донецької області як фізична особа-підприємець (а.с.7).
Державною податковою адміністрацією України позивачу видано патент, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», за видом діяльності роздрібна торгівля з лотків та на ринках, терміном дії з 01.10.2009 року по 31.10.2009 рік, який продовжувався до 03.07.2010 року включно та патент серії ПАЄ № 820102 термін дії з 06.08.2010 року по 30.09.2010 рік, який продовжений до 31.12.2010 року (а.с. 8,9).
01.11.2011 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Шахтарську винесена вимога про сплату боргу № Ф-61 (далі -вимога), яка сформована на підставі картки особового рахунку платника. Згідно вимоги УПФУ вимагає від позивача сплатити недоїмку зі страхових внесків в сумі 854,46 грн, яка утворилася станом на 01.11.2010 року.
Відповідно до преамбули Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон № 1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно ст. 1 Закону № 1058-IV страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Сфера дії Закону № 1058-IV поширюється на відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків (ст. 5 Закону №1058-IV).
Страхувальниками згідно з п. 5 ст. 14 Закону № 1058-IV є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до п. 3 статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Стаття 15 Закону № 1058-IV передбачає, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ст. 18 Закону № 1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Згідно ч. 4 ст. 20 Закону № 1058 передбачено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду.
Частина 6 статті 20 Закону № 1058-IV передбачає, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, є квартал.
Відповідно до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону України від 08.07.2010 року № 2461-VІ, який набрав законної сили з 17 липня 2010 року, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Відповідно до пп. 1 ч. 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин (липень-вересень 2010 року), страхові внески, що перераховуються до солідарної системи сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і у порядку, визначених цим Законом та в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» для відповідних платників збору.
Статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.07.1997 року № 400 встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 3 ст. 1 цього Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з 17 липня 2010 року фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, повинні доплачувати до мінімального розміру страхового внеску, який складає 33,2% від мінімальної заробітної плати. Тобто у спірний період мінімальний розмір страхового внеску повинен становити 888х0,332=294,82грн, а з урахуванням сплаченої суми внесків, позивач повинен сплатити 282,82 щомісяця або 854,46 грн за період липень-вересень 2010 року, як вірно визначив у вимозі та у розрахунку позивач. \ а.с. 23-24\.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо звільнення позивача від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування як платника єдиного податку, оскільки пунктом 22.10 ст. 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» було визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», на який позивачка посилається як на підставу своїх вимог.
Також не підлягає застосуванню і Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727\98, оскільки принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також порядок справляння та використання збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначаються спеціальними законами з цих питань, якими є Закон № 1058 та Закон № 400.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо не проведення відповідачем перевірки зі спірних питань, оскільки право органів Пенсійного Фонду України виносити та надсилати страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату було передбачено частиною 3 статті 106 Закону № 1058 в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин. При цьому згідно пп. 8.2 пункту 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19.12.2003 року № 21-1, органи ПФУ надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в тому числі у випадку, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Враховуючи встановлені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що управлінням Пенсійного фонду України в місті Шахтарську Донецької області вимогу № Ф-61 від 01.11.2010 року про сплату позивачем недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 854,46 грн., винесено правомірно, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що постанова суду винесена законно та обґрунтовано, підстав для її скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2010 року у справі № 2а/0570/2024/2011 - залишити без змін.
Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя: С.Ю.Чумак
Судді: М.М.Яковенко
Л.В. Ястребова