17 квітня 2008 р.
№ 19/212 (32/159)-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Остапенка М.І.
суддів :
Харченка В.М., Борденюк Є.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги
ЗАТ "Кримський титан" в особі філії "Вільногірський ГМК"
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2008
у справі
№ 19/212 (32/159)-07
за позовом
Прокурора Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, Верхньодніпровської районної ради, Малоолександрівської сільської ради
до
ЗАТ "Кримський титан" в особі філії "Вільногірський ГМК"
третя особа
Верхньодніпровське районне управління земельних ресурсів
про
за участі прокурора
стягнення 10 285 497 грн.
Громадського В.О.
у квітні 2006 року, прокурор Верхньодніпровського району Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, Верхньодніпровської районної ради, Малоолександрівської сільської ради до ЗАТ "Кримський титан" в особі філії "Вільногірський ГМК" про стягнення на відшкодування у порядку, визначеному ст.ст. 207, 209 ЗК України, втрат від вилучення земель сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва для потреб не пов'язаних з цим виробництвом 10 285 497 грн., зокрема, на користь Дніпропетровської обласної ради -2 571 374,25 грн., Верхньодніпровської районної ради -1 542 824,55 грн., Малоалександрівської сільської ради -6 171 298,6 грн. Окрім того, посилаючись на порушення відповідачем вимог статей 125, 126, 207, 209, 212 Земельного кодексу України просив зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2006 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 року апеляційне подання прокурора Верхньодніпровського району Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції -без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2007 року рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду залишені без змін.
Постановою Верховного Суду України від 18.09.2007 року задоволено касаційне подання Генерального прокурора України вище зазначені рішення, постановлені попередніми судовими інстанціями скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до господарського суду першої інстанції.
За наслідками повторного розгляду справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 року позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року, апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції -без змін.
Рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 09.04.2008 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення процесуальних норм, безпідставність задоволення позову і просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, а справу -передати на новий судовий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що як рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 року, так і постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від "Про судове рішення" від 29.12.1976 року №11 з наступними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте, визнати постановлені у справі судові рішення не можна визнати такими, що відповідають зазначеним вище вимогам.
Скасовуючи попередні судові рішення про відмову у позові та передаючи справу на новий судовий розгляд, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України зазначила, що відмовляючи у відшкодуванні втрат від вилучення земель сільськогосподарського призначення на підставі частини другої ст.207 Земельного кодексу України, суди не врахували, що статтею 125 Земельного кодексу України визначено підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою і його державної реєстрації, та виникнення права оренди земельної ділянки, а саме укладення договору оренди і його державна реєстрація.
Відповідно ж до частини третьої ст.207 Земельного кодексу України відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року №1279 затверджено Порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, яким передбачено, що втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ) для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства, визначаються на основі нормативів цих втрат по Автономній Республіці Крим, областях, містах Києву та Севастополю за формулою:
Бд
Рв = Пд х Нв х ----- х Кінт,
Бо
де Рв - розмір втрат сільськогосподарського виробництва, тис. гривень; Пд - площа ділянки сільськогосподарських угідь, гектарів; Нв - норматив втрат сільськогосподарського виробництва, тис. гривень; Бд - бал бонітету ділянки сільськогосподарських угідь, що вилучається; Бо - бал бонітету сільськогосподарських угідь по Автономній Республіці Крим, області, містах Києву та Севастополю; Кінт - коефіцієнт інтенсивності використання сільськогосподарських угідь (відношення показника диференціального доходу оцінки ріллі землеоцінного району, в якому відводиться земельна ділянка, до аналогічного показника в цілому по Автономній Республіці Крим, області, містах Києву та Севастополю).
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинені обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості земель, зумовленим впливом діяльності підприємств, установ і організацій, визначаються за формулою:
Рв = (1-К) х Нв х Пд,
де Рв - розмір втрат, тис. гривень; К - коефіцієнт зниження продуктивності угіддя; Нв - середній розмір втрат з розрахунку на 1 гектар, що визначається відповідно до пунктів 1 або 2 цього Порядку; Пд - площа ділянки, гектарів.
У разі повернення сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, менш цінними розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь.
Якщо сільськогосподарські і лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на проведення цих робіт.
Наведені у частинах другій та третій ст.209 Земельного кодексу України, постанові Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року №1279 різні правові підстави виникнення права на відшкодування втрат та різний порядок розрахунків таких втрат, вимагав від суду з'ясування обставин, з якими позивач пов'язує своє право на відшкодування втрат, уточнити правові підстави позову та перевірити правомірність здійснених нарахувань.
Проте, всупереч покладеному на них обов'язку, суди першої та апеляційної інстанцій зазначені обставини не з'ясовували, не лише мотивів, а навіть і суми втрат, яка визнана встановленою у судових рішеннях не навели, а тому, при такому положенні, коли у судових рішеннях відсутні посилання на обставини, які підлягали з'ясуванню, мотиви в обґрунтування обсягів втрат, які підлягали відшкодуванню, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи, суду необхідно повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду від 22.11.2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді В.М. Харченко
Є.М.Борденюк