"19" травня 2008 р.
Справа № 17/53/08
За позовом: фермерського господарства «Чайка», Миколаївська область, Снігурівський район, с. Галаганівка (адреса для листування: Херсонська область, Бериславський район, с. Високе),
До Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області, Миколаївська область, м. Снігурівка, вул. Леніна, 72,
3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Нововасилівська сільська рада, Миколаївська область, Снігурівський район,
про: визнання незаконним Розпорядження № 210-р від 26.03.2007 року Снігурівської районної державної адміністрації «Про припинення права довічного володіння земельною ділянкою, наданою громадянину України Кирпиченко В.П.»
Суддя Коваль С.М.
Від позивача: Ковтун Л.В., довіреність № б/н від 14.04.2008 року,
Від відповідача: не з»явились,
Від 3-ї особи: не з»явились;
У судовому засіданні 15.05.2008 року було оголошено перерву на 19.05.2008 року.
Позивач звернувся з адміністративним позовом про визнання незаконним Розпорядження № 210-р від 26.03.2007 року Снігурівської районної державної адміністрації «Про припинення права довічного володіння земельною ділянкою, наданою громадянину України Кирпиченко В.П.».
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним:
· Розпорядженням голови Снігурівської районної державної адміністрації № 210-р віл 26 березня 2007 року «Про припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою громадянину України Кирпиченко В.П.» припинено право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою загальною площею 51,5 га ( із них 50,0 га ріллі, 1,5 га інших земель) наданою для ведення селянського господарства Кирпиченко Володимиру Пантелейовичу у зв'язку зі смертю Кирпиченко В.П. Дану земельну ділянку зараховано до земель державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради .
· Позивач вважає дане розпорядження голови Снігурівської районної державної адміністрації незаконним з наступних підстав :
· Фермерське господарство «Чайка»для здійснення своєї діяльності користувалося земельною ділянкою площею 51,5 га отриманої Кирпиченко Володимиром Пантелейовичем для ведення селянського господарства, що підтверджено Державним Актом на право довічного успадковуваного володіння землею виданого на підставі рішення №51 від 20.03. 1991 року Снігурівською районною Радою народних депутатів
· Зазначений державний фермерському господарству «Чайка»був виданий у відповідності до Постанови Верховної ради Української РСР «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок».
· Відповідно до зазначеної постанови у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва: дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання.
· Підставою для прийняті спірного Розпорядження про припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 51,5 га наданою фермерському господарств) «Чайка»є припинення правоздатності Кирпиченко Володимира Пантелєйовича, який помер 08 вересня 2004 року. Однак припинення права користування земельною ділянкою фермерським господарством за цією підставою є незаконним оскільки, перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою міститься у ст. 141 Земельного кодексу України від 25.10.01 (відповідно до якої, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати) . Визначений у ст.. 141 Земельного кодексу України перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним, і такої підстави як припинення правоздатності особи він не містить
· Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачеііі Конституцією та законами України.
· Крім того, позивач посилається на Роз'яснення ВАС України «Про деякі питання практики вирішення спорів , пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»згідно зі статтями 9, II, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство після одержання державного акта на право приватної власності чи користування землею або укладення договору тимчасового користування землею , у тому числі на умовах оренди , селянське (фермерське) господарство реєструється у раді, що передала у власність або надала V користування земельну ділянку , і з бати реєстрації набуває статусу юридичної особи . Отже з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство . а не громадянин , якому вона надавалась.
· Отже з моменту реєстрації, фермерське господарство «Чайка» набуло статусу юридичної особи і з цього часу усі прав та обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство а не Кирпиченко В.П.
· Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство»успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
· Згідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
· Згідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може передаватися у порядку спадкування.
· Отже члени фермерського господарства «Чайка» мають право на успадкування права користування земельною ділянкою .
· Відповідно до Роз'яснень ВАС України «Про деякі питання практики вирішення спорів . пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та /або визначеній законом компетенції органу , який видав цей акт. Обов 'язковою умовою визнання акта недійсним є також' порушення , в зв 'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
· Розпорядженням голови Снігурівської районної державної адміністрації № 210-р від26 березня 2007 року «Про припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою , наданою громадянину України Кирпиченко В.П.» порушуються законні права фермерського господарства «Чайка»користуватися земельною ділянкою.
· Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
· Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування
Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне:
Право довічного успадковуваного володіння землею передбачалося Земельним кодексом Української РСР в редакції 1990 року. Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03 1991 року № 889 «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок»затверджено форму державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та умови надання такого права.
На підставі рішення Снігурівської районної ради від 20.03.1991 року № 51 громадянин Кирпиченко В.П. реалізував своє конституційне право на довічне успадковуване володіння землею.
Земельним кодексом України в редакції 1992 року право довічного успадковуваного володіння землею не передбачається. Постановою Верховної Ради України від 13.03.1992 року № 2201-XII «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею»затверджено тільки дві форми державних актів: право власності і право постійного користування. А постановою Верховної Ради України від 13.03.1992 року № 2200-ХП «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»встановлено, що громадяни, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або права користування згідно Земельного кодексу України.
Розділом III Земельного кодексу України в редакції 2001 року встановлені такі права на землю: право власності і право користування, останнє, в свою чергу, поділяється на право постійного користування та право оренди. Право довічного успадковуваного володіння чинним Земельним кодексом також не передбачено.
Оскільки, громадянин Кирпиченко В.П. не використав своє право щодо переоформлення права довічного успадковуваного володіння землею на право власності або право користування (оренда), згідно норм чинного земельного законодавства, то в зв'язку з припиненням його правоздатності, розпорядженням голови райдержадміністрації, на законних підставах, йому припинено право довічного успадковуваного володіння землею. Дане право не підлягає успадкуванню, оскільки не є правом власності. За своїм юридичним змістом право власності на землю є наданням можливостей володіння, користування та розпорядження землею. Право довічного успадковуваного володіння передбачає тільки володіння і користування, а державний акт є правоустановчим документом на право володіння і користування земельною ділянкою.
Крім того, перелік підстав припинення права землекористування, визначений у статті 141 Земельного кодексу України, не є вичерпним. По-перше, сама стаття не вказує на вичерпність цього переліку, по-друге, земельне законодавство передбачає й інші підстави припинення права землекористування (наприклад, ЗУ «Про оренду землі»).
Позивач посилається на статтю 1218 Цивільного кодексу України, в якій прописано, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві, але земельна ділянка на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння належала громадянину Кирпиченку В.П. лише на праві користування, а власником була і залишалася держава в особі, спочатку, районної ради, а потім - районної державної адміністрації.
Отже, члени фермерського господарства мають право на успадкування права користування земельною ділянкою, але при умові оформлення даного права відповідно до вимог чинного земельного законодавства: оренда земельної ділянки та безоплатна передача для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю).
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача Нововасилівська сільська рада у судовому засіданні проти позову заперечує у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного:
У даному випадку не встановлено коло спадкоємців за законом, які могли б претендувати на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.
Такими спадкоємцями відповідно до приписів ст.ст. 1261 -1265 Цивільного кодексу України є фізичні особи, яких необхідно залучити до участі у справі.
Тобто цей спір не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства, оскільки його сторонами повинні бути фізичні особи.
Відповідно до п. 6. розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року (1798-12), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, суд не має права розглянути даний спір без залучення фізичних осіб, оскільки судове рішення по справі може безпосередньо вплинути на права та охоронювані законом інтереси вищезазначених фізичних осіб.
З огляду на зазначене, даний спір є непідвідомчій господарському суду, а тому провадження по даній справі підлягає припиненю на підставі п. 6 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись п.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Провадження у справі № 17/53/08 за позовом фермерського господарства «Чайка» до Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області - закрити.
2. Роз?яснити позивачу, що він має право звернутись до Снігурівського районного суду Миколаївської області як суду адміністративної юрисдикції.
Суддя