Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321
Іменем України
22.09.2006
Справа №2-17/5819-2006А
За позовом Чорноморського районного споживчого товариства, смт. Чорноморське
До відповідача Державної інспекції по контролю за цінами в АРК, м. Сімферополь
про скасування рішення
Суддя В.І. Гайворонський
При секретарі Т.Ю. Шенягіной
Від позивача - Сахаров О.А., представник, дов. б/н від 01.08.2006 року
Від відповідача - Окул Н.Л., ю/к, дов. № 655 від 13.06.2006 року
Сутність спору:
Позивач звернувся з адміністративним позовом, згідно з яким просить скасувати рішення № 119 від 26.09.2005 року Державної інспекції по контролю за цінами в АР Крим до Чорноморського районного споживчого товариства про стягнення економічних санкцій, у зв'язку з тим, що позивач не міг виконати вимоги Постанови Ради Міністрів АРК № 208 про застосування гранічного рівня торгової надбавки - 15%, так як завод-виробник відмовився надати інформацію про оптову ціну , а також указує, що така інформація може бути комерційною таємницею заводу.
Позивач також указує, що із Постанови Ради Міністрів АР Крим № 208 неясно, про яку ціну заводу-виробника іде мова - про ціну на дату відпуску цукру заводом-виробником, або від дати формування роздрібної ціни позивача. Позивач також вказує, що неможливо встановити, коли цукор був проданий заводом-виробником.
Позивач також указує, що самому відповідачу невідома оптово-відпускна ціна завода-виробника, так як в акті виробником цукру указаний ТОВ “Нізовський цукровий завод», а при розрахунку штрафу в рішенні використовується повідомлення ТОВ “ Сумиагроцукор».
Також позивач вважає, що Постанова Ради Міністрів АРК № 208 протиречить ст.6 та ст. 189 ГК України, так як обмежує свободу підприємницької діяльності та свободу руху товарів.
Також позивач вважає, що порядок ціноутворення на цукор, якій виділяється із Державного резерву був встановлений тільки Постановою Ради Міністрів АР Крим № 365 від 18.08.2005 року, що свідчить про те, що Рада Міністрів АР Крим визнала те, що виконати умови п. 1.4 Постанови Ради Міністрів АРК № 208 роздрібним продавцям цукру, виділяє мого із Державного резерву неможливо і слід було встановити відокремлений порядок ціноутворення для цього цукру.
В засіданні суду представник позивача також указав на те, що на момент прийняття спірного рішення діяв інший нормативний акт.
Відповідач у запереченнях позов не визнав, та вважає, що прийняте їм рішення відповідає законодавству.
Згідно рішення відповідача № 119 від 26.09.2005 року про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліні цін було вирішено вилучити у Чорноморського районного споживчого товариства 1656 грн. економічних санкцій та штраф за порушення державної дисципліни цін в розмірі 3312 грн. за перевищення роздрібних цін на цукор-пісок за рахунок перевищення гранічного рівня торгової надбавки в порушення Постанови Ради Міністрів АР Крим № 208 від 28.04.2005 року “Про регулювання цін на окремі види соціально значних товарів».
По справі проголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Розглянувши матеріали справи, суд, -
26.09.2005 року відповідачем прийнято рішення № 119 про застосування економічних санкцій за порушення Постанови Ради Міністрів АР Крим № 208 від 28.04.2005 року “Про регулювання цін на окремі види соціально значних товарів», у зв'язку з перевищенням гранічного рівня торгівельної надбавки. Вирішено вилучити у позивача 1656 грн. економічних санкцій та штраф за порушення державної дисципліни цін в розмірі 3312 грн. за перевищення роздрібних цін на цукор-пісок.
Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:
Згідно статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України умовою відміни чи визнання нечинним рішення є визнання спірного рішення протиправним.
Однак, позивачем вимога про визнання рішення протиправним не заявлена, а виходячи з закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розв'язувати вимоги, які зацікавленою стороною не заявлені.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії. Про те, що суди вправі застосовувати норми Конституції як норми прямої дії указується в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя».
Про вказану обставину також вказується в постанові Верховного Суду України від 20.05.02р. № 02/132 по справі № Д 12/12.
Крім цього, заявлена вимога не відповідає вимогам законодавства по даному спору.
Так, ст. 162 КАС України передбачено, що рішення може бути визнано нечинним. Однак позовною вимогою заявлена вимога про визнання рішення недійсним.
При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі змінювати позовні вимоги.
Крім того, позивач не довів обставини, на які посилається. Так, позивач у позовній заяві посилається на акт № 0524 від 26.09.2005 року, але сам акт до суду представлений не був.
Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів та в доведенні перед судом їх упередженості, а також закріплений принцип змагальності сторін та їх рівенства перед Законом та судом.
З викладеного витікає, що суд не зобов'язаний знаходити за одну із спорящих сторін докази для того, щоб рішення відбулося на користь цієї сторони і вправі розглядати спір за тими матеріалами, які представлені сторонами.
Більш того, таке знаходження доказів буде прямим порушенням Конституції України.
Посилання позивача на те, що йому не була представлена необхідна інформація не може бути прийнято до уваги, оскільки позивач не довів указаної обставини, а саме - те, що він звертався по поводу надання такої інформації.
Згідно ст. 33 ГПК України сторона повинна довести ти обставини, на які вона посилається.
Крім цього, ненадання інформації не дає позивачу право порушувати нормативний акт. Позивач вправі був для роз'яснення питання, якщо мав факт відмови в наданні інформації виробником, звернутися до органу виконавчої або судової влади. Також позивач мав право запросити таку інформацію у свого постачальника.
Позивач також був вправі затребувати інформацію, якщо вважав, що вона необхідна - про ціну цукру на дату формування своєї ціни.
Крім цього, якщо мова йде про конкретно закуплений товар, то оптова ціна може торкатися саме цього товару, тобто оптова ціна виробника на дату формування позивачем своєї роздрібної ціни правого значення не має.
Посилання на те, що така інформація може являтися комерційною таємницею є припущенням позивача, нічим не підтверджене.
Однак, рішення суду не може засновуватися на припущеннях.
Думка позивача, що Рада Міністрів АРК якоби визнала неправильність своєї Постанови також є припущенням позивача, і не може мати правового значення.
Посилання позивача на протиріччя статті 6 та статті 189 ГК України також не може бути прийнято до уваги.
Так, можливість регулювання цін допускається Законом України “Про ціни та ціноутворення», згідно з яким ціни можуть бути не тільки вільні, а й фіксовані, а також може встановлювати гранічний рівень цін і гранічне відхилення від державних фіксованих цін. (ст. 8).
Необхідно також відмітити, що при розгляді питань, пов'язаних з з Постановою Ради Міністрів АР Крим № 208 від 28.05.2005 року “Про регулювання цін на окремі види соціально значних товарів» Севастопольським апеляційним господарським судом, суд апеляційної інстанції не вбачає, що указана Постанова не відповідає законодавству (Постанова САГС від 18.07.2006 року по справі № 2-7/ 4376-2006А).
Посилання позивача на те, що на момент прийняття спірного рішення діяв інший нормативний акт також не може бути прийнято до уваги, оскільки на момент прийняття рішення розглядалися порушення нормативного акту, який діяв, що також відповідає практиці розглядів аналогічних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 18.07.2006 року по справі № 2-17/4376-2006 А).
При цьому необхідно відмітити, що Постанови Ради Міністрів АР Крим не встановлюють і не відмінюють відповідальність за порушення державної дисципліни цін.
Така відповідальність встановлена статтею 14 Закону України “Про ціни та ціноутворення».
Таким чином, те, що на момент винесення спірного рішення діяла інша постанова, указана обставина не може впливати на відповідальність особи за здійснене правопорушення.
Таким чином, посилання позивача прийняті до уваги бути не можуть.
Необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі розглядати будь-які інші підстави, якими позов не обґрунтовується. Крім цього, право змінювати підстави позову, згідно КАС України є правом тільки позивача (ст. 51 КАС України).
З тих підстав, якими обґрунтовується позов, він задоволенню не підлягає.
Більш того, існує декілька підстав, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.
Позов поданий за нормами КАС України.
Крім того, відповідач, згідно ст. 81 ЦК України є юридичною особою публічного права. Відповідно, відношення , які виникають при реалізації ним своїх повноважень є публічно-правовими відношеннями і підлягають розгляду за нормами КАС України.
Підстав для відшкодування судових витрат згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 94,158-163 КАС України, суд -
У позові відмовити повністю.
Ст. 254 КАС України передбачено, що постанова першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна
скарга не була подана у строк, встановлений КАСУ, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України у Севастопольський апеляційний господарський суд, якою встановлено, що про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАСУ - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.