"29" червня 2011 р. Справа № 11/388
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого
Волковицької Н.О.
Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивачаОСОБА_1 дов. від 13.05.2011 року
відповідачаОСОБА_2 дов. від 03.01.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс"
на постановувід 06.04.2011 року Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 11/388 господарського суду міста Києва
за позовомДочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс"
провизнання договору недійсним
Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору № 01-15/36а на транспортні послуги (вантажні перевезення по Україні) від 16.02.2006 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року (суддя Смирнова Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено.
За апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року (головуючий суддя Тищенко О.В., судді Алданова С.О., Чорна Л.В.) скасоване. Прийнято нове рішення, яким договір № 01-15/3 6а на транспортні послуги (вантажні перевезення по Україні) від 16.02.2006 року визнаний недійсним з моменту укладення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року.
Доповідач: Волковицька Н.О.
Заявник вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального та матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
На думку скаржника судом апеляційної інстанції неправомірно, в порушення вимог Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" зроблено висновок, що позивач є розпорядником державних коштів.
Також скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції неправомірно застосовано поновлення строків позовної давності, оскільки позивачем не було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності.
Крім того, заявник звертає увагу касаційного суду на те, що приймаючи рішення про визнання недійсним договору апеляційний суд не врахував приписи статті 203 Цивільного кодексу України, на які, як на підставу для визнання недійсним договору, посилався позивач.
У судовому засіданні 21.06.2011 року оголошувалась перерва до 24.06.2011 року для виготовлення вступної та резолютивної частини постанови.
До початку судового засідання 24.06.2011 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" надійшла заява про відвід колегії суддів, в зв'язку з чим розгляд справи відкладено до 29.06.2011 року.
Ухвалою від 29.06.2011 року у задоволенні заяви про відвід колегії суддів відмовлено в зв'язку з відсутністю підстав для її задоволення, оскільки в заяві не наведені обставини, передбачені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України для відводу складу суду, а також факти, які можуть свідчити про упередженість суддів.
Також від відповідача надійшла заява про збільшення складу колегії до п'яти суддів, у задоволенні якої відмовлено, оскільки розгляд скарги закінчено 21.06.2011 року, про що було оголошено сторонам.
29.06.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" звернулося із заявою про здійснення розгляду касаційної скарги у складі 11 суддів, у задоволенні якої також відмовлено з аналогічних підстав, а також у зв'язку з тим, що як ця заява так і клопотання від 23.05.2011 року про зупинення виконання постанови, про відкладення розгляду справи від 29.06.2011 року надійшли до суду після закінчення розгляду касаційної скарги та оголошення перерви 21.06.2011 року для виготовлення вступної та резолютивної частини постанови Вищого господарського суду України у даній заяві.
Крім того, від відповідача надійшла заява про здійснення фіксації судового процесу, у задоволенні якої відмовлено у зв'язку з відсутністю передбачених законом підстав.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю -доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" (перевізник) та Філією "Автодорсервіс" Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник) договору №01-15/36а від 16.02.2006 року на транспортні послуги (вантажоперевезення по Україні), предметом якого є порядок взаємовідносин, що виникають між перевізником та замовником при здійсненні вантажоперевезення щебеню автомобільним транспортом (пункт 1.1 договору).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору замовник доручає, а перевізник приймає на себе виконання послуг з перевезення вантажу по території України вантажним автотранспортом. Маршрут, вимоги до автотранспортного засобу, тип вантажу та інші значні умови перевезення вантажу обговорюються у додаткових угодах, що є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору замовник сплачує перевізнику вартість транспортних послуг по обумовленій ціні. Вартість вантажоперевезення обумовлюються в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно пункту 2.2 договору повний розрахунок між сторонами по даному Договору проводиться по закінченню робіт на протязі 10 днів, після підписання акта виконаних робіт з доданням до нього товарно-транспортних накладних з відміткою про прийняття вантажу. Акти виконаних робіт підписуються декадно (10-го, 20-го, 30-го числа поточного місяця).
Якщо за два місяці до закінчення строку дії цього договору ні одна із сторін не вимагає його розірвання або перегляду, договір буде продовженим на тих самих умовах на кожний наступний рік (пункт 5.3 договору). Відповідно до пункту 6.2 договору договір вважається чинним з моменту його підписання до 30.12.2007 року.
16.02.2006 року, 01.11.2007 року, 16.05.2008 року, 25.09.2008 року та 12.04.2010 року сторонами були підписані додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 до договору № 01-15/36а, в яких сторони погоджували вартість з НДС вантажоперевезення за всіма маршрутами, зазначеними в товарно-транспортних накладних, у розмірі 0,60 грн. за 1 тн/км, 0,66 грн. за 1 тн/км, 0,74 грн. за 1 тн/км, 0,80 грн. за 1 тн/км та 0,83 грн. за 1 тн/км відповідно.
Також сторонами були підписані акти приймання-передачі виконаних робіт №1 від 30.04.2010 року на суму 533003,02 грн., №2 від 19.05.2010 року на суму 145382,47грн., № 3 від 31.05.2010 року на суму 107924,24 грн., №4 від 15.06.2010 року на суму 189196,34грн., №5 від 01.07.2010 року на суму 356196,78грн.
Звертаючись із позовом позивач послався на те, що він є розпорядником державних коштів і відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" будь які договори, що передбачають закупівлю послуг, на суму, що перевищує 30 тисяч гривень повинен укладати лише за результатами проведення процедури державних закупівель. Спірний договір, на підставі якого позивач щорічно закуповує у відповідача транспортні послуги на суми, що значно перевищують 30 тисяч гривень, укладений сторонами без проведення процедури державних закупівель в зв'язку з чим він підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог та задовольняючи позов апеляційний суд встановив, що оскільки позивач є розпорядником державних коштів, то відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" договори, що передбачають закупівлю (вартість) послуг на суму, що перевищує 30 тисяч гривень, повинні укладатися позивачем лише за результатами проведення процедури державних закупівель.
Перевищення передбаченого законом граничного розміру вартості послуг, які можуть закуповуватись без проведення процедур державних закупівель, підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт №1 від 30.04.2010 року на суму 533003,02 грн., №2 від 19.0.2010 року за суму 145382,47грн., № 3 від 31.05.2010 року на суму 107924,24грн, №4 від 15.06.2010 року на суму 189196,34грн., №5 від 01.07.2010 року на суму 356196,78грн.
Тобто судом апеляційної інстанції встановлено, що перевищення допустимої вартості складає більше 1,3 мільйона гривень.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", в редакції, що була чинною на момент укладення спірного договору передбачено, що цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 30 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Заперечення заявника про неправильне застосування до спірних правовідносин Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" касаційна інстанція не приймає до уваги з наступних підстав.
Згідно частини 4 статті 2 цього Закону забороняються укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата розпорядником державних коштів товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, передбачених цим Законом, крім випадків, визначених цією статтею.
Отже, аналіз положень цього Закону свідчить, що у будь -якому разі, якщо вартість робіт, послуг або товарів, на яку передбачається закупівля може бути більшою, ніж передбачено законом, укладання договору про закупівлю таких товарів, робіт, послуг неможливо без проведення передбачених цим законом процедур.
Твердження заявника про те, що позивач не є розпорядником державних коштів досліджувались апеляційним судом та спростовані з огляду на те, що філія "Автодорсервіс" дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України", яка від імені позивача уклала спірний договір, створена як відособлений структурний підрозділ дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 Положення, філія "Автодорсервіс" є відособленим підрозділом ДП "Полтавський облавтодор" і не є юридичною особою, може укладати договори, відповідно до предмету діяльності підприємства, лише від імені і на підставі доручення директора ДП "Полтавський облавтодор".
Згідно із положеннями статті 1 Статуту ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", дочірнє підприємство "“Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" створене відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002 року № 156 на власності ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" утворене на виконання Указу Президента України від 18.11.2001 року № 1056 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України" за пропозицією Державної служби автомобільних доріг, погодженою з Міністерством транспорту, Міністерством економіки та з питань інтеграції, Міністерством фінансів, Фондом державного майна та Антимонопольним комітетом на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 221 "Про утворення відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 221 засновником Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг; повноваження вищого органу управління покладаються на засновника Компанії; у державній власності закріплюються 100 відсотків акцій Компанії із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб'єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії; акціонерами Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію Компанії.
Згідно Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", в редакції, що була чинною на момент укладання договору, розпорядниками державних коштів є органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України та законодавством України, а також підприємства, установи чи організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів.
Посилання відповідача на порушення порядку застосування строків позовної давності є помилковим, оскільки згідно статті 267 Цивільного кодексу України підставою застосування позовної давності є заява сторони. За відсутності такої заяви строк позовної давності не застосовується. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що про порушення Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" при укладанні спірного договору позивачу стало відомо після проведення прокуратурою Полтавської області в 2010 року перевірки, про що свідчить позовна заява прокуратури Полтавської області, яка залучена до матеріалів справи.
Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Одночасно касаційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на те, що господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову строк позовної давності застосував помилково, оскільки за правилами глави 19 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується за наявності порушеного права. У разі відсутності порушених прав або законних інтересів строк позовної давності застосуванню не підлягає.
Решта заперечень заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року у справі № 11/388 господарського суду міста залишити без змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач