26 вересня 2006 р.
№ 15/1
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Т.Г. Гоголь
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
відповідачів
третьої особи
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
Котур М.В.
не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Ренесанс»
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 року
у справі
№ 15/1 господарського суду Рівненської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Ренесанс»
до
третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
- Товариства з обмеженою відповідальністю “Західноукраїнський лісовий холдінг»;
- Закритого акціонерного товариства “Промінвестбанк» в особі філії “відділення Промінвестбанку в м. Костопіль»
Костопільська міжрайонна державна податкової інспекції
про
визнання недійсним договору купівлі-продажу
Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 01-10 від 01.10.03р., укладеного від його імені на підставі доручення Філією “Відділення Промінвестбанку в м. Костопіль» з Товариством з обмеженою відповідальністю “Західноукраїнський лісовий холдинг», на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, посилаючись на порушення при укладенні угоди статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та перевищення філією банку наданих йому повноважень, та про зобов'язання сторін повернути все, одержане за договором.
Відповідачі відхилили поданий позов з мотивів добросовісного виконання банком своїх обов'язків по реалізації заставленого майна, вказали, що саме позивач не повідомив банк про податкову заставу та не узгодив його відчуження з податковим органом.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 04.03.2006р. у задоволенні позовних вимог відмовлено з мотивів необґрунтованості доводів позивача, укладення договору відділенням банку від імені позивача в межах наданих йому повноважень, відсутність встановлених судовими рішеннями фактів, які є обов'язковими для суду відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, статусом відповідача -ТзОВ “Західноукраїнський лісовий холдинг» як добросовісного набувача майна, недобросовісністю дій позивача, що не повідомив відповідачів про наявність податкової застави на своє майно та майнові активи.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2006р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Не погоджуючись з судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм процесуального та матеріального права, а саме статей 42, 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України та статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.»
Позивач не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.
Відповідачі та третя особа не надали відзивів на касаційну скаргу, ЗАТ “Промінвестбанк» та третя особа не скористалися правом на участь представника в судовому засіданні.
Відповідач -ТзОВ “Західноукраїнський лісовий холдинг» -усно відхилив доводи касаційної скарги, вказавши, що судами не встановлено перебування відчужуваного майна в податковій заставі на час укладення договору купівлі-продажу.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права при прийняті оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення» зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення вказаним вимогам відповідають не в повному обсязі з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, в зв'язку з порушенням позивачем умов кредитного договору № 02-4/61 від 21.08.2002р. ним було підписано з ЗАТ “Акціонерно-комерційний промислово інвестиційний банк» в особі філії “Відділення Промінвестбанку в м. Костопіль» акт про звернення стягнення на заставлене майно, яким визначено спосіб реалізації майна, та договір доручення від 25.09.03р. № 224/03 з додатком до нього.
На виконання вище вказаного договору доручення ЗАТ “Промінвестбанк» від імені ТзОВ “Ренесанс» уклав з ТзОВ “Західноукраїнський лісовий холдинг» договір купівлі-продажу № 01-10 від 01.10.03р., за умовами якого право власності на майно, що є предметом даного договору, заставною ціною 210000грн., переходить покупцю з моменту надходження на рахунок продавця (позивача) суми, вказаної в пункті 1.2 договору.; перелік проданого майна визначено в додатку № 1 до договору купівлі-продажу.
Передача майна на виконання договору купівлі-продажу відбулась згідно підписаного позивачем акту прийому-передачі майна від 01.10.2003р.; кошти перераховано платіжним дорученням від 02.10.2003р. № 834.
Також суди, покликаючись на витяг з Державного реєстру застав рухомого майна, встановили, що запис про податкову заставу на майно позивача, який діяв з 10.11.2001р., було виключено 14.01.2003р., з огляду на що дійшли висновку про відчуження майна за договором від 01.10.2003р. за відсутності порушень чинного законодавства.
Однак судові рішення не містять висновків щодо обставин справи, які є істотними для правильного вирішення даного спору.
Перебування майна у заставі та його подальше відчуження регулюються Законом України “Про заставу» (з подальшими змінами та доповненнями).
Згідно частини 1 статті 20 Закону України “Про заставу» заставодатель набуває право звернення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором.
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу; за пунктом 8.4 цього Закону (в редакції, чинній на момент відчуження майна) право податкової застави має пріоритет перед будь-якими правами інших застав, які не були зареєстровані у державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна до виникнення права на таку податкову заставу, будь-якими правами інших застав, що виникли або були зареєстровані у державних реєстрах рухомого або нерухомого майна у той самий день, коли виникло право податкової застави, або після його виникнення.
Операції платника податків з активами, які перебувають у податковій заставі, підлягають узгодженню з податковим органом, у випадках, передбачених законодавством.
Натомість господарський суд першої інстанції, вирішуючи спір, не з'ясував обставини щодо додержання порядку реалізації права заставодержателя звертати стягнення на заставлене майно; його висновки про недоведеність позивачем існування податкової застави не ґрунтуються на дослідженні належних та допустимих доказів; у матеріалах справи, що передують прийнятому рішенню, відсутні витяги реєстратора Інформаційного центру Міністерства юстиції України, про які йдеться у рішенні.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу; за наслідками розгляду справи апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій, зокрема, мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази.
Однак апеляційним господарським судом не наведено мотивів не прийняття до розгляду доказів чи відхилення доводів позивача про перебування майна в податковій заставі у момент укладення договору, не усунуто порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, допущені судом першої інстанції щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняті по справі судові акти не можуть вважатись законними та обґрунтованими, оскільки у них не в повному обсязі відображено обставини, що мають значення для даної справи.
З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції, рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ренесанс» задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2006р. у справі № 15/1 господарського суду Рівненської області та рішення господарського суду Рівненської області від 04.03.2005р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Т. Гоголь
Л. Рогач