19 березня 2008 р.
№ 1/357-19/28
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кравчука Г.А.
суддів :
Мачульського Г.М., Шаргала В.І.
за участю представників сторін:
позивача
ОСОБА_1 дов. б/н від 18.03 2008 р.
відповідачів
1. не з'явився 2. не з'явився
третьої особи
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Львівської міської ради
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 р.
у справі
№ 1/357-19/28 господарського суду Львівської області
за позовом
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2
до
1. Львівської міської ради 2. Залізничної районної адміністрації м. Львова
третя особа
Обласне комунальне підприємство Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"
про
визнання права власності
Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням уточнень) до Львівської міської ради і просив визнати за ним право власності на збудоване майно -павільйон загальною площею 121,3 кв. м. по вул. Кульпарівська, 166 у м. Львові та зобов'язати Обласне комунальне підприємство Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" здійснити реєстрацію права власності, а також зобов'язати міськраду укласти з ним договір оренди земельної ділянки площею 0,0150 га, що знаходиться за вказаною адресою.
Доповідач: Шаргало В.І.
В процесі розгляду справи до участі у справі залучено другого відповідача - Залізничну районну адміністрацію м. Львова, а в якості третьої особи залучене Обласне комунальне підприємство Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".
Рішенням господарського суду Львівської області від 17.07.2007 року (суддя Левицька Н.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 року (судді: Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., Краєвська М.В.), позов задоволений частково, за фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 визнане право власності на збудоване майно - павільйон загальною площею 121,3 кв. м. по вул. Кульпарівська, 166 у м. Львові та зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" здійснити відповідну реєстрацію цього майна. В решті позову відмовлено. В частині задоволення позову судове рішення мотивоване тим, що будівництво торгівельного павільйону здійснене за наявності всіх необхідних дозволів, тому не може вважатися самочинним, на даний момент об'єкт є завершеним, а відтак підлягає реєстрації в БТІ відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. В частині відмови в позові судове рішення мотивоване посиланням на те, що між позивачем та міськрадою 15.07.2004 року укладений договір оренди земельної ділянки за вказаною адресою строком до 2009 року, названий договір у визначеному законом порядку не розривався і є чинним.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Львівська міськрада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 21 Закону України "Про місцеве самоврядування", Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 року "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що договір оренди земельної ділянки від 15.07.2004 року у визначеному законом порядку не зареєстрований, оскільки дані до Земельного кадастру не внесені, а відтак, позивач не мав права приступати до користування земельною ділянкою, позивач у встановленому порядку не отримав дозвіл на будівництво, крім того, збудований ним павільйон є тимчасовим, тому реєстрації в БТІ не підлягає. В частині відмови у позові судові рішення не оскаржуються.
Заслухавши представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2004 року на підставі ухвали Львівської міської ради №1138 від 26.02.2004 року
"Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та
обслуговування малих архітектурних форм", Львівською міською радою
(Орендодавець) з ПП ОСОБА_2 (Орендар) укладено Договір оренди землі, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка площею 0,0150 га. по вул. Кульпарківська, 166 у м. Львові строком на п'ять років (до 26.02.2009 року) для обслуговування павільйону, в тому числі під забудову - 0,0145 га.
Згідно з пунктом 18 цього договору передача в оренду земельної ділянки здійснюється без розроблення проекту її відведення.
Проте, 21.12.2005 року прокуратурою Залізничного району м. Львова внесено протест на ухвалу Львівської міської ради №1138 від 26.02.2004року у зв'язку із порушенням вимог закону в частині надання земельної ділянки позивачу. Львівська міська рада розглянула цей протест і ухвалою від 16.03.2006 року №3413 (з додатком) вирішила припинити дію договору оренди земельної ділянки від 15.07.2004 р. №139. Однак, пунктом 38 цього договору передбачено, що договір розривається за погодженням сторін. Судами встановлено, що на момент розгляду справи, сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору, а в судовому порядку договір не розривався (ст. 31 Закону України "Про оренду землі").
На вказаній земельній ділянці відповідно до проекту тимчасового торгівельного павільйону загальною площею 121,3м.кв., затвердженого начальником управління архітектури і містобудування Львівської міської ради 16.07.2004 року, та відповідно до дозволу Залізничної районної адміністрації №52 від 10.08.2004 року на розміщення будівельного майданчика, ПП ОСОБА_2 у встановленому порядку проведено будівництво названого об'єкту. Господарські суди відзначили, що відповідачами не подані докази невідповідності спорудженого об'єкта затвердженому проекту, як і не подані докази порушення підприємцем будівельних норм і правил в процесі виконання робіт.
Статтею 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За правилами частини 2 статті 331 цього Кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі , споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з вимогами статті 392 Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.
З встановлених судовими інстанціями обставин вбачається, що споруда павільйону зведена підприємцем на наданій для цієї мети земельній ділянці (п. 2 договору від 15.07.04 р.) та за наявності необхідних дозволів та погоджень, є завершена будівництвом, при цьому, відхилень від проекту та порушень правил будівництва не встановлено.
У відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту від 07.02.2002 р. №7/5 та зареєстрованого Мін'юстом 18.02.2002 р. за №157/64451 - обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб. Підставою для реєстрації прав власності згідно з Додатком до п.2.1 вищезазначеного Положення є рішення судів про визнання права власності на нерухоме майно.
З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги в частині визнання права власності на нерухоме майно з зобов'язанням проведення його реєстрації у встановленому законом порядку.
Згідно зі ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки та недостатньої перевірки судами попередніх інстанцій доказів у справі не входять до повноважень суду касаційної інстанції і не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 р. у справі № 1/357-19/2 залишити без змін.
Головуючий суддя
Кравчук Г.А.
Суддя
Мачульський Г.М.
Суддя
Шаргало В.І.