ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
08 квітня 2011 року № 2а-448/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Донця В. А., Вовка П. В. при секретарі судового засідання Віруцькій О. В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України,
треті особи: Міністерство фінансів України, Апеляційний суд міста Києва, Фінансове управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
простягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про зобов'язання Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України перерахувати Державній судовій адміністрації кошти в сумі 52 877,77 грн.; про стягнення з Державної судової адміністрації України грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, справленого із заробітної плати судді Апеляційного суду міста Києва за 2004 - червень 2009 роки, на користь позивача у сумі 52 877,77 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що в період з січня 2004 по червень 2009 року із заробітної плати позивача було стягнуто податок в сумі 52 877, 77 грн., а відповідна сума не компенсувалась.
Зокрема, позивачка вказувала, що статтями 126 і 130 Конституції України та ст. 3 п.п. 2, 3 і ст. 11 Закону України "Про статус суддів" визначено і закріплено гарантії незалежності суддів, згідно яких держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя. Відповідно до ст.1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10 липня 1995 року №584/95 судді були звільнені від сплати прибуткового податку.
У зв'язку з набранням чинності з 01.01.2004 року Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" даний Указ було скасовано. Зазначеним Законом передбачалися лише соціальні пільги по оплаті прибуткового податку, які не поширювалися на суддів.
Водночас, ст. 11 Закону України "Про статус суддів", рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року по справі №1-1/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або знижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування. Те, що позбавлення суддів пільги по сплаті прибуткового податку повинно бути відповідним чином компенсовано, визнається і органами виконавчої влади.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року №22-р передбачено механізм виплати компенсації, пов'язаної із справлянням податку. Дозволено Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб, буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року.
Як зазначає позивачка, суми нарахованих заробітних плат за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб нижчі, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року.
Позивачка просила розглядати справу за її відсутності.
Відповідачі та треті особи явку своїх уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, дату та час судового розгляду справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неявку позивача, відповідачів та третіх осіб, повідомлених належним чином про місце, дату та час судового розгляду, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює суддею Апеляційного суду міста Києва. З січня 2004 по червень 2009 року із заробітної плати позивача було стягнуто податок в сумі 52 877, 77 грн.
Предметом адміністративного позову є правомірність утримання з позивача податку з доходів фізичних осіб, з можливістю вважати зазначену сплату втратою частини заробітку, та компенсацію зазначеної втрати за рахунок оплаченого податку.
Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10 липня 1995 року № 584/95 судді звільнялись від сплати прибуткового податку.
Указом Президента України від 25 грудня 2003 року №1497/2003 визнані такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року, у тому числі абзац четвертий статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889-4, яким запроваджено податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року № 1251-12 належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Зазначений Закон, серед іншого, визначає: платників податку (стаття 2), об'єкт оподаткування (стаття 3), загальний оподатковуваний дохід, у тому числі місячний (пункт 4,2 статті 4), доходи, які не включаються до складу загального оподатковуваного доходу (пункт 4.3 статті 4) податкові соціальні пільги (стаття 6), ставки податку (стаття 7), порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету (стаття 8), прикінцеві положення (стаття 22).
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" серед платників податку визначає в тому числі й суддів. Ніяких пільг відносно сплати прибуткового податку суддями вказаним Законом не передбачено.
Відповідно до вимог зазначеного Закону Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в м Києві, як податковим агентом, утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачем, як платником податку, сплачено податок з доходів фізичних осіб, починаючи з 01 січня 2004 року.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з позивачки правомірно утримано податок з доходів фізичних осіб, починаючи з 01 січня 2004 року, як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом (абзац 1.13 статті 1).
Зазначений податок сплачений в межах податкових відносин на користь Державного бюджету України і може бути повернутий (стягнений) з Державного бюджету у разі помилкової та/або надмірної сплати, за правилами бюджетного та податкового законодавства, відповідно до вимог ст. 50 Бюджетного кодексу України та ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає перерахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, частина четверта статті 50 якого передбачає зарахування податків безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України.
Зазначений рахунок є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року №122 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за №594/6882).
Відповідно до ч. 1 ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Конституційні засади правосуддя закріплені розділом 8 Конституції України. Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні система судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, система та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності судів та регулювання інших питань судоустрою визначається Законом України "Про судоустрій України" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України "Про статус суддів" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Стаття 11 Закону України "Про статус суддів" передбачав забезпечення незалежності суддів, яка, серед іншого, забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням судді відповідно до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає склад заробітної плати.
Жодна з наведених норм не визначає компенсацію від втрати заробітної плати, пов'язаної із справлянням податку за Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Частина 8 ст. 14 Закону України "Про судоустрій України" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності суддів, незалежності та правової захищеності суддів.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами, оскільки нормами зазначених законів як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року №22-р "Про деякі питання оплати праці суддів" дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов'язаної із справлянням податку відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктом 2 зазначеного розпорядження визначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Довід позивача про наявність вказаного Розпорядження щодо можливості компенсації є необґрунтованим, оскільки, як вказано вище зазначене Розпорядження 22-р мало обмежений час в застосуванні, а саме 2004 рік.
При цьому Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів" не забезпечує гарантіями суддів відносно компенсації прибуткового податку, а надавала лише право головам відповідних судів на здійснення такої компенсації лише за умови наявності фонду економії заробітної плати. В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач звертався до голови суду за здійсненням такої компенсації. Також відсутні відомості про наявність фонду економії заробітної плати у відповідному суді в той період часу і відсутні відомості про відмову голів судів про виплату такої компенсації.
Крім того, питання виплати головами судів згідно Розпорядження 22-р такої компенсації не є предметом оскарження даного адміністративного позову.
Довід позивача щодо конституційності вимог положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в частині скасування пільг та гарантій, які не можуть бути скасовані, не може прийматись судом до уваги, оскільки цей довід має місце у визначенні конституційності такої норми, що позбавлений можливості зробити Окружний адміністративний суд міста Києва і відноситься до компетенції Конституційного суду України.
Таким чином, Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" та інші нормативно-правові акти не передбачають право суддів на заявлену компенсацію.
Положення про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232.
Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується. Зазначеним положенням встановлені основні завдання, функції як засіб здійснення повноважень до покладених на нього завдань. У межах спірних відносин відсутні будь-які неправомірні дії з боку Державного казначейства України щодо позивачів. Оскільки підстави для стягнення заявлених сум з Державного бюджету України відсутні, стосовно зазначеного відповідача слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших завдань, покладених на Державну судову адміністрацію України, підпунктом 13 пункту 4 передбачене виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України, а підпункт 14 даного пункту передбачає здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України "Про статус суддів" та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів здійснює самостійно.
Правових норм, які б звільняли суддів від сплати податку з доходів фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат доходів від сплати прибуткового податку нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", нормами інших законів з питань оподаткування не передбачено.
Таким чином, жодний із відповідачів при здійсненні своїх владних управлінських функцій прав позивача не порушив, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, та набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ч.1 ст.254 КАС України.
Головуючий суддя В. І. Келеберда
Судді В. А. Донець
П. В. Вовк