ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № 1/226
м. Київ
17 березня 2011 року 12:20 № 2а-15627/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкової Н.В. при секретарі судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іресталь Київ"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 10.03.2010 р.
№ 0000242303/0, від 27.05.2010 р. № 0000592330/1,
за участю представників сторін:
представник позивача Бухарєв С.В.;
представник відповідача Ніколаєнко О.С.,
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
01 листопада 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Іресталь Київ" (далі по тексту -позивач, ТОВ "Іресталь Київ") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.03.2010 р. № 0000242303/0 та від 27.05.2010 р. № 0000592330/1 (далі по тексту -ППР № 0000242303/0 та ППР № 0000592330/1).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15627/10/2670.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2010 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 2а-15627/11/2670 до судового розгляду у судовому засіданні на 16 листопада 2010 року.
В судовому засіданні 16 листопада 2010 року представник позивача надав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд зобов'язав представника відповідача надати заперечення на позовну заяву та оголосив перерву до 01 грудня 2010 року.
В судовому засіданні 01 грудня 2010 року представник відповідача заявив клопотання про оголошення перерви. Представник позивача не заперечував проти заявленого клопотання. Суд оголосив перерву до 18 січня 2011 року.
18 січня 2011 року судове засідання не відбулося у зв'язку із зайнятістю судді в іншому судовому засіданні. Судове засідання перенесено на 24 січня 2011 року.
В судовому засіданні 24 січня 2011 року суд зобов'язав представника відповідача подати детальний розрахунок штрафних санкцій та оголосив перерву до 17 лютого 2011 року.
В судовому засіданні 17 лютого 2011 року суд зобов'язав представника відповідача подати розрахунок штрафних санкцій та оголосив перерву до 01 березня 2011 року.
В судовому засіданні 01 березня 2011 року суд оголосив перерву до 17 березня 2011 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача, який не повідомив про причини неявки, хоча про дату, час та місце судового розгляду він був належним чином повідомлений.
В судовому засіданні 17 березня 2011 року представник позивача просив залучити до матеріалів справи додаткові докази. Представник відповідача надав правильний розрахунок штрафних санкцій.
Представник позивача просив задовольнити позов з наступних мотивів.
15 квітня 2010 року позивач отримав запит ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва (від 06.04.10 № 2368/10/26-1/30), в якому пропонувалося надати письмові пояснення щодо зазначеного в Акті від 23.02.2010 р. № 84/1-23-03-35138752 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.06.2007 р. по 30.09.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 11.06.2007 р. по 30.09.2009 р. (далі по тексту -Акт № 84/1-23-03-35138752) факту порушення вимог податкового законодавства, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 417 840 грн. Оскільки в Акті № 84/1-23-03-35138752, на думку позивача, взагалі не згадуються ніякі факти порушень щодо ПДВ, а інших документальних перевірок проведено не було, позивач не зміг пояснити, у зв'язку з чим виникло вищезазначене порушення, про що письмово повідомив відповідача.
Рішенням відповідача від 09.04.2010 № 7642/10/25-011 (далі по тексту -Рішення № 7642/10/25-011) термін розгляду первинної скарги позивача було продовжено до 22.05.2010 року. При цьому для розгляду викладених у скарзі фактів від позивача вимагалось надання численних копій бухгалтерських і платіжних документів.
Однак, на думку позивача, усі ці документи надавалися перевіряючим під час проведення планової перевірки в січні-лютому 2010 р., про що свідчать численні посилання на них в Акті № 84/1-23-03-35138752. Позивач вважає, що така вимога не відповідає нормам чинного законодавства і прямо суперечить Інструкції про порядок вилучення посадовими особами органів Державної податкової служби оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 08.11.05 № 493.
Згідно п. 1.2 даної Інструкції вилучення копій документів можливе лише при проведенні перевірки, а не через 2 місяці після її закінчення.
Крім того, п. 2.2 даної Інструкції забороняє вилучення у платника податків документів, що не підтверджують фактів порушення законів України про оподаткування. Керуючись пп. 1.7, 2.3.2 і 3.1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.05 № 327 (далі по тексту -Порядок № 327) позивач прийшов до висновку, що якби витребувані документи свідчили б про такі порушення, відповідач зобов'язаний був послатися на них в Акті № 84/1-23-03-35138752, вилучити під час перевірки їх копії і додати до Акту № 84/1-23-03-35138752.
Проте в Акті № 84/1-23-03-35138752 взагалі відсутні будь-які посилання на конкретні первинні документи, якими б обґрунтовувались нібито виявлені при перевірці порушення.
25 травня 2010 року позивач отримав Рішення про результати розгляду первинної скарги від 21.05.2010 № 12559/10/25-011 (далі по тексту -Рішення № 12559/10/25-011), яким первинна скарга позивача була задоволена частково: скасовано ППР № 0000242303/0 в частині 22 019,00 грн. застосованої штрафної санкції, в іншій частині скарга була залишена без змін.
Позивач вважає такі дії відповідача самостійним виправленням однієї з багатьох власних арифметичних помилок і описок, які містяться в Акті № 84/1-23-03-35138752.
Позивач звертає увагу на те, що про якість складання Акту № 84/1-23-03-35138752 як службового документу - носія доказової інформації про виявлені порушення, свідчить лист відповідача "Щодо надання пояснень" від 10.03.2010 № 4843/10/23-0310. Цим листом орган Державної податкової служби вніс зміни до Акту № 84/1-23-03-35138752, офіційно оформленого і зареєстрованого двома тижнями раніше. Проте можливість такого коригування в зворотному часі актів перевірки Порядком № 327 не передбачена.
02 червня 2010 року позивач отримав ППР № 0000592330/1 щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 417 840,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 164 971,00 грн., разом 582 811,00 грн. При цьому ППР № 0000242303/0, скасоване лише в частині розміру штрафних санкцій, формально залишилося чинним. Тому позивач в повторній скарзі до Державної податкової адміністрації у м. Києві від 03.06.2010 р. № 14 (вх. № 2187/10 від 08.06.2010 р.) оскаржив ППР № 0000242303/0 та ППР № 0000592330/1.
Виправивши Рішенням № 12559/10/25-011 власну арифметичну помилку, відповідач не розглянув і не спростував інші аргументи, викладені в первинній скарзі позивача.
11 серпня 2010 року позивач отримав Рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві від 05.08.2010 № 4024/10/25-114 про результати розгляду повторної скарги (далі по тексту -Рішення № 4024/10/25-114). Цим Рішенням повторна скарга позивача також була залишена без задоволення. Більш того, Державна податкова адміністрація у м. Києві залишила без змін ППР № 0000242303/0 про сплату 417 840,00 грн. податку на прибуток і 186 990,00 грн. штрафної санкції (з урахуванням висновків Рішення № 12559/10/25-011) та ППР № 0000592330/1 про сплату 417 840,00 грн. податку на прибуток і 164 971,00 грн. штрафної санкції.
Згідно пп. "а" п. 5.3 Порядку направлення органами Державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.01 № 253 (у редакції наказу ДПАУ від 27.05.03 № 247), у разі часткового скасування раніше прийнятого рішення про нарахування суми податкового зобов'язання орган Державної податкової служби складає та направляє платнику податків нове податкове повідомлення, при цьому раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним.
Всупереч цьому за результатами розгляду повторної скарги Державна податкова адміністрація у м. Києві залишила без змін і частково скасоване Рішення № 12559/10/25-011, і нове Рішення № 4024/10/25-114. Таким чином, загальна сума донарахованих відповідачем податкових зобов'язань і штрафних санкцій збільшилася вдвічі.
Додержуючись процедури адміністративного оскарження, позивач направив повторну скаргу на ППР № 0000242303/0 та ППР № 0000592330/1.
21 жовтня 2010 року позивач отримав Рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві від 18.10.2010 № 10836/6/25-0115 про результати розгляду повторної скарги (далі по тексту -Рішення № 10836/6/25-0115), яким скарга позивача також залишена без задоволення, а ППР № 0000242303/0 - без змін, з урахуванням Рішення № 12559/10/25-011, прийнятого за результатом розгляду первинної скарги (ППР № 0000592330/1).
На думку позивача, в рішеннях за результатами розгляду первинної та повторної скарг податкові органи всіх рівнів навіть не згадували і тим більше не спростовували аргументи платника податків, а лише повторювали висновки Акту.
Позивач вважає, що висновки, викладені в Акті № 84/1-23-03-35138752 та вищевказаних Рішеннях не обгрунтовані документально та не відповідають нормам чинного законодавства.
Також позивач наголосив на тому, що оскаржуємі суми валових витрат підприємства за 4 квартал 2007 р. в розмірі 88 074,00 грн., 2008 рік -241 806,00 грн., 3 квартали 2009 р. -1 341 480,00 грн. (разом 1 671 360,00 грн.) були відображені в деклараціях з податку на прибуток за відповідні періоди в складі валових витрат в р. 04.13 "Інші витрати" і є витратами, пов'язаними з придбанням валюти для розрахунків з нерезидентами по імпортних контрактах поставки товару. В Акті № 84/1-23-03-35138752 не заперечується, що ці витрати підтверджені первинними документами, які засвідчують факт перерахування коштів в гривні з розрахункового рахунку на придбання валюти та її зарахування на валютний рахунок.
В імпортних операціях, які здійснював позивач, першою подією завжди була поставка товару (імпорт з післяоплатою).
Позивач формував валові витрати при імпортних операціях, виходячи з балансової вартості іноземної валюти, визначеної у повній відповідності з вимогами пп. пп. 7.3.1, 7.3.3, 7.3.4, 7.3.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. в редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (далі по тексту -Закон № 334/94-ВР). Позивач зазначив, що на момент погашення заборгованості (перерахування валюти) платник податку здійснював не перерахунок валюти чи курсових різниць, як вважає відповідач, а цілком правомірне коригування (уточнення) розміру валових витрат звітного періоду з урахуванням фактичних витрат на придбання валюти.
Отже, позивач прийшов до висновку, що, керуючись нормами пп. пп. 7.3.2, 7.3.4 ст. 7, пп. 11.2.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР, він цілком правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно з ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми Закону. Таким чином, позивач вважає, що формування ним валових витрат при імпортних операціях, виходячи з балансової вартості іноземної валюти, цілком відповідає вимогам Закону про прибуток.
Представник відповідача просив повністю відмовити в задоволенні позову з наступних мотивів.
У періоді, який перевірявся відповідачем, позивач здійснював купівлю товару на підставі імпортних контрактів щодо придбання металопрокату, труб, фітінгів, укладених з нерезидентами "Irestal Polska SP.Z.O.O", "Inoxidables de Rabade SA", "Aceros Bergara SA", "Inoxtec SRO".
Згідно умов зазначених контрактів розрахунок з нерезидентами-постачальниками здійснювався після отримання товару. При цьому позивачем проводилось перерахування між балансовою вартістю валюти, визначеної на дату отримання підприємством товару від нерезидентів, та вартістю валюти, придбаної для оплати товару.
Враховуючи дані обставини, перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 11.06.2007 р. по 30.09.2009 р. було встановлено їх завищення у розмірі 1 671 360,00 грн., а саме по періодах:
- 4 квартал 2007 року -8 074,00 грн.;
- 1 квартал 2008 року - 14 181,00 грн.;
- 1 півріччя 2008 року - 205 878,00 грн.;
- 3 квартали 2008 року - 209 974,00 грн.;
- 2008 рік - 241 806,00 грн.;
- 1 квартал 2009 року - 525 009,00 грн.;
- 1 півріччя 2009 року - 959 118,00 грн.;
- 3 квартали 2009 року - 1 341 480,00 грн.
Отже, в порушення пп. 7.3.2, 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР позивачем було включено до складу валових витрат суму витрат з рахунку валюти у розмірі 1 671 360,00 грн. (кореспонденція рахунків 945 "Втрати від операційної курсової різниці" - 334 "Покупка валюти") та відображено у р. 04.13 "Інші витрати" Декларації з податку на прибуток.
При придбанні імпортного товару позивач визначав валові витрати з придбання у розмірі фактичної вартості товару, зазначеної у ВМД (по курсу НБУ на момент оформлення ВМД).
Балансова вартість іноземної валюти для визначення валових витрат, понесених платником в іноземній валюті, розраховується шляхом перерахування в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання (нарахування) таких витрат. Платник податку при отриманні імпортних товарів до складу витрат відносить суми, які розраховані шляхом перерахування вартості товарів в гривні за офіційним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання таких товарів. При цьому, відповідно до пп. 7.3.3 заборгованість в іноземній валюті не виникає і тому перерахунок валових витрат на момент оплати товару не відбувається.
Таким чином, висновки перевірки щодо порушення позивачем пп. 7.3.2, пп. 7.3.3, п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР відповідач вважає правомірними, а вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
На підставі направлень № 104/23-03 від 29.01.2010 р., № 186/23-03 від 12.02.2010 р. згідно з ч. 1-4 ст. 11 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" із змінами та доповненнями (далі по тексту -Закон № 509-ХІІ) та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в період з 29.01.2010 р. по 18.02.2010 р. була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання цим суб'єктом господарювання вимог податкового законодавства за період з 11.06.2007 р. по 30.09.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 11.06.2007 р. по 30.09.2009 р.
За результатами перевірки було складено Акт № 84/1-23-03-35138752 від 23.02.2010 р., яким встановлено порушення позивачем пп. 7.3.2, 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, а саме позивачем було занижено податок на прибуток у розмірі 417 841,00 грн. по наступним періодам:
- 4 квартал 2007 року -22 019,00 грн.;
- 1 квартал 2008 року -3 545,00 грн.;
- 2 квартал 2008 року -47 924,00 грн.;
- 3 квартал 2008 року -1 024,00 грн.;
- 4 квартал 2008 року -7 958,00 грн.;
- 1 квартал 2009 року -131 252,00 грн.;
- 2 квартал 2009 року -108 527,00 грн.;
- 3 квартал 2009 року -95 591,00 грн.
Також Актом № 84/1-23-03-35138752 було встановлено порушення позивачем п. 1.2, п. 1.3 ст. 1, пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, абз. "а" п. 17.2 ст. 17 та абз. "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами і доповненнями (далі по тексту -Закон № 889-IV), що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 276,36 грн.
В ході проведення перевірки не було вилучено копії (оригінали) фінансово-господарських документів, які б свідчили про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та зборів.
На підставі вищевказаного Акта відповідач 10 березня 2010 року виніс ППР № 0000242303/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 417 840,00 грн. основного платежу, 186 990,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, разом - 604 830,00 грн.
Позивач звернувся до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва із скаргою від 18.03.2010 р. № 7 (вх. № 7329/10 від 24.03.2010) на ППР № 0000242303/0.
Рішенням від 09.04.2010 № 7642/10/25-011 відповідач вирішив продовжити строк розгляду скарги по 22.05.2010 року включно і зобов'язав позивача надати до 22.04.2010 р. належним чином завірені:
- копії платіжних документів (виписки банку з розрахункового та валютного рахунків), які підтверджують придбання іноземної валюти (перерахування коштів у національній валюті та зарахування придбаних валютних коштів) для розрахунків з нерезидентами, здійснених за період 4 квартал 2007 року -3 квартал 2009 року;
- регістри бухгалтерського обліку, на підставі яких підприємством визначено валові витрати (рядок 04.13 "Інші витрати" декларації з податку на прибуток підприємства) у загальній сумі 1 671 360,00 грн. за рахунок курсових різниць за період 4 квартал 2007 року -3 квартал 2009 року.
Рішенням від 21.05.2010 № 12559/10/25-011 відповідач скасував ППР № 0000242303/0 в частині 22 019,00 грн. застосованої штрафної санкції, в іншій частині залишив без змін, а скаргу позивача задовольнив частково.
Листом від 10.03.2010 № 4843/10/23-0310 "Щодо надання пояснень" відповідач повідомив ТОВ "Іресталь Київ" про внесення змін в розділ 3.1.4 Акту № 84/1-23-03-35138752 у зв'язку з механічною помилкою.
02 червня 2010 року позивач отримав ППР № 0000592330/1 щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 417 840,00 грн. основного платежу, штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 164 971,00 грн., разом 582 811,00 грн.
Позивач звернувся до Державної податкової адміністрації у м. Києві із скаргою від 03.06.2010 р. № 14 (вх. № 2187/10 від 08.06.2010 р.) на ППР № 0000242303/0 та ППР № 0000592330/1.
Рішенням від 05.08.2010 № 4024/10/25-114 про результати розгляду повторної скарги Державна податкова адміністрація у м. Києві залишила без змін ППР № 0000242303/0 та ППР № 0000592330/1, а скаргу позивача залишила без задоволення.
Позивач звернувся до Державної податкової адміністрації України із повторною скаргою (вх. № 7849/6 від 21.08.2010 р.) на ППР № 0000242303/0 та ППР № 0000592330/1.
Рішенням від 18.10.2010 № 10836/6/25-0115 про результати розгляду повторної скарги Державна податкова адміністрація України залишила без змін ППР № 0000242303/0, з урахуванням Рішення № 12559/10/25-011, прийнятого за результатом розгляду первинної скарги (ППР № 0000592330/1), а скаргу позивача залишила без задоволення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що в п. 3.1.2. Акту № 84/1-23-03-35138752 відповідач зазначив, що перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 11.06.2007 р. по 30.09.2009 р. встановлено їх заниження у розмірі 1 671 360,00 грн., а саме по періодах:
- 4 квартал 2007 року -8 074,00 грн.;
- 1 квартал 2008 року - 14 181,00 грн.;
- 1 півріччя 2008 року - 205 878,00 грн.;
- 3 квартали 2008 року - 209 974,00 грн.;
- 2008 рік - 241 806,00 грн.;
- 1 квартал 2009 року - 525 009,00 грн.;
- 1 півріччя 2009 року - 959 118,00 грн.;
- 3 квартали 2009 року - 1 341 480,00 грн.
Суд звертає увагу, що в даному випадку відповідач сплутав терміни: необхідно було вказати "завищення", а відповідач написав "заниження".
Також суд звертає увагу на те, що, враховуючи положення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, отримані (нараховані) платником податку доходи в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання таких доходів, та не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Відповідно до пп. 7.3.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнюви балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті, та не підлягають перерахунку у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Підпункт 7.3.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР зобов'язує підприємства відображати витрати, понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти.
Згідно з пп. 11.2.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.
З аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні валових витрат платника податку за та кими імпортними операціями, які здійснював пози вач, необхідно враховувати два аспекти:
- дату збільшення валових витрат;
- суму валових витрат, яка визначається у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іно земної валюти.
Правила визначення балансової вартості валюти вказані в п. 7.3 Закону № 334/94-ВР.
Відповідно до ч. 2 пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР у разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату такого продажу (погашення).
В листі Міністерства фінансів України від 31.07.2009 р. № 31-34000-10-16/20869 "Щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій при розрахунках підприємства з постачальником" зазначено, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, доходи -це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період, а витрати -це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.
З урахуванням наведеного, якщо відповідно до законодавства та умов договору грошовий еквівалент зобов'язання підприємства перед постачальником визначено в іноземній валюті, то в бухгалтерському обліку різниця, що виникає при погашенні зобов'язання, визнається іншими операційними доходами (витратами).
Суд звертає увагу, що на момент оприбуткування товару валюта у позивача ще була відсутня і обчислити її балансову вартість було неможливо. Тому суму (розмір) валових витрат згідно з правилами п. 7.3 Закону № 334/94-ВР можна було визначити лише після оплати товару, коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на придбання цих товарів.
Таким чином, позивач, керуючись нормами пп. 7.3.2, 7.3.4 ст. 7, пп. 11.2.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР, правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згід но з ВМД і після придбання валюти в оплату вартос ті раніше отриманих товарів та визначення її фак тичної балансової вартості уточнював суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної ва люти, як того вимагають норми вищевказаного Закону.
Отже, збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату опри буткування, позивач діяв відповідно до пп. 7.3.2 ст. 7 та пп. 11.2.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР. А наступне збільшення суми валових витрат з урахуванням фактичного визначення балансової вартості валюти, здійснене позивачем, відповідає вимогам, пп. 7.3.2, 7.3.3 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, а тому є правомірним.
Відтак, твердження податкового органу про те, що у випадку здійснення імпорту товарів з їх подальшою оплатою до валових витрат повинна відноситись вартість товару, визначена за курсом НБУ, що діяв на дату оформлення товарів, тобто не за балансовою вартістю валюти, а за митною вартістю валюти, що суперечить чинному податковому законодавству України, суд вважає необґрунтованим.
Згідно пп. 1.3 Порядку № 327 акт - це службовий документ, який є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання. Згідно пп. 1.7 Порядку № 327 факти виявлених порушень викладаються в акті із обов'язковим посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно пп. 2.3.2 Порядку № 327 за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.
В пп. 2.3.4 Порядку № 327 зазначено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджених доказів.
Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що в Акті № 84/1-23-03-35138752 відсутній розрахунок завищення сум валових витрат, а надані відповідачем докази не підтверджують суму завищення валових витрат.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність скасувати ППР № 0000242303/0 та ППР № 0000592330/1.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Заперечення відповідача щодо позову спростовується вищенаведеним та оцінюється судом критично, оскільки останній не довів правомірність прийнятих рішень в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позов обґрунтований, а тому підлягає задоволенню, а понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду згідно зі ст. 94 КАС України підлягають присудженню з Державного бюджету України на його користь.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Іресталь Київ" задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 10.03.2010 р. № 0000242303/0 та від 27.05.2010 р. № 0000592330/1.
3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іресталь Київ" за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.В. Клочкова