ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 червня 2011 року 16:43 № 2а-6071/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер»
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень
У судовому засіданні 6 червня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер»(надалі - також «Позивач», «ТОВ «Арт-мастер») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
(надалі -також «Відповідач»або «ДПІ у Солом'янському районі м. Києва») про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 13 квітня 2011 року № 0001382311/0 на суму 20 267 436,00 грн. та від 13 квітня 2011 року № 0001392311/0 на суму 1 006 031.00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2011 року № 0001382311/0 та від 13 квітня 2011 року № 0001392311/0, на думку представника Позивача, прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, на підставі невірних висновків та невірного застосування норм податкового законодавства, а тому вказані рішення підлягають визнанню недійсними.
Позивач вважає, що ним було правомірно включено валові витрати, помилково не враховані у минулому податковому періоді (1 квартал 2009 року), до складу валових витрат наступного податкового періоду та зазначено уточнені показники валових витрат минулих податкових періодів (1-го кварталу 2009 року) в податковій декларації наступного податкового періоду (1-ше півріччя 2009 року «Декларації з податку на прибуток підприємства», яка має реєстраційний номер звіту 9000680042 від 6 серпня 2009 року).
На думку представника Позивача, сума валових витрат, відображена лише в Акті перевірки, та не відображена в податкових повідомленнях-рішеннях, не може вважатись узгодженою, незалежно від того, чи підписаний такий акт перевірки платником податку (Позивачем) з запереченнями чи без заперечень. В даному випадку, як зазначив представник Позивача, сума валових витрат була узгоджена не на підставі Акту перевірки за 2009 рік, а на підставі податкової декларації за 1-ше півріччя 2009 року, яку було подано Позивачем до податкового органу.
Стосовно висновку Відповідача про ненадання Позивачем оригіналів чи належним чином завірених копій договорів, укладених з ДП «Інформаційний центр», представник Позивача посилався на те, що відповідно до вимог чинного податкового законодавства України Відповідач має право під час проведення податкової перевірки вимагати від Позивача надання копій документів (засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) тільки у разі, якщо такі документи свідчать про порушення вимог податкового законодавства та іншого законодавства. Запити, направлені Відповідачем Позивачу, не відповідали вимогам статей 20, 73 Податкового кодексу України, оскільки не були підписані керівником (заступником керівника) та не містили підстави подання запиту, як того вимагає чинне податкове законодавство.
На думку представника Позивача, Відповідач помилково дійшов висновку про те, що Позивач не має права на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачену за операціями з надання послуг ПП «Медіа-Плюс-С»у зв'язку з перевищенням договірної ціни таких операцій над рівнем звичайних цін більш ніж на 20 відсотків від цін, встановлених телевізійними каналами. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на Відповідача, якому податковим законодавством надано право на звернення до Позивача з відповідним запитом, а, відповідно, у Позивача був обов'язок обґрунтувати рівень договірних цін. Відповідач, на думку представника Позивача, не має права самостійно встановлювати звичайні ціни, крім випадків, коли відсутні статистичні дані про рівень цін на окремі види послуг.
Відтак, враховуючи відсутність в діях Позивача порушень податкового законодавства, представник Позивача посилався також на відсутність у Відповідача підстав для накладення штрафних санкцій.
Представники Відповідача -ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представники Відповідача зазначили про те, що перевіркою повноти визначення скоригованих валових витрат за період з 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року встановлено їх завищення на 3 219 300,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2009 року в сумі 3 219 300,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 804 825,00 грн. Так, ТОВ «Арт-мастер»включило до складу валових витрат в 2 квартал 2009 року суму витрат попереднього звітного періоду, а саме за 1 квартал 2009 року в сумі 3 219 300,00 грн.
В той же час, як зазначила представник Відповідача, період з 1 жовтня 2006 року по 31 березня 2009 року був охоплений попередньою плановою виїзною перевіркою, за результатами якої складено акт №11339/23-08/30404750 від 21 вересня 2009 року, згідно якого ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не було виявлено заниження валових витрат по ТОВ «Арт-мастер».
Згідно наданих до перевірки документів, як вказала представник Відповідача, було встановлено, що Позивач мав фінансово-господарські відносини з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, при взаємовідносинах з яким неправомірно застосовував пільгу 14010100 на загальну суму 80 177 360 грн. без ПДВ (авторська винагорода згідно договорів зазначених в додатку № 4 до акту перевірки).
Крім того, представник Відповідача звернула увагу на те, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року було встановлено його завищення на загальну суму 178 477 грн. З метою встановлення ціни на рекламні послуги, які знаходяться на обліку у регіональних ДПІ, Відповідачем було направлено запити, отримавши відповіді на які, встановлено, що замовлення транслювання рекламного ролика ТОВ «Арт-мастер»(хронометраж: 30 с.) здійснювало ТОВ «РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО «ЦЕНТР»(код за ЄДРПОУ 34354981) за цінами, нижчими, ніж зазначені в медіа-планах рекламної компанії, наданих ПП «Медіа-Плюс-С»на адресу ТОВ «Арт-мастер».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представників Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Станом на час виникнення спірних правовідносин були чинними та підлягали застосуванню Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (станом на час розгляду справи закон втратив чинність частково), Закон України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі -також «Закон № 2181»). Станом на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень був чинним Податковий кодекс України.
Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Арт-мастер»код ЄДРПОУ 30404750 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року валютного та іншого законодавства за період 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено Акт № 3090/23-11/30404750 від 22 березня 2011 року, яким встановлено наступне:
1. На порушення п. п 5.2.6 п. 5.2 ст.5 та п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму у сумі 804 825,00 грн., в т.ч. по періодах: II квартал 2009 р. в сумі 804 825,00 грн.
2. На порушення п.п. п. 1.4 ст.1 пп. 3.1.1 п. 3.1 пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та до вимог п. 44.6 ст. 44 гл. 1 розділу II Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 16 213 949 грн., в т.ч. по періодах: квітень 2009 року в сумі 660 747 грн., травень 2009 року в сумі 652 174 грн., червень 2009 року в сумі 771 984 грн., липень 2009 року в сумі 857 911 грн., серпень 2009 року в сумі 915 099 грн., вересень 2009 року в сумі 979 515 грн., жовтень 2009 року в сумі 1 098 707 грн., листопад 2009 року в сумі 1 117 948 грн., грудень2009 року в сумі 1 095 027 грн., січень 2010 року в сумі 1 156 713 грн., лютий 2010 року в сумі 351 537 грн., березень 2010 року в сумі 467 428 грн., квітень 2010 року в сумі 868 821 грн., травень 2010 року в сумі 1 035 082 грн., червень 2010 року в сумі 881 290 грн., липень 2010 року в сумі 1 099 081 грн., серпень 2010 року в сумі 1 147 476 грн., вересень 2010 року в сумі 1 057 409 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем були винесені:
- податкове повідомлення-рішення № 0001382311/0 від 13 квітня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 16 213 949,00 грн. (за основним платежем) та 4 053 487,00 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями);
- податкове повідомлення-рішення № 0001392311/0 від 13 квітня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 804 825,00 грн. (за основним платежем) та 201206,00 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями).
Вищезазначені податкові повідомлення-рішення Позивач вважає такими, що суперечать вимогам чинного станом на час їх винесення податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001382311/0 від 13 квітня 2011 року та № 0001392311/0 від 13 квітня 2011 року, як рішень суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.
Як підтверджується актом перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваних повідомлень-рішень став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:
- п. п 5.2.6 п. 5.2 ст.5 та п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
- п. п. п. 1.4 ст.1 пп. 3.1.1 п. 3.1 пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та до вимог п. 44.6 ст. 44 гл. 1 розділу II Податкового кодексу України.
Щодо податку на прибуток, Суд звертає увагу на наступне.
Як зазначено Відповідачем в акті перевірки, «ТОВ «Арт-мастер»включило до складу валових витрат за 2 квартал 2009 року, суму витрат попереднього звітного періоду, а саме за 1 квартал 2009 року в сумі 3 219 300,00 грн.; період з 1 жовтня 2006 року по 31 березня 2009 року був охоплений плановою виїзною перевіркою, за результатами якої складено акт № 11339/23-08/30404750 від 21 вересня 2009 року.
Згідно листа ТОВ «Арт-мастер»від 30 вересня 2009 року №1/30.09.09М-05 (вх. № 24551/10 від 30 вересня 2009 р.) в якому підприємство повідомляє ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, що за результатами самостійно проведеної перевірки були виявлені помилки заниження «валових витрат»у 1 кварталі 2009 року у сумі 3 219 300,00 грн., які знайшли своє відображення при складанні звітності за 1-ше півріччя 2009 року в «декларації з податку на прибуток підприємства»(вх. № 3000680042 від 6 серпня 2009 року»п. 3.1.2. «Валові витрати»розділу 3 Акту перевірки).
Крім того, в акті перевірки вказано, що «згідно Акту попередньої перевірки від 21 вересня 2009 року № 11339/23-08/30404750 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не виявлено заниження валових витрат по ТОВ «Арт-мастер». Акт підписано без заперечень по вказаному питанню, скарга не надавалась. Тобто сума валових витрат за актом перевірки була узгоджена і не підлягає коригуванню».
Таким чином, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог податкового законодавства в частині включення витрат на оренду, не врахованих у минулих податкових періодах, до складу витрат звітного податкового періоду, ґрунтується на тому, що минулий податковий період вже був предметом податкової перевірки, а відтак, сума валових витрат була узгоджена.
Враховуючи вищезазначене, Суд звертає увагу на наступне.
Порядок визначення валових витрат врегульовано статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Відповідно до підпункту 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.
Аналогічне положення міститься також в Податковому кодексі України. Зокрема, відповідно до статті 138 Податкового кодексу України суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання.
Та обставина, що витрати у сумі 3 219 300,00 грн. (у 1 кварталі 2009 року) Позивачем не було включено до валових витрат минулих податкових періодів підтверджується декларацією з податку на прибуток Позивача за 1 квартал 2009 року.
Абзацами 1, 2 та 3 пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181 визначено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.
В той же час, відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону № 2181 платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,
б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.
Відтак, системний аналіз змісту вищенаведених правових норм свідчить про те, що Позивачем було правомірно включено валові витрати, помилково не враховані у минулому податковому періоді (1 квартал 2009 року) до складу валових витрат наступного податкового періоду та зазначено уточнені показники валових витрат минулих податкових періодів (1-го кварталу 2009 року) в податковій декларації наступного податкового періоду (1-ше півріччя 209 року (Декларація з податку на прибуток підприємств, реєстраційний № звіту 9000680042 від 6 серпня 2009 року).
Листом від 30 вересня 2009 року вих. № 1/30.09.09/8к-05 (вх. № 24551/10 від 30 вересня 2009 року) Позивач довів до відома Відповідача те, що за результатами самостійно проведеної перевірки було виявлено помилки заниження валових витрат у 1-му кварталі 2009 року, враховуючи, що повідомлення відбулося при включенні валових витрат у декларацію наступного податкового періоду.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство надавало платнику податків право на включення витрат минулого періоду до валових витрат наступного періоду у зв'язку з допущенням та виявленням відповідних помилок. Крім того, можливість реалізації цього права чинне законодавство не обумовлювало відсутністю податкової перевірки в такому минулому періоді (за умови, що це не стосується заниження податкового зобов'язання).
Стосовно висновку Відповідача про узгодженість суми валових витрат за 1 квартал 2009 року (у зв'язку з підписанням Позивачем акту перевірки), Суд звертає увагу на наступне.
Чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить терміну «узгодження валових витрат», а оперує терміном «узгодження податкового зобов'язання».
Порядок узгодження сум податкових зобов'язань врегульовано статтею 5 Закону № 2181.
Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації (абзац 2 пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181).
Податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181).
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього (підпункт 5.2.2 пункту пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181).
Таким чином, сума валових витрат, відображена лише в Акті перевірки 2009, та не відображена в податкових повідомленнях, не може вважатись узгодженою, незалежно від того чи підписаний такий акт перевірки платником податку (Позивачем) з запереченнями, чи без заперечень.
В спірних правовідносинах суму валових витрат було визначено не на підставі акту перевірки за 2009 рік, а на підставі податкової декларації за 1-ше півріччя 2009 року, поданої Позивачем. Тому, на підставі підпункту 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181, Позивач, виявиши помилку, правомірно включив помилково не враховані в першому кварталі 2009 року валові витрати на оренду приміщень до складу валових витрат наступного податкового періоду та відобразив їх у складі податкової декларації за 1-ше півріччя 2009 року.
Відтак, дії Позивача щодо включення до складу валових витрат в 2 квартал 2009 року суми витрат попереднього звітного періоду (за 1 квартал 2009 року) на оренду в сумі 3 219 300,00 грн. є такими, що повністю узгоджуються з вимогами податкового законодавства, а відповідний висновок Відповідача щодо нарахування Позивачу податку на прибуток в сумі 804 825,00 грн. є безпідставним, а, відтак, протиправним.
Щодо податку на додану вартість, Суд звертає увагу на наступне:
1. Щодо нарахування Позивачу заниженого податку на додану вартість у сумі 16 035 471,00 грн.
Відповідно до пункту 3.2.7 пункту 3.2. статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Як зазначено в акті перевірки, «ТОВ «Арт-мастер»занижено податок на додану вартість у сумі 16 213 949 грн.».
Висновок про заниження податку на додану вартість ґрунтується на тому що у Відповідача була відсутня можливість дослідити умови договорів по нарахуванню та сплаті роялті у зв'язку з відсутністю договорів, укладених з ДП «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України.
Так, як встановлено Судом та підтверджується матеріалами справи, у період, який підлягав перевірці, ТОВ «Арт-мастер»перебувало у фінансово-господарських відносинах з ДП «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України, при взаємовідносинах з яким застосувало пільгу 14010100 на загальну суму 80 177 360 грн. без ПДВ: (авторська винагорода згідно договорів, зазначених в додатку № 4 до акту перевірки).
Статтею 20 Податкового кодексу України визначено права органів державної податкової служби.
Так, відповідно до пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право:
- під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності)), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу (підпункт 20.1.2);
- вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу (підпункт 20.1.5);
- під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом (підпункт 20.1.7).
Порядок отримання податкової інформації органами державної податкової служби врегульовано статтею 73 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) в інших випадках, визначених цим Кодексом. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Інформація на запит органу державної податкової служби надається Національним банком України, іншими банками безоплатно у порядку і обсягах, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, враховуючи надані вищевказаними нормами права повноваження, Відповідач мав право під час проведення податкової перевірки вимагати від Позивача надання копій документів (засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності). Для отримання копій документів (засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) орган державної податкової служби повинен звернутися до платника податків із письмовим запитом, підписаним керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби. Крім того, письмовий запит повинен містити в тому числі підстави для надіслання запиту.
В той же час, як встановлено Судом та підтверджується матеріалами справи, запити, які Відповідачем направлялися на адресу Позивача, не відповідали вимогам статей 20 та 73 Податкового кодексу України, оскільки їх не було підписано керівником (заступником керівника) податкового органу, та не містили підстав подання запиту, як того вимагає пункт 73.3 статті 73 Податкового кодексу України. Таким чином, посилання Відповідача в акті перевірки на те, що на неодноразові запити Відповідача Позивачем не було надано оригіналів та належним чином завірених копій договорів є безпідставними, оскільки за своєю формою та змістом такі запити не відповідали вимогам чинного законодавства.
Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, під час проведення перевірки Позивачем в повному обсязі було надано документи, що характеризують фінансово-господарські взаємовідносини Позивача з ДП «Інформаційний центр», про що складено Акт № 5 від 16 лютого 2011 року та Акт № 6 під 17 лютого 2011 року. Однак головний державний податковий ревізор-інспектор Мельниченко Т. В. відмовилась від вивчення та перевірки запитуваних нею документів і її відмова зафіксована у вищевказаних актах, яку Мельниченко Т.В. засвідчила власним підписом.
Таким чином, висновки Відповідача про те, що до перевірки не надано документів, які підтверджують право отримання (застосування) податкової пільги та висновок про неможливість дослідити умови договорів про нарахування та сплату роялті є безпідставним та необґрунтованим, а, відтак, нарахування Позивачу заниженого податку на додану вартість у сумі 16 035 471,00 грн. є безпідставним та протиправним.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що оригінали вищевказаних авторських договорів було надано для огляду в судовому засіданні, а належним чином завірені витяги з цих договорів (які укладалися між Позивачем та ДП «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України) було надано представником Позивача та приєднано до матеріалів справи (аркуші справи 36-44, Том 2).
2. Стосовно завищення податкового кредиту за період з 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року на загальну суму 178 477 грн.
Проведеною Відповідачем перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року встановлено його завищення на загальну суму 178 477 грн.
Так, зокрема, як зазначено Відповідачем в акті перевірки, «за період, що перевірявся, різниця між цінами, по яким ТОВ «Арт-мастер»придбало рекламу на телебаченні у ПП «Медіа-Плюс-С»та цінами продажу реклами на телевізійних каналах, згідно відповідей регіональних ДПІ в яких перебувають на обліку телевізійні канали (ТРК «Альта», КП «ОСТ Овіс ТРМ», КП ТРК «РУДАНА», ТОВ «ТРК «Керч», ТОВ «ТРК «ІТ-3», ТРК «Степ») становить 1 829 031,90 грн. в т. ч. ПДВ 304 838, 65 грн. У податкових накладних, виданих ПП «Медіа-Плюс-С»на адресу ТОВ «Арт-мастер» визначена ціна товару з порушенням вимог п. 1.18, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп. 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», податковий кредит не може бути прийнятим в сумі, що перевищує 20 відсотків від цін, встановлених телевізійними каналами та не може формувати податковий кредит товариства».
Враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що абзацом 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.
Звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (пункт 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (підпункт 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Відтак, відповідно до положень вищенаведених правових норм, обов'язок щодо доведення невідповідності ціни договору рівню звичайної ціни покладається саме на податковий орган. А з метою належної реалізації вказаного обов'язку податковому органу надано право звертатися із запитом до платника податків, який зобов'язаний обґрунтувати рівень договірної ціни.
Доказів на підтвердження того, що в ході проведення перевірки Відповідач у встановленому вищевказаним законом порядку звертався до Позивача із запитом про обґрунтування рівня договірних цін на рекламу Суду надано не було.
Щодо наданих Відповідачем відповідей регіональних ДПІ в яких перебувають на обліку телевізійні канали, то Суд вважає за необхідне зазначити про те, що вказані відповіді також підтверджують факт показу рекламного ролику. В той же час, вартість за рекламний ролик не є та не може бути підтвердженням того, що саме за таку ціну телевізійні канали надавали послуги контрагентам ПП «Медіа-Плюс-С».
Крім того, Суд звертає увагу на те, що Відповідачем, на якого у спірних правовідносинах покладено обов'язок доведення того, що ціна договору, укладеного між Позивачем та ПП «Медіа-Плюс-С»не відповідає рівню звичайної ціни, не було надано суду жодних об'єктивних доказів з метою доведення такого висновку.
В той же час права податкового органу самостійно (без жодних належних доказів) встановлювати рівень звичайних цін, крім випадків, коли наявні статистичні дані про рівень цін на окремі види послуг, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Враховуючи вищезазначене, Суд звертає увагу на те, що висновок Відповідача про завищення Позивачем податкового кредиту за період з 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року на загальну суму 178 477 грн. є надуманим та таким, що не підтверджується належними засобами доказування.
Таким чином, проаналізувавши матеріали адміністративної справи та вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, Суд дійшов висновку про те, що викладені в акті перевірки висновки Відповідача (в оскаржуваній частині) не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства.
Відтак, за відсутності в діях Позивача ознак порушення податкового законодавства, у Відповідача були відсутні підстави для накладення фінансових (штрафних) санкцій до Позивача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0001382311/0 від 13 квітня 2011 року та № 0001392311/0 від 13 квітня 2011 року є протиправними та підлягають скасуванню.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 13 квітня 2011 року № 0001382311/0 та від 13 квітня 2011 року № 0001392311/0.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н. Є. Блажівська