ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 травня 2011 року 17:05 № 2а-4367/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Баранова Д.О. та Огурцова О.П., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до
Третя особаНаціонального банку України
Голова Національного банку України
провизнання дій щодо звільнення незаконними та поновлення на роботі
У судовому засіданні 11 травня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -також «Позивач») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (надалі -також «Відповідач»), за участю Голови Національного банку України (надалі -також «Третя особа») та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати незаконними дії Національного банку України по звільненню ОСОБА_1 з роботи в Національному банку України; поновити ОСОБА_1 на роботі в Національному банку України на посаді Головного економіста.
Позовні вимоги мотивовані тим, що дії Відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи в Національному банку України з посади Головного економіста, є незаконним, оскільки їх вчинено без законної підстави (в тому числі, з порушенням Відповідачем під час процедури вивільнення (звільнення) ОСОБА_1 з посади головного економіста відділу договірних відносин Господарсько експлуатаційного управління Національного банку України вимог статей 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України).
Як зазначила в судовому засіданні представник Позивача, ОСОБА_1 не відмовлялася від жодної запропонованої їй Відповідачем посади, а, навпаки, намагалася якнайшвидше визначитися із переведенням на іншу посаду, проте ОСОБА_1 жодного разу не було надано інформації, яка б дала можливості одразу визначитися із посадою, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи листами ОСОБА_1, які направлялися останньою в день запропонування кожної наступної посади.
На думку представників Позивача, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, Національний банк України зобов'язаний був запропонувати ОСОБА_1 усі наявні вакантні посади, чого зроблено не було.
Крім того, представник Позивача, посилаючись на необхідність застосування у спірних відносинах аналогії закону (права), також зазначив, що, якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не було розірвано і працівник не наполягав на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою, а тому Національний банк України не вправі був звільняти ОСОБА_1 з роботи на підставі попередження про вивільнення від 31 серпня 2011 року, так як по спливу двох місяців ОСОБА_1 надалі (7 місяців) продовжувала працювати, а Національний банк України до 16 березня 2011 року не наполягав на звільненні, а, отже, ОСОБА_1 мала тверду впевненість в тому, що дія укладеного із нею трудового договору продовжується та звільнення уже не відбудеться.
Представники Позивача також зауважили, що на утриманні ОСОБА_1 знаходяться дві особи, яким встановлено групу інвалідності (мати -ОСОБА_2, І група інвалідності, та чоловік -ОСОБА_3, ІІІ група інвалідності), що свідчить про те, що ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі, в тому ж числі, переважне право на переведення саме на посаду, яка б відповідала її кваліфікації та спеціальності, як цього вимагає диспозиція чинне законодавство України.
Представники Відповідача та Третьої особи -Національного банку України та Голови Національного банку України, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представник Відповідача та Третьої особи зазначив, що з метою удосконалення структури ГЕУ НБУ, оптимізації його чисельності та скорочення витрат Національного банку України на утримання персоналу Правлінням Національного банку України було прийнято постанову від 14 липня 2010 року № 336 «Про внесення змін до структури Господарсько експлуатаційного управління Національного банку України», на виконання якої ГЕУ НБУ було видано наказ від 4 серпня 2010 року № 296-к «Про скорочення чисельності та штату працівників Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України». Вказані нормативні акти передбачають виключення зі структури ГЕУ НБУ відділу договірних відносин, в якому працювала ОСОБА_1 Посада, яку обіймала ОСОБА_1, підлягала скороченню.
Як вказав представник, 31 серпня 2010 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України під підпис та їй було запропоновано іншу роботу в ГЕУ НБУ. Станом на день звільнення у Національному банку України були в наявності такі вакантні посади (роботи), що могли бути предметом розгляду щодо їх заміщення ОСОБА_1: головний економіст, економіст 2 категорії, прибиральник, провідний економіст, спеціаліст та старший касир. Протягом періоду вивільнення усі вищезазначені посади, крім посади головного економіста (яку було заміщено 1 вересня 2010 року іншим працівником, який працював у тій самій структурній одиниці та перебував у кадровому резерві на цю посаду), було запропоновано ОСОБА_1
Загалом, як зазначили представники Відповідача та Третьої особи, за період з 31 серпня 2010 року до 16 березня 2011 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на 24 вакантні посади (роботи). Згоди на переведення на жодну із запропонованих посад (робіт) ОСОБА_1 не надала. Таким чином, 16 березня 2011 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (скорочення штату працівників).
На думку представника Відповідача та Третьої особи, переважне право на залишення на роботі обговорюється лише у випадку звільнення одного з декількох працівників, що займають однакові посади. Переважного права у ОСОБА_1 на залишення на роботі не виникало ні перед ким з відділу, в якому вона працювала, оскільки скороченню підлягали всі посади відділу (весь відділ).
Крім того, представники Відповідача та Третьої особи посилалися на те, що законодавство не містить вимоги до роботодавця як щодо повторного попередження працівника про наступне вивільнення, так і щодо пропонування працівникові усіх наявних вакансій. Разом з цим повноваження з підбору та розстановки кадрів, на думку представників, належать до виключної компетенції роботодавця.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників Позивача, представників Відповідача та Третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
27 червня 2002 року ОСОБА_1 було призначено на посаду провідного економіста відділу бухгалтерського обліку Національного банку України (Наказ № 162-к від 27 червня 2002 року).
Наказом № 203-к від 26 вересня 2003 року ОСОБА_1 було звільнено з вищевказаної посади в порядку переведення до Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України.
Наказом № 756-к від 12 вересня 2003 року ОСОБА_1 призначено на посаду провідного економіста Відділу персоналу в порядку переведення з Центрального сховища Національного банку України, а Наказом № 114-к від 16 лютого 2004 року -переведено на посаду провідного економіста сектору договірних відносин.
Наказом № 521-к від 1 вересня 2004 року ОСОБА_1 переведено на посаду Головного економіста сектору договірних відносин, як таку, що перебувала у кадровому резерві.
Наказом № 127-к від 13 березня 2006 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного економіста відділу договірних відносин, звільнивши з посади головного економіста сектору договірних відносин.
Наказом Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України № 124-к від 16 березня 2011 року «Про звільнення ОСОБА_1»звільнено ОСОБА_1, головного економіста відділу договірних відносин Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України, з роботи 16 березня 2011 року за скороченням штату працівників, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (пункт 1); виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку (стаття 44 Кодексу законів про працю України) (пункт 2); виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 22 календарних дні основної щорічної відпустки (8 календарних днів за період роботи з 1 жовтня 2009 року по 30 вересня 2010 року, 14 календарних днів за період роботи з 1 жовтня 2010 року по 16 березня 2011 року) та 11 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки як державному службовцю з відповідним стажем роботи за 13 років стажу державної служби (пункт 3).
Наказом Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва № 210-к від 27 квітня 2011 року «Про внесення зміни до наказу Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України від 16.03.2011 № 124-к»у підставі наказу Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України від 16 березня 2011 року № 124-к «Про звільнення ОСОБА_1.»виключено слова «згода профспілкового комітету (протокол)».
Дії Відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи в Національному банку України Позивач вважає незаконними та просить поновити її на посаді Головного економіста.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання незаконними дій Національного банку України по звільненню ОСОБА_1 з роботи в Національному банку України, як дій суб'єкта владних повноважень у правовідносинах публічної служби, та поновлення ОСОБА_1 на роботі в Національному банку України на посаді Головного економіста.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) оскаржуваних дій Відповідача з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).
Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.
Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 Кодексу законів про працю України).
Як зазначено в Наказі Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України № 124-к від 16 березня 2011 року «Про звільнення ОСОБА_1.»(з урахуванням Наказу Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва № 210-к від 27 квітня 2011 року «Про внесення зміни до наказу Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України від 16.03.2011 № 124-к»), підставами звільнення ОСОБА_1 є:
- постанова Правління Національного банку України від 14 липня 2010 року № 336 «Про внесення змін до структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України»;
- наказ Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України від 4 серпня 2010 року № 296-к «Про скорочення чисельності та штату працівників Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України»;
- попередження про вивільнення;
- стаття 24 Закону України «Про відпустки».
Так, Постановою Правління Національного банку України № 336 від 14 липня 2010 року «Про внесення змін до структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України»унесено до структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 2005 року № 520 (зі змінами) такі зміни: виключено зі структури відділ договірних відносин, відділ видавничого обслуговування, відділ організації господарського обслуговування та Гостьовий дім (підпункт 1.1пункту 1 Постанови); створено в структурі сектор договірних відносин, відділ забезпечення друкованою продукцією, відділ організації утримання будівель і території (підпункт 1.2 пункту 1 Постанови); доручено начальникові Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України Руденку О.П. скоротити чисельність працівників на 95 одиниць, внести відповідні зміни до штатного розпису (пункт 3 Постанови).
Наказом Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України від 4 серпня 2010 року № 296-к «Про скорочення чисельності та штату працівників Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України»скорочено чисельність та штат працівників відділу договірних відносин (пункт 1 наказу).
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що на підставі вищевказаних актів було виключено із структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України відділ договірних відносин, в якому ОСОБА_1 обіймала посаду головного економіста, та скорочено чисельність та штат працівників відділу договірних відносин (в тому числі і посаду ОСОБА_1.).
В подальшому, Постановою Правління Національного банку України від 19 січня 2011 року № 13 «Про внесення змін до структури Національного банку України»було визнано такою, що втратила чинність Постанова Правління Національного банку України № 336 від 14 липня 2010 року, а підпунктом 1.1 пункту 1 вказаної постанови -виключено Господарсько-експлуатаційне управління зі структури Національного банку України із скороченням штату працівників.
Порядок вивільнення працівників визначено статтею 49-2 Кодексу законів про працю України.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.
Як підтверджується наявними в матеріалах справи Попередженням про вивільнення від 31 серпня 2010 року -31 серпня 2010 року, ОСОБА_1 було повідомлено про наступне вивільнення з роботи за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Разом із попередженням про наступне вивільнення Позивачу пропонувалися вакантні посади.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2011 року у справі № 2а-16266/10/2670 у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови Національного банку України, Національного банку України про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити дії позовні вимоги було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо недотримання вимог статей 40, 49-2 КЗпП України в частині ненадання пропозиції ОСОБА_1 стосовно працевлаштування на іншу роботу в Національному банку України відповідно до її професії чи спеціальності під час її вивільнення з посади головного економіста відділу договірних відносин Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України з урахуванням вакантних посад станом на 31 серпня 2010 року, 12 жовтня 2010 року та 13 жовтня 2010 року; стягнуто 1,70 грн. судового збору з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1; в решті позовних вимог відмовлено (станом на час розгляду даної адміністративної справи № 2а-4367/11/2670 Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2011 року у справі № 2а-16266/10/2670 законної сили не набрала у зав'язку з її апеляційним оскарженням).
Як зазначили в судовому засіданні представники Відповідача та Третьої особи, враховуючи висновки суду, викладені у вищевказаній постанові (і, навіть не зважаючи на те, що вона не набрала законної сили), 11 лютого 2011 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантну посаду спеціаліста 2 категорії відділу загального діловодства Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України. На вказану пропозицію Позивачем 11 лютого 2011 року було надано наступний коментар: «в зв'язку з рішенням Конституційного Суду я маю право на правову допомогу в будь-яких стосунках з державними органами. Відповідь на запропоновану посаду надам протягом 10 днів після консультації з юристами».
1 березня 2011 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантну посаду економіста 1 категорії сектору з обліку господарських операцій відділу бухгалтерського обліку та звітності за строковим трудовим договором на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_5 Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України. На вказану пропозицію Позивачем 1 березня 2011 року було надано наступний коментар: «в зв'язку з рішенням Конституційного Суду я маю право на правову допомогу в будь-яких стосунках з державними органами. Відповідь на запропоновану посаду надам протягом 10 днів після консультації з юристами».
2 березня 2011 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантну посаду провідного економіста сектору з обліку запасів відділу бухгалтерського обліку та звітності за строковим трудовим договором на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_6 Головного дитиною основного працівника ОСОБА_6 Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України. На вказану пропозицію Позивачем 2 березня 2011 року було надано наступний коментар: «в зв'язку з рішенням Конституційного Суду я маю право на правову допомогу в будь-яких стосунках з державними органами. Відповідь на запропоновану посаду надам протягом 10 днів після консультації з юристами. В наданні мені копії відмовлено».
3 березня 2011 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантну посаду економіста 1 категорії сектору з обліку господарських операцій відділу бухгалтерського обліку та звітності Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України. На вказану пропозицію Позивачем 3 березня 2011 року було надано наступний коментар: «в зв'язку з рішенням Конституційного Суду я маю право на правову допомогу в будь-яких стосунках з державними органами. Відповідь на запропоновану посаду надам протягом 10 днів після консультації з юристами».
Відповідно до Додатку № 1 до попередження про вивільнення головного економіста відділу договірних відносин Господарськог-експлуатаційного управління Національного банку України ОСОБА_1 від 31 серпня 2010 року, 16 березня 2011 року ОСОБА_1 було запропоновано наступні посади:
- Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області:
•Управління готівкового обігу та касових операцій: старший касир (Відділ касових операцій); старший контролер-касир, старший касир (Відділ обробки готівки та технічного забезпечення);
•Адміністративне управління: спеціаліст 2 категорії (Відділ діловодства, Сектор обробки надходжень, відправлень та формувань електронних документів), прибиральник службових приміщень (Відділ діловодства, Господарський сектор).
- Банкнотно-монетний двір
•Господарський відділ: прибиральник території.
- Державна скарбниця України
•Відділ бухгалтерського обліку: економіст 2 категорії;
•Відділ дорогоцінних металів і каменів: економіст 1 категорії, економіст 2 категорії;
•Відділ зберігання цінностей: спеціаліст 2 категорії;
•Загальний відділ: спеціаліст.
- Центральне сховище
•Управління приймання, видачі та зберігання цінностей (Відділ приймання та видачі цінностей): старший касир (на період дії пілотного проекту);
- Операційне управління
•Відділ вкладних та видаткових операцій: економіст 1 категорії;
•Відділ готівкового обігу і касових операцій (Сектор готівкового обігу та зберігання цінностей): старший касир;
- Головне управління господарського забезпечення та організації Національного банку України
•Відділ бухгалтерського обліку та звітності (сектор з обліку господарських операцій): економіст 1 категорії;
•Відділ організації утримання будівель і території (Сектор обслуговування будинків): прибиральник службових приміщень;
- Редакція періодичних видань Національного банку України
•Відділ з випуску статистичних видань Національного банку України: спеціаліст 2 категорії.
На вищевказані пропозиції від 16 березня 2011 року ОСОБА_1 надала наступний коментар: «в зв'язку з рішенням Конституційного Суду я маю право на правову допомогу в будь-яких стосунках з державними органами. Відповідь на запропоновані посади до попередження про вивільнення від 31 серпня 2010 року буде надана після надання копії всіх запропонованих посад в продовженні вивільнення. Також в додатку № 1 до попередження про вивільнення та після консультації з юристами».
Таким чином, колегією суддів встановлено, що загалом за період з 31 серпня 2010 року до 16 березня 2011 року ОСОБА_1 пропонувалося переведення на вакантні посади (роботи). В той же час, докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 погодилася на якусь із вищезазначених посад, в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що імперативно визначений порядок вивільнення працівників, закріплений статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем:
- строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України);
- врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України);
- пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).
- доведення до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).
Враховуючи вищевикладене, Судом встановлено, що Національним банком України було в повному обсязі виконано вимогу частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки не пізніше, ніж за два місяці попереджено ОСОБА_1 про наступне вивільнення (зокрема, попереджено про наступне вивільнення 31 серпня 2010 року, а звільнено з посади -16 березня 2011 року).
Стосовно вимоги щодо врахування переважного права на залишення на роботі, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Системно-логічний аналіз змісту частини 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України свідчить про те, що чинне законодавство України гарантує працівнику переважне право на залишення на роботі, а не на посаді (про що свідчить вжиття законодавцем словосполучення «на роботі»).
Переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі в Національному банку України було дотримано Відповідачем в повному обсязі, оскільки з часу попередження про наступне вивільнення та до моменту звільнення їй загалом було запропоновано 24 посади, згоду на які Позивач не надавала.
Стосовно обов'язку роботодавця запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вже було зазначено, частиною 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно
На думку представників Позивача, вищенаведена норма покладає на роботодавця обов'язок запропонувати працівнику всі наявні на момент звільнення вакантні посади, які відповідають його професії чи спеціальності.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України не містить вимоги щодо обов'язку роботодавця запропонувати вивільнюваному працівнику всі вакантні посади, а лише містить вказівку на обов'язок роботодавця запропонувати такому працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Посилання представників Позивача на Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 10 березня 2010 року № 46/06/187-10 «Щодо надання роз'яснення», не спростовує вищевикладеного висновку Суду, оскільки вказаний лист Міністерства праці та соціальної політики України має рекомендаційний характер та не є нормативно-правовим актом, обов'язковим до застосування.
За змістом норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України працівнику має бути запропонована інша робота на тому ж підприємстві, в установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності такої роботи -інша наявна робота, однак вказівки на те, що працівнику повинен бути запропонований весь перелік наявних вакансій чинне законодавство не містить.
В той же час, Національний банк України, як орган державної влади, відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, закріпленого в частині 2 статті 19 Конституції України, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає особливу увагу на те, що твердження представників Позивача про те, що ОСОБА_1 не відмовлялася від запропонованих їй посад, не свідчать про невиконання Відповідачем обов'язку щодо пропонування працівникові іншої роботи, оскільки, передусім, представником Позивача не надано належних доказів, що ОСОБА_1 з певною посадою погодилася (а Відповідачем протиправно не було переведено її на цю посаду), та, по-друге, факт пропонування іншої роботи Позивачу знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що при звільненні ОСОБА_1 Відповідач діяв згідно вимог частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України.
31 серпня 2010 року Господарсько-експлуатаційним управлінням Національного банку України до Печерського районного центру зайнятості було подано Звіт про заплановане вивільнення працівників станом на 31 серпня 2010 року форми № 4-ПН (план), в якому поінформовано про наступне вивільнення ОСОБА_1
Таким чином, при звільненні ОСОБА_1 з посади, Відповідачем було дотримано визначеного статтею 49-2 Кодексу законів про працю України порядку вивільнення працівників, що свідчить про те, що, вчинюючи дії щодо звільнення, Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним трудовим законодавством України.
Крім того, факт скорочення штату працівників відділу договірних відносин Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України знайшов своє підтвердження належними доказами. Доказів на підтвердження того, що Постанова Правління Національного банку України № 336 від 14 липня 2010 року «Про внесення змін до структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України»та Наказ Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України від 4 серпня 2010 року № 296-к «Про скорочення чисельності та штату працівників Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України» Позивачем оскаржувалися у встановленому чинним законодавством порядку, Суду надано не було.
За таких обставин, колегія суддів звертає увагу на те, що жодних об'єктивних та належних доказів на підтвердження незаконності дій Відповідача при звільненні ОСОБА_1 представниками Позивача не надано.
Необґрунтованими є посилання представника Позивача в судовому засіданні на те, що в спірних правовідносинах підлягає застосуванню аналогія закону (права), у зв'язку з чим, Відповідач, на думку представника Позивача, не мав права звільняти ОСОБА_1 після спливу 2-місячного строку з моменту попередження, з огляду на те, що чинне трудове законодавство України не містить норм щодо можливості застосування аналогії закону (аналогії права), оскільки відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Крім того, представник Позивача, безпідставно посилаючись на необхідність застосування аналогії закону (права) у правовідносинах, пов'язаних зі звільненням Позивача, не посилається на конкретні аналогічні норми інших законів, які підлягають застосуванню за аналогією у спірних правовідносинах. Висновок представника Позивача про автоматичне продовження строку дії трудового договору після спливу 2-місячного строку з моменту попередження працівника про наступне вивільнення, у випадку, якщо трудовий договір не було розірвано, є лише його власним суб'єктивним тлумаченням змісту правових норм.
В той же час, частина 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України лише встановлює мінімальний строк (відхилення від якого не допускається), який повинен минути з моменту попередження про вивільнення до часу самого звільнення. В той же час, максимального строку попередження Кодексом законів про працю України не передбачено. Однак, вказана норма права не містить вказівки про те, що у випадку не розірвання трудового договору (не звільнення працівника) у 2-місячний строк з дня попередження про наступне вивільнення, дія трудового договору вважається продовженою.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що, як підтверджується поясненнями представників Відповідача та Третьої особи (і не заперечено та не спростовано представниками Позивача) -ОСОБА_1 з моменту попередження близько чотирьох місяців перебувала в стані тимчасової непрацездатності, що перешкоджало Відповідачу прийняти рішення про звільнення Позивача з посади.
Крім того, дії Відповідача щодо намагання підшукати Позивачу підходящу роботу (шляхом періодичного пропонування відповідних вакантних посад), спрямовані, перш за все на забезпечення права ОСОБА_1 на працю та свідчать про дотримання Відповідачем принципу пропорційності та добросовісності при вчиненні оскаржуваних дій.
Таким чином, посилання представників Позивача на порушення Відповідачем розумного строку при звільненні Позивача є необґрунтованими та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи та нормами чинного трудового законодавства України.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що наявними в матеріалах справи доказами спростовуються посилання представників Позивача на те, що після спливу 2-місячного строку з моменту попередження Позивач мала очікування про те, що її звільнення не відбудеться, оскільки Позивачу періодично, починаючи з 31 серпня 2010 року (12 жовтня 2010 року, 13 жовтня 2010 року, 11 лютого 2011 року, 1 березня 2011 року, 2 березня 2011 року, 3 березня 2011 року, 16 березня 2011 року), пропонувалися відповідні вакантні посади (про обізнаність з чим свідчать особисті підписи ОСОБА_1 в попередженні про наступне вивільнення та додатку до нього).
Крім того, вважаючи відповідні дії Відповідача та Третьої особи незаконними, Позивач реалізувала надане їй Конституцією право та оскаржила вказані дії та бездіяльність до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 2а-16266/10/2670), а також неодноразово зверталася до Голови Національного банку України (листи від 11 лютого 2011 року, від 1 березня 2011 року, 2 березня 2011 року, 3 березня 2011 року, 16 березня 2011 року) про надання інформації щодо переліку вакантних посад та копії листа-попередження (аркуші справи 91-100). Таким чином, вважаючи незаконними та оскаржуючи відповідні дії Відповідача та Третьої особи, Позивач була обізнаною про наступне вивільнення.
Стосовно посилання представників Позивача, викладеного в письмовій промові в судових дебатах на те, що станом на час звільнення ОСОБА_1 Постанову Правління Національного банку України № 336 від 14 липня 2010 року «Про внесення змін до структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України», було визнано такою, що втратила чинність, а, відтак, автоматично є нечинним і прийнятий на її підставі Наказ Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України від 4 серпня 2010 року № 296-к «Про скорочення чисельності та штату працівників Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України», колегія суддів звертає увагу на наступне.
На вищевказану обставину представники Позивача не посилалися при поданні адміністративного позову та в ході судового розгляду справи, а лише вказали на неї в письмовій промові в судових дебатах.
Відповідно до частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні.
В той же час, Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі предметом оскарження є дії Національного банку України щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи.
У спірних правовідносинах дії щодо звільнення Позивача включають як попередження про наступне вивільнення у встановлений чинним законодавством строк, пропонування іншої роботи, врахування переважного права особи, так і саме звільнення.
Вчиняючи дії щодо попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення 31 серпня 2010 року, Відповідач правомірно керувався Постановою Правління Національного банку України № 336 від 14 липня 2010 року «Про внесення змін до структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України», яка станом на час попередження була чинною.
В той же час, посилання представників Позивача на автоматичну нечинність Наказу Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України від 4 серпня 2010 року № 296-к «Про скорочення чисельності та штату працівників Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України»у зв'язку із втратою чинності Постанови Правління Національного банку України № 336 від 14 липня 2010 року «Про внесення змін до структури Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України», є необґрунтованими, оскільки доказів на підтвердження того, що вказаний наказ, як того вимагає чинне законодавство України, було визнано нечинним, Суду надано не було.
Відтак, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що дії Національного банку України щодо звільнення Позивача є законним та таким, що вчинено Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України. Доказів на підтвердження того, що при вчиненні дій щодо звільнення Відповідачем було порушено права ОСОБА_1 представниками Позивача не надано, а Судом не встановлено.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечував проти адміністративного позову, виконано обов'язок щодо доведення правомірності вчинених дій щодо звільнення Позивача та надано докази в обґрунтування такої правомірності.
Відтак, враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання дій Відповідача незаконними та поновлення Позивача на посаді.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді Д.О. Баранов
О.П. Огурцов