ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
22 лютого 2011 року 15:20 справа № 2а-1700/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Пасулька О.М., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2
доПечерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві
про зобов'язання провести реєстрацію місця проживання
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3,
від відповідача: Сафонова Л.В.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного управління Головного управління МВС України у місті Києві, про зобов'язання провести реєстрацію місця проживання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем необґрунтовано відмовлено у реєстрації ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.
Представником відповідача в судовому засіданні надано усні та письмові заперечення проти позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_2 з червня 2004 року проживає в кімнаті № 320, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена кімната належить ЗАТ «ДЗЗУІЕ ім. Є.О. Патона», що належить на праві власності ЗАТ «ДЗЗУІЕ ім. Є.О. Патона».
ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_2 проживають в даному гуртожитку в кімнаті № 320, наймачем зазначеної кімнат є ОСОБА_1, яка посилилась до гуртожитку на підставі ордеру.
ОСОБА_1 звернулась до відділу ГІРФО Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про реєстрацію місця проживання в зазначеному гуртожитку. Проте їй було відмовлено у реєстрації в зв'язку з тим, що позивачем не подано: заяви встановленого зразка, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року № 985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації проживання в Україні», завіреною керівництвом заводу ЗАТ «ДЗЗУІЕ ім. Є.О. Патона».
Суд не може погодитися з посиланнями позивачки на неправомірну відмову у реєстрації за місцем проживання у гуртожитку по АДРЕСА_1, виходячи з наступного.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Згідно статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11 грудня 2003 року № 1392-ІV передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до статті 3 даного Закону вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», для реєстрації особа подає: письмову заяву; паспортний документ; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; два примірники талона зняття з реєстрації.
Суд звертаю увагу, що одним із пунктів заяви встановленого зразка є згода власника/співвласника житла або їх уповноважених органів на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації. В даному випадку гуртожиток по АДРЕСА_1 обліковується на балансі ЗАТ «ДЗЗУІЕ ім. Є.О. Патона».
Згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»територіальний підрозділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб на підставі оформлених документів здійснює процедуру реєстрації та вносить відомості до паспортного документу про місце проживання із зазначенням адреси житла особи, після того, як житлово-експлуатаційні органи перевіряють підстави вселення особи в жиле приміщення, про що роблять відповідний запис або відповідну відмітку в заяві встановленого зразка.
Тобто, орган, що здійснює вселення (підприємство, установа, організація, відомство) осіб у жиле приміщення, має одночасно оформити відповідні заяви на реєстрацію їх місця проживання, а орган реєстрації (відділ ГІРФО) лише реєструє місце проживання.
Після оформлення вселення (дозволу про вселення) оформлюється заява про реєстрацію місця проживання, яка обов'язково завіряється у житловій конторі, після чого здійснюється процедура реєстрації -внесення відомостей про адресу житла особи до її паспортного документу у підрозділі ГІРФО.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою не було подано до відділу ГІРФО заяви встановленого зразка, що підтверджується листом відділу ГІРФО Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 16 грудня 2010 року № 54/10-10.
Враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки дії відповідача відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 2, 9, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук