Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
29 червня 2011 р. № 2-а- 3195/11/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чалого І.С.,
при секретарі судового засідання Елоян Ж.Г.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_3,
представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Громадянина Киргизстану ОСОБА_3 до Управління міграційної служби в Харківській області про скасування рішення,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправними та скасувати наказ від 26.11.2010 р. № 270-0 Управління міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця, зобов'язати Управління міграційної служби в Харківській області переглянути рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу.
В обґрунтування позову громадянин Киргизстану ОСОБА_3 зазначив, що прибув до України у 1996 році разом з батьками, які працювали в Україні та періодично кожен рік виїжджав з батьками у Киргизстан де жили всі його близькі родичі.
10 червня на півдні Киргизстану в обласних центрах Ош почалися масові заворушення та сутички на міжнаціональному ґрунті. Між киргизами та узбеками почалися жорстокі сутички, які призвели до численних жертв з обох сторін, але особливо зі сторони узбеків, які потім переросли у масові погроми узбеків у містах Ош та Джалал -Абад та потоку біженців до кордону з Узбекистаном, що не дає змоги дотепер повернутися до Киргизстану.
20.10.2010 року, гр. ОСОБА_3 звернувся до органів міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому в Україні статусу біженця. 26 листопада 2010 року позивач отримав повідомлення Управління міграційної служби в Харківській області про те, що відповідно до абз.7 ст. 12 Закону України «Про біженців»йому відмовлено в наданні статусу біженця на підставі наказу Управління міграційної служби в Харківській області від 26 листопада 2010 року № 270-о. Зазначений наказ позивач вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.
Так, посилання відповідача на положення абз. 7 ст. 12 Закону України "Про біженців " при відмові в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивач вважає недостатнім, оскільки в цьому абзаці ст. 12 Закону лише вказано на необхідність надати заявнику відповідь. На думку позивача, у своїй заяві до відповідача він належно обґрунтував свої побоювання і вказав, що в країні його походження йому загрожує небезпека.
На теперішній час в Киргизстані залишається дуже напружений стан. За таких обставин, рішення про відмову у наданні статусу біженця позивач вважає необґрунтованим і незаконним.
У судовому зсіданні представник позивача та позивач позов підтримали, просили задовольнити у повному обсязі, посилаючись на викладені в позові обставини та доводи.
Відповідач у судове засідання свого представника не направив, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності в межах наявних документів та наданих до суду заперечень, просить суд відмовити в задоволенні позову, а рішення відповідача залишити без змін.
У письмових запереченнях на позов - Управління міграційної служби у Харківській області вказало, що оскаржуваний позивачем наказ від 26.11.2010 р. № 270-о є цілком законним, докази, зібрані та покладені у висновок відповідача були отримані з належних джерел. На співбесідах з працівниками відповідача позивач обмежувався переважно загальновідомою інформацією та не довів наявності будь - яких підстав щодо побоювань за своє життя на батьківщині, жодних документальних підтверджень в обґрунтування свого звернення до органу міграційної служби не надав. Посилань на побоювання особистих переслідувань його заява не містить. Позивач ніколи не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації.
Оскільки матеріали справи містять доказі, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.
Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав та мотивів:
Відповідно до абзацу другого ст. 1 Закону України «Про біженців»біженець -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Киргизької Республіки, що підтверджується копією паспорту №НОМЕР_1, виданого 25.03.2009 р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач прибув до України вперше у 1997 році, постійно проживає на Україні з 2001 року, виїхав з Киргизстану у грудні 2004 року.
08.11.2010 року гр. ОСОБА_3 звернувся до органів міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому в Україні статусу біженця (а не 20.10.2010 року як зазначено в позовній заяві). В обґрунтування заяви останній вказав, що в країні його громадянської належності Киргизстані існує постійна небезпека його життю та життю його сім'ї.
Обґрунтовуючи подання заяви позивач посилався на те, що з квітня 2010 року в Киргизстані в обласному центрі Ош почалися масові заворушення та сутички на міжнаціональному ґрунті. Між киргизами та узбеками почалися жорстокі сутички, які призвели до численних жертв з обох сторін, але особливо зі сторони узбеків та потоку біженців із Киргизстану.
В Киргизстані у нього нікого нема тільки далекі родичі, по інформації позивача в дома молодих людей його віку постійно заходить киргизька міліція та вимагає гроші, шантажують та погрожують, що підкинуть патрони та зброю.
Також позивач у своєї заяві вказує на те, що він почти став українцем, вивчив язик, закінчив школу та Харківський професійний будівельний ліцей та почти повністю інтегрувався в українське суспільство, однак не повністю тому що має Киргизьке громадянство.
26 листопада 2010 року позивач отримав повідомлення Управління міграційної служби в Харківській області про те, що відповідно до абз.7 ст. 12 Закону України «Про біженців»йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі наказу Управління міграційної служби в Харківській області від 26 листопада 2010 року № 270-о.
Відмовляючи громадянину Киргизстану ОСОБА_3, Управління міграційної служби в Харківській області послалось на те, що заява позивача є очевидно необґрунтованою, оскільки не містить фактів, які свідчили б про побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, не надано будь-якої аргументації побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам абз.2 ст.1 Закону України "Про біженців".
Гр. ОСОБА_3 на співбесідах в органах міграційної служби обмежувався переважно загальновідомою інформацією та не довів наявності будь - яких підстав щодо побоювань за своє життя на батьківщині, жодних документальних підтверджень в обґрунтування свого звернення до органу міграційної служби не надав. Посилань на побоювання особистих переслідувань його заява не містить. Під час подій червня 2009 року позивач не перебував на території Киргизстану, події в Киргизстані не вплинули на життя позивача та його батьків, причетним до інцидентів із застосуванням по відношенню до позивача фізичного насилля з причини національної, релігійної, політичної расової приналежності у Киргизстані не було, членом релігійної, політичної, громадської чи іншої організації позивач не був. Щодо інформації, яка містилась у заяві позивача, що "в дома молодих людей його віку постійно заходить киргизька міліція та вимагає гроші, шантажують та погрожують, що підкинуть патрони та зброю" вказав що це йому повідомили його родичі, мама.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
За час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України “Про біженців”, в країні його громадянської належності не виникло.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Проте, позивач не довів, що його особисто будуть переслідувати в Киргизстані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Позивач таких свідчень не наддав.
У відповідності з абз. 7 ст. 11 Закону України “Про біженців", до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця. Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України „Про біженців", позивачем не надано.
Отже, висновок відповідача про те, що позивач звернувся до органу міграційної служби не за міжнародним захистом, а в пошуках шляхів легалізації на території Україні, оскільки перебуває на її території незаконно, суд вважає обґрунтованим. Основною причиною від'їзду позивача з країни громадянської належності є вирішення особистих проблем. Тобто, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця гр. ОСОБА_3 необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними або іншими причинами особистого характеру.
Позивач не надав доказів, які б спростовували висновки Управління міграційної служби у Харківській області та підтвердили зазначені в позові обставини. Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців”, ОСОБА_3 не надано.
Посилання гр. ОСОБА_3 в заяві та позовній заяві на небезпеку, що нібито загрожує йому у разі його повернення до батьківщини, не знайшло підтвердження під час розгляду справи.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що наказ Управління міграційної служби в Харківській області № 270-о від 26.11.2010 року відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, з огляду на що скасуванню не підлягає.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов громадянина Киргизської Республіки ОСОБА_3, задоволенню не підлягає.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 1, 10, 11, 12 Закону України “Про біженців” від 21.06.2001р. № 2557-111, ст.ст. 11, 71, 94, 160, 161, ст. 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Громадянина Киргизстану ОСОБА_3 до Управління міграційної служби в Харківській області про скасування рішення - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2011 року.
Суддя І.С.Чалий