Україна
23 червня 2011 року Справа № 1170/2а-1930/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді -Нагібіної Г.П.
при секретарі -Дегтярьові Д.В.
за участю:
позивача -ОСОБА_2
представника позивача -ОСОБА_3
представника відповідача -Скрипника О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними рішень,
ФОП ОСОБА_2 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень -рішень Кіровоградської ОДПІ № 0002751710/0 від 12.11.2010 р., яким визначено податкове зобов'язання за платежом: податок на додану вартість в сумі 7360,30 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3680,15 грн. та № 0002761710/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 5520,23 грн.
В обґрунтування позовної заяви ФОП ОСОБА_2 зазначає, що Кіровоградською ОДПІ проведена перевірка за результатами якої складено акт, в якому відображено, що він не правомірно віднесло до суми податкового кредиту та валових витрат суми вартості поставлених товарів ПП «Маріолін», визнавши такі правочині нікчемними.
Такі висновки Кіровоградської ОДПІ товариство вважає помилковими, оскільки висновки щодо фіктивності правочинів укладених з ПП «Маріолін»можуть бути підтверджені лише судовим рішенням, а позивач реально здійснював господарські, отримував товар та реалізовував його наступному контрагенту.
Відповідач надав суду заперечення на адміністративний позов, які обґрунтовані тим, що при проведенні позапланової перевірки посадові особи податкового органу прийшли до висновку що правочини, укладені між ПП ОСОБА_2 та ПП «Маріолін»є фіктивними, оскільки ОСОБА_6 не здійснював господарської діяльності, та відповідно до вироку Кіровоградського районного суду від 27.05.2010 р. ОСОБА_6 (директор ПП «Маріолін») засуджений за частинами 1, 2 статті 205 Кримінального Кодексу України.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали вимоги позовної заяви, просили суд задовольнити позов в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві. Позивач пояснив суду, що він отримавши замовлення на відповідні матеріали, замовляв їх на ринку, після чого йому привозили товари та первинні документи. Позивач був впевнений, що первинні документи приносить особа, яка є менеджером ПП «Маріолін», а тому формував податковий кредит та валові витрати на підставі саме цих документів. Особисто з директором ПП «Маріолін»не знайомий.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Свідок ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., працює інспектором охорони ПП «Ф-Пік», в судовому засіданні дав свідчення, що він за попередньою домовленістю з ОСОБА_7 зареєстрував ПП «Маріолін», але наміру займатись підприємницькою діяльністю він не мав, жодних документів, які б стосувались господарської діяльності не підписував.
Судом свідку для огляду надані оригінали первинних документів (які надані позивачем для огляду в суді), а саме податкову накладну від 24.03.2008 р. № 15, видаткову накладну № М-00000011 від 24.03.2008 р., податкову накладну від 24.04.2008 р. № 23, видаткову накладну № М-0000160 від 24.04.2008 р., податкову накладну від 14.05.2008 р. № 12, видаткову накладну № М-16042009 від 14.05.2008 р. Свідок зазначив суду, що на вищеперелічених документах, які свідок оглянув, стоїть не його підпис, він їх не підписував. Крім цього свідок повідомив суду, що довіреності на ведення господарської операції від її імені ні кому не давав. Господарською діяльністю свідок не займався та жодних правовідносин з позивачем не мав. Також свідок повідомила суд, що за створення фіктивного підприємства він був засуджений.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 23.06.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено у строк до 28.06.2011 р., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Кіровоградський окружний адміністративний суд, -
Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 (далі позивач) зареєстрований виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2 (а.с.67), та відповідно до свідоцтва № НОМЕР_3 № НОМЕР_4 зареєстрований як платник податку на додану вартість (а.с.68).
Згідно статті 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах входять до системи органів державної податкової служби.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Кіровоградська ОДПІ (далі відповідач), в розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ, є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржене.
Посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено невиїзну документальну позапланову перевірку приватного підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з ПП «Маріолін»(код ЄДРПОУ 20631103) за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт від 01.11.2010 р. № 35-10/10/14/НОМЕР_1 (далі акт перевірки) (а.с.07-11), висновками якого, зокрема, є порушення, на думку відповідача, позивачем:
- пп.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-ІУ від 22.05.2003 р. в результаті чого донараховується податок з доходів фізичних осіб в сумі 5520,23 грн.;
- пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 7360 грн.
Кіровоградською ОДПІ на підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2010 р.:
- № 0002751710/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 11040,45 грн. (а.с.12);
- № 0002761710/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 5520,23 грн. (а.с.12 зв.).
На вищезазначені податкові повідомлення рішення в порядку апеляційного узгодження оскаржені позивачем подавались скарги до податкового органу. За результатами розгляду скарг позивача податковий орган виніс рішення про результати розгляду скарг, якими відмовив в задоволенні скарг, а податкові повідомлення -рішення залишив без змін (а.с.20-30).
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення -рішення від 12 листопада 2010 р. № 0002761710/0, суд дійшов до таких висновків.
Як встановлено у судовому засіданні, вказане податкове повідомлення-рішення винесено у зв'язку з неправомірним віднесенням позивачем до складу валових витрат, витрат по взаємовідносинах з ПП «Маріолін»щодо придбання товарно-матеріальних цінностей в сумі 36801,50 грн. в т.ч. І квартал 2008 р. -22419 грн., ІІ кварталі 2008 р. -14382,50 грн.
Як зазначив в судовому засіданні сам позивач, він приходив на ринок та замовляв всі необхідні йому ТМЦ, а вже потім йому привозили ТМЦ та відповідні первинні документи.
У ході перевірки посадові особи органу податкової служби дійшли висновку, що оскільки є вирок суду відносно директора ПП «Маріолін»ОСОБА_6 від 27 травня 2010 р. в якому встановлені обставини фіктивного підприємництва, а тому дійшли до висновку, що у І та ІІ кварталах 2008 року безпідставно позивач включило до складу валових витрат витрати, пов'язані з придбанням ТМЦ у ПП «Маріолін».
Згідно з пункту 1 статті 72 КАС України від 06.07.2005 р. № 2747-ІV, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається з податкових накладних, виписаних ПП "Маріолін" від 24.03.2008 р., 24.04.2008 р., 14.05.2008 р. на ТМЦ (скловироби, батареї, мікросхеми, резистори, транзистори, конденсатори та ін.) (а.с. 13-18). Витрати у сумі 36801,50 грн. віднесені позивачем до складу валових витрат у І та ІІ кварталі 2008 р.
Суд вважає за необхідне відмітити, що позивач придбавав у ПП «Маріолін»ТМЦ, які є товарами технічного профілю, а відповідно до довідки з Головного управління статистики у Кіровоградській області від 08.06.2011 р. № 14-6957 вид діяльності ПП «Маріолін» за КВЕД 51.21.0 «оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин»(а.с.56).
У ході перевірки посадові особи органу податкової служби дійшли висновку, що оскільки вироком Кіровоградського районного суду від 27.05.2010 р. по кримінальній справі №1-96/2010 директора ПП «Маріолін»ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1, 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), тому позивач у І та ІІ кварталі 2008 року безпідставно включило до складу валових витрат витрати, пов'язані з придбанням ТМЦ у ПП «Маріолін».
Встановлено, що вироком Кіровоградського районного суду від 227.05.2010 р. по кримінальній справі №1-96/2010 директора ПП «Маріолін»ОСОБА_6 визнано винним за ч.1 ст.205, ч.2 ст.205 КК України, оскільки він, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7, виконав всі дії, спрямовані на створення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності ПП "Маріолін" без мети здійснення господарської діяльності. ОСОБА_6 повністю визнав свою вину в організації фіктивного підприємства та пояснив, що створив дане підприємство за винагороду та був зареєстрований директором ПП «Маріолін», підприємницьку діяльність не здійснював, ніяких фінансових, бухгалтерських та податкових документів вказаного підприємства не підписував. (а.с.109-110).
Відповідно до частини 2 статті 72 КАС України від 06.07.2005 р. № 2747-ІV, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Згідно із частиною 1 статті 205 Кримінального Кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III фіктивне підприємництво - це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Відповідно до частини 2 статті 205 Кримінального Кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III, ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні також підтвердив той факт, що він не займався будь-якою господарською діяльністю, а також те, що жодних правочинів з позивачем не укладав, первинних документів не підписував.
Позивач посилався на те, що дані податкового обліку підтверджуються належними первинними документами, копії яких надані до справи. Так, на підтвердження фактів отримання товару від ПП «Маріолін»послався на податкові накладні та видаткові накладні (ас.13-18), платіжні доручення (а.с.19). А також на первинні документи, які підтверджували подальшу реалізацію ТМЦ придбаних у ПП «Маріолін»(а.с.81-108).
Відповідно до підпункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 1.32 статті 1 «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин), визначено, що господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За змістом наведених правових норм, необхідною умовою для включення витрат до валових витрат, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є отримання платником податків економічної вигоди від здійснення господарської операції, як складової господарської діяльності. При цьому презумується, що така господарська операція здійснюється з врахуванням комерційного інтересу, розумного співвідношення розміру понесених витрат та очікуваної вигоди.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 р. N 996-XIV передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 р. N 996-XIV, господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704 (далі -Положення).
Згідно з підпунктом 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.15 та пункту2.16 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.
З наведених норм Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що до складу валових витрат належать витрати, підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). При цьому відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Відповідно, право на формування валових витрат у платника податку виникає лише за умови фактичного придбання, зокрема, товарів (робіт, послуг), витрати з придбання яких відносяться до складу валових витрат та підтверджуються первинними документами.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що документи, надані позивачем на підтвердження придбання ним товарів у ПП «Маріолін», не можуть вважатися належними первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують господарські операції, в розумінні закону, оскільки складалися без наміру підтвердження реального факту здійснення господарських операцій.
Оскільки наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків, при цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, тому з огляду на фіктивність діяльності ПП «Маріолін», не можуть вважатися такими в контексті положень пунктів 5.1 та 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
За таких обставин суд погоджується з висновком відповідача про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат у І та ІІ кварталі 2008 р. вартості придбаних ним товарів у ПП «Маріолін» у сумі 36801,50 грн. та про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за І та ІІ квартал 2008 р. на суму 5520,23 грн. (36801,50 х 15%).
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення -рішення від 12 листопада 2010 р. № 0002751710/0, суд дійшов до таких висновків.
Як встановлено у судовому засіданні, вказане податкове повідомлення-рішення винесено у зв'язку з неправомірним формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Маріолін»щодо придбання товарно-матеріальних цінностей в сумі 7360,30 грн. в т.ч. березень 2008 р. -4483,80 грн., квітень 2008 р. -1500 грн., травень 2008 р. -1376,50 грн.
Формування податкового кредиту позивачем відбулось за податковими накладними, виписаними ПП «Маріолін»посилання відносно якого судом вищевикладені.
Підпунктом 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин) визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підставою для формування податкового кредиту є податкові накладні, які як встановлено в судовому засіданні за період з березня по травень 2008 р. ОСОБА_6 (директор ПП «Маріолін») не підписувалась, а відтак суд приходить до висновку, що і господарські операції по таким угодам не відбувались.
Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. N 165 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037 (далі Порядок), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
У відповідності до підпункту 7.2.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно підпункту 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності із Законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про податок на додану вартість», первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме - містити назву посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Суд приходить до висновку, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, що узгоджується з позицією Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України викладеною в інформаційному листі від 20.07.2010 р. №1112/11/13-10.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що податковим органом вірно донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7360,30 грн. основного зобов'язання та 3680,15 грн. (7360,30 х 50%) штрафних (фінансових).
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дані положення кореспондуються з вказаним у п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 6 березня 2008 року № 2 (далі постанова Пленуму).
Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як передбачено абз. "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (який був чинним на час виникнення правовідносин), контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Згідно з підпунктом 4.2.3. пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (який був чинним на час виникнення правовідносин), обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що висновки відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та податку на додану вартість відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень -рішень Кіровоградської ОДПІ.
Керуючись ст. ст. 17, 86, 94, 159 -163, 167 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними рішень відмовити в повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25.06.2011 р.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Г.П. Нагібіна