23 червня 2011 р. Справа № 2а/0270/2406/11 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
при секретарі судового засідання Оніщенку Петрі Анатолійовичу,
за участю представника позивача Данилюка Віталія Михайловича,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»
про: стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені
23 травня 2011 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Фонд) звернулося в суд з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» (СТОВ «Колос») про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 4454 грн 64 коп. та пені в розмірі 361 грн 90 коп.
Зазначили, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (Закон №875) відповідач зобов'язаний забезпечити встановлений норматив робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів.
Оскільки за 2010 рік середньооблікова чисельність працюючих у товаристві інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то воно повинно сплатити Фонду адміністративно-господарські санкції. Порушення термінів сплати цих санкцій тягне за собою нарахування пені.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні представник Фонду - провідний юрисконсульт сектору правової роботи В.М.Данилюк позов підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача - ОСОБА_3 (довіреність а.с. 49) у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях які додані до матеріалів справи (а.с. 41-42).
Суд заслухав пояснення учасників процесу, дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.
Так, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).
Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).
В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону №875).
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, щороку подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч. 9 ст. 19 Закону №875).
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону №875).
Так, що стосується визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, то слід зазначити, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.
Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).
Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Із цією нормою кореспондує стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обов'язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.
Аналіз норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”в чинній редакції дозволяє дійти висновку, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування, а не обов'язок органів, визначених частиною першою статті 18 цього Закону -центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів працевлаштувати інвалідів.
При цьому, обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є: 1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць; 3) спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців; 4) причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.
Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, і розуміється як:
- робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;
- спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 “Про реалізацію статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.
Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814 (Інструкція) встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Форма складається із трьох розділів, а саме: 1) характеристика вакантного місця; 2) вимоги до претендента на вакансію; 3) додаткові вимоги.
Тобто, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.
Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.
Особи яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.
В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обов'язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, звіт за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, за 2010 рік відповідач подав 15 лютого 2011 року (а.с. 4).
У звіті, зокрема, зазначено, що на підприємстві за 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників склала 86 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - не вказано, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - не вказано, фонд оплати праці штатних працівників - 987,7 тис. грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 11485 грн, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - не вказано.
З викладеного вбачається, що відповідачем не визначено норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в той час як в силу ст. 19 Закону він повинен забезпечити три робочих місця, разом із тим, останнім самостійно не розраховано суму адміністративно-господарських санкцій по незайнятим нормативам.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи відповідачем до Шаргородського районного центру зайнятості Вінницької області протягом 2010 року щомісячно подавалися звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН, у яких зазначалося про потребу працівників-інвалідів та про наявність трьох, чотирьох вакантних місць для них (а.с. 8-19).
У цих звітах СТОВ «Колос» надано інформацію про кількість створених робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема в даному звіті було зазначено вакантні (вільні) робочі місця, а саме «сторож», «слюсар» та «виконувач підсобних робіт».
Вказаний вище факт направлення звітів за формою №3-ПН підтверджується листом Шаргородського РЦЗ Вінницької області від 02.03.2011 року №01-17/844 та самими звітами (а.с. 7)
Тобто, протягом 2010 року у СТОВ «Колос» було створено та атестовано чотири робочих місця для інвалідів, проте, як пояснила представник відповідача, самостійними силами відповідач їх заповнити не зміг, так як у с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області працює незначна кількість людей, які є працездатними інвалідами.
Крім того, відповідач неодноразово із проханням направити для працевлаштування інвалідів звертався до Шаргородського РЦЗ, про що свідчать відповідні листи (а.с. 44-46).
Також СТОВ «Колос» листом №116 від 25.08.2010 року (а.с. 47) звернулося до позивача з проханням направити для працевлаштування на вакантні посади п'ять осіб з числа працездатних інвалідів. Проте у відповідь отримало лист №01-08/1623 від 26.08.2010 року, згідно із яким позивач повідомляв, що працевлаштування інвалідів не належить до його компетенції.
Однак, ні дані звернення, ні подані звіти, не призвели до направлення центром зайнятості людей для працевлаштування.
Більше того, як зазначено і самим центром зайнятості, так і представником відповідача в судовому засіданні, ними протягом минулого року активно прийнято участь у всіх семінарах, круглих столах, які проводились центром зайнятості на тему працевлаштування інвалідів.
Таким чином, із матеріалів справи та представлених відповідачем доказів не вбачається бездіяльності чи протиправних дій відповідача, а також його вини у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення. Товариством здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права про відповідальність за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України). Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.
Звіт за формою 3-ПН, який є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування СТОВ «Колос» до центру зайнятості направлявся, а також направлявся лист з проханням сприяти направленню осіб-інвалідів, які потребують працевлаштування.
По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку, покладеного законом.
Згідно статті 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, не навів жодного доказу, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Як і не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.
А відтак суд вважає, що СТОВ «Колос» вжило усіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, чим було повністю виконано вимоги частини третьої статті 18, частин першої, другої статті 19 Закону №875.
Тобто, посилання на самостійну вказівку відповідача про наявність вини та визначення за неї відповідальності не може бути підставою для її застосування, оскільки як зазначено вище, це є обов'язком при виконанні звіту. Саме ж незабезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів передбачає необхідність встановлення вини. На СТОВ «Колос» не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими на це органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, чи відсутності інвалідів в даній місцевості, бажаючих працювати на створеному для них робочому місті чи інше.
За таких обставин, вимога Фонду про зобов'язання відповідача за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення терміну сплати вказаних санкцій на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є безпідставною.
Враховуючи те, що вимоги позивача необґрунтовані, не відповідають дійсним обставинам та не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, суд доходить висновку про доцільність відмовити у задоволенні позову.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат відмовлено, то судові витрати по сплаті судового збору стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна