33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"22" червня 2011 р. Справа № 13/34/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Сініцина Л.М. суддів Гудак А.В.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" на рішення господарського суду Вінницької області від 29.03.11 р.
у справі № 13/34/2011/5003 (суддя Тісецький С.С. )
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто"
відповідач Вінницька обласна дирекція відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
про визнання недійсним іпотечного договору від 25.05.2007р.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 ( довіреність в справі )
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 29 березня 2011 року у справі № 13/34/2011/5003 (суддя Тісецький С. С.) відмовлено у позові товариству з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним іпотечного договору від 25.05.2007р.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у позові, виходив з того, що у відповідності до положень Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а у судових засіданнях встановлено відсутність підстав, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним. За таких обставин, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що позивачем не надані достатні докази для задоволення позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", не погодившись з прийнятим рішенням ,звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду. В апеляційній скарзі посилається на відсутність у договорі іпотеки такої суттєвої умови, як цільове призначення земельної ділянки ,що на його думку давало суду першої інстанції можливість визнати недійсним іпотечний договір. Місцевий суд даної обставини не дослідив,що призвело до неправильного застосування норм права ,і як наслідок,до прийняття неправильного рішення. Просить скасувати оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області в даній справі та частково задовольнити позовні вимоги, визнавши недійсним іпотечний договір в частині передачі в іпотеку земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:045:0013,загальною площею 0,6073 га.
Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції подало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що оспорюваний договір іпотеки укладений сторонами 25 травня 2007 року у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а тому апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи. Просить прийняти постанову, якою залишити апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" без задоволення ,а рішення Господарського суду Вінницької області від 29 березня 2011 року у справі № 13/34/2011/5003 без змін.
У судове засідання апеляційного господарського суду представник товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив,про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та заздалегідь, що стверджується відповідними реєстрами поштових відправлень . Відсутність представника позивача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.
Колегія суддів звертає увагу на те, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це, зокрема йдеться і у інформаційних листах Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" та № 01-8/123 від 15 березня 2007 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році".
З огляду на вказане, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вжила необхідних заходів для повідомлення сторони належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Представники відповідача - публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції, в ході перегляду справи, проти апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзиві. Просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників відповідача , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України надає підприємствам, установам, організаціям право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Також законодавець зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, зафіксувавши чіткі положення у статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов, тобто предмет та підстави позову.
Таким чином, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, підтверджує свою позицію певними засобами доказування.
Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.
В свою чергу господарський суд, керуючись положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 18 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" і товариством з обмеженою відповідальністю "Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", укладено кредитний договір № 010/03-11.
25 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (Іпотекодержатель) і товариством з обмеженою відповідальністю "Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 010/03-11/41.Відповідно до пункту 1.1. Договору він забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 010/03-11 від 18 травня 2007 року (а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору) укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, за умовами якого Іпотекодавець зобов'язаний до 17 травня 2012 року повернути Іпотекодержателю кредит у розмірі 25 000 000 грн., сплатити проценти в розмірі 15,5 % річних, можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним та цим договором, а саме : у разі виявлення фактів нецільового використання кредитних кошів сплатити штраф у розмірі 10 % від суми нецільового використання.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме земельна ділянка кадастровий номер 0510100000:02:045:0013 загальною площею 0,6073 га, розташована в м. Вінниця по вулиці 600 - річчя під номером 1 (першим).
У відповідності до цього ж пункту договору, предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯБ № 689441 від 16.08.2006 року, виданого Вінницькою міською радою, зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020600100028.
Даний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі № 2306. (а.с. 13)
Статтею 18 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити істотні умови, зокрема, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних у статті 18 істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Договір іпотеки № 010/03-11/41 від 25 травня 2007 року містить посилання на державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 689441 від 16 серпня 2006 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020600100028, кадастровий номер земельної ділянки 0510100000:02:045:0013.
Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України угода визнається недійсною у разі коли вона суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Договір іпотеки № 010/03-11/41 від 25 травня 2007 року містить посилання на державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 689441 від 16 серпня 2006 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020600100028, кадастровий номер земельної ділянки 0510100000:02:045:0013.
Апелянт не навів доказів у розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували обставини та визначені законом умови визнання недійним договору іпотеки № 010/03-11/41 від 25 травня 2007 року
В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" та скасування чи зміни рішення господарського суду Вінницької області від 29 березня 2011 року у справі № 13/34/2011/5003.
Державне мито за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Вінницької області від 29 березня 2011 року у справі № 13/34/ 2011/5003 залишити без змін,а апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю " Конхесіменто " без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Гудак А.В.