Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" червня 2011 р. Справа № 5023/4488/11
вх. № 4488/11
Суддя господарського суду Задорожна І.М.
при секретарі судового засідання Цирук О.М.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов. ВРЛ 107931 № від 27.05.2011р.). відповідача - ОСОБА_2 (дов. ВМХ № 799595 від 07.07.2010р.).
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Харків
про стягнення коштів за договорами позики
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 грошову суму основного боргу у розмірі 350 000,00 грн., посилаючись на надання відповідачу безвідсоткової позики згідно умов договорів про надання безвідсоткової позики від 21.04.2008 р. та від 01.09.2010 року та на невиконання відповідачем умов вищезазначених договорів щодо повернення позики у розмірі 350000,00 грн. в термін передбачений цими договорами.
Ухвалою господарського суду від 06.06.2011 року порушено провадження у справі № 5023/4488/11, розгляд справи призначено на 20.06.2011року.
В судовому засіданні 20.06.2011 року представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача за вх.№15518 від 20.06.2011 року надав пояснення стосовно своєї позиції по суті спору, в яких визнає наявність заборгованості у повному обсязі.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
21.04.2008 року між позивачем - Позикодавцем та відповідачем - Позичальником було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач, передав у власність, а позичальник - відповідач прийняв 200 000,00 грн., з зобов'язанням повернути всю позику до 10 квітня 2008 року.
01.09.2010 року між позивачем - Позикодавцем та відповідачем - Позичальником було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач, передав у власність, а позичальник - відповідач прийняв 150 000,00 грн., з зобов'язанням повернути всю позику до 10 січня 2011 року.
В п.5.1 цих договорів сторони передбачили слідуюче: повернення позики (її частини) підтверджується розпискою позикодавця.
В матеріалах справи містяться розписки ФОП ОСОБА_5 про отримання позик, згідно вищевказаних договорів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією від 14.03.2011 року щодо повернення грошової суми в сумі 350 000,00 грн. за договорами про надання безвідсоткової позики від 21.04.2008 року та від 01 вересня 2010 року.
Відповідач ФОП ОСОБА_5 не виконала свого обов'язку встановленого договором щодо повернення позивачеві позики в сумі 350 000,0грн., та надав відповідь на претензію від 13.04.2011 року, в якій повідомив, що не може виконати умови спірних договорів, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає претензію позивача від 13.04.2011 року вимогою на оплату в порядку передбаченому ч.2 ст.530 ЦК України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не виконав зобов'язання з повернення позивачеві позики, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 в частині стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 350 000,0 грн. правомірна та обґрунтована, та така, що не спростована відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 3500,0 грн. грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,0 гривень слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 530, 610, 626,1049 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України,
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2) - 350 000,00 грн. основного боргу, витрати по сплаті державного мита в сумі 3 500,0 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236,0 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Задорожна І.М.
Повне рішення складено 21.06.2011 року.