83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
16.06.11 р. Справа № 10/93пн
Господарський суд Донецької області у складі судді Гончарова С.А.
при секретарі судового засідання Прудніковій Н.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарську справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Вейт-ЛТД”, м.Костянтинівка
до відповідача: Калінінської районної у м. Донецьку ради, м.Донецьк
про визнання права власності
При участі представників:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 10.01.2011 року
від відповідача: не з'явились
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Вейт-ЛТД, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Калінінської районної у м. Донецьку ради про визнання права власності на капітальну будівлю автозаправної станції, яка розташована за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 113.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірну будівлю було побудовано ним самовільно, без отриманням відповідних дозвільних документів, на земельній ділянці, законним користувачем якої є позивач. Позивач стверджує, що згідно експертного висновку спірне нерухоме майно відповідає будівельним нормам і є придатною до експлуатації. Наведені обставини, на думку позивача, з урахуванням положень ст. 376 Цивільного кодексу України, свідчать про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідач заявою від 01.06.2011 року № 01/17-1590 позовні вимоги визнав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, розгляд справи провести без участі представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:
27.05.2010 року між Донецькою міською радою (далі за договором - міська рада) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Вейт-ЛТД” (користувачем) було укладено договір розташування тимчасових споруд, відповідно до умов якого міська рада дозволяє, а користувач розташовує автостоянку для тимчасового зберігання автомобілів площею 1948 кв.м. (площа ділянки згіднор технічного паспорту на об'єкт обслуговування - 1948 кв.м.) по проспекту Ілліча в Калінінському районі.
Договір укладено на строк до 16.04.2014 року (п. 2.1. договору).
Договір розташування тимчасових споруд зареєстровано у Донецькій міській раді за № 5/266 від 27.05.2010 року.
Таким чином, позивач є належним користувачем земельної ділянки площею 1948 кв.м. по проспекту Ілліча в Калінінському районі.
Рішенням виконавчого комітету Калінінської районної в м. Донецьку ради від 09.03.2011 року № 79/7 присвоєно адресу об'єкту нерухомості - будівлі операторної автостоянки тимчасового збереження автомобілів по пр. Ілліча: 83059, м. Донецьк-59, пр. Ілліча, 113
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на земельній ділянці в м. Донецьку по пр. Ілліча, 113, яка знаходиться в його користуванні, було побудовано капітальну будівлю автозаправної станції.
Дочірнім підприємством „експертно-технічний центр” приватного підприємства „Інноваційна науково-технічна експертна компанія” (ліцензія АВ № 119310, що діє до 21.07.2011 року) на замовлення позивача було проведено обстеження стану несучих та огороджувальних конструкцій будівлі операторної АЗС зі спорудою навісу над ТРК ТОВ „Вейт ЛТД” по пр. Ілліча, 113 в Калінінському районі м. Донецька.
Згідно висновку, складеному за результатами проведення наведеного обстеження, технічний стан операторної АЗС зі спорудами навісу над ТРК в цілому є задовільним, дефектів та пошкоджень не виявлено; подальша експлуатація обстежуваної будівлі може бути дозволена; будівельно-монтажні роботи повністю завершені та виконані без порушення будівельних норм та правил; прийняті матеріали, конструкції та вироби відповідають вимогам стандартів; будівля відповідає вимогам діючої нормативно-технічної документації в області архітектурного проектування та може експлуатуватися за своїм функціональним призначенням.
12.05.2011 року позивач звернувся до відповідача з заявою про оформлення права власності на капітальну будівлю Автозаправної станції яка розташована за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 113.
Листом від 13.05.2011 року № 01/17-1271 відповідачем було повідомлено позивача про неможливість оформлення права власності на зазначену будівлю у зв'язку з відсутністю зареєстрованої декларації або сертифікату про готовність об'єкту до експлуатації.
Як зазначалось, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на капітальну будівлю автозаправної станції, яка розташована за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 113.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння.
Відповідно до приписів ст.ст.317, 320 Цивільного кодексу України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема, він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Оскільки роботи з будівництва спірного нерухомого майна, були проведені позивачем без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, спірні об'єкти нерухомого майна вважаються такими, що побудовані самочинно, тобто без достатніх правових підстав. Правовідносини, пов'язані з самочинним будівництвом об'єктів нерухомого майна регулюються в Україні зокрема статтею 376 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинне збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.
При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з'ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об'єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.
Судом встановлено, що позивач є належним користувачем земельної ділянки площею 1948 кв.м. по проспекту Ілліча в Калінінському районі, на якій позивачем побудовано спірне нерухоме майно.
Одночасно, згідно з ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об'єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку. Обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не передбачена в чинному законодавстві, а порядок прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.
До моменту розгляду справи власник земельної ділянки не здійснював жодних дій та не приймав жодних рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.
Як зазначалось, Дочірнім підприємством „експертно-технічний центр” приватного підприємства „Інноваційна науково-технічна експертна компанія” (ліцензія АВ № 119310, що діє до 21.07.2011 року) на замовлення позивача було проведено обстеження стану несучих та огороджувальних конструкцій будівлі операторної АЗС зі спорудою навісу над ТРК ТОВ „Вейт ЛТД” по пр. Ілліча, 113 в Калінінському районі м. Донецька.
Згідно висновку, складеному за результатами проведення наведеного обстеження, технічний стан операторної АЗС зі спорудами навісу над ТРК в цілому є задовільним, дефектів та пошкоджень не виявлено; подальша експлуатація обстежуваної будівлі може бути дозволена; будівельно-монтажні роботи повністю завершені та виконані без порушення будівельних норм та правил; прийняті матеріали, конструкції та вироби відповідають вимогам стандартів; будівля відповідає вимогам діючої нормативно-технічної документації в області архітектурного проектування та може експлуатуватися за своїм функціональним призначенням.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірного об'єкту.
На підставі викладеного, суд робить висновок про те, що існування спірного об'єкту нерухомого майна не порушує нічиї права. Документів, які б підтверджували, що спірне майно порушує права інших осіб, до матеріалів справи не надано.
За приписами ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно до п.2 ст.3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Як визначено положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. В даному випадку, набуття права власності на самочинно збудоване та самочинно реконструйоване майно можливе лише в судовому порядку за умови додержання низки умов.
Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності. Наразі, ст.321 Цивільного кодексу України гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.
Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правовстановлюючі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти та користуватись зазначеним об'єктом нерухомості та унеможливлює розпорядження їм. Чинне законодавство України передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку на підставі статті 376 ЦК України.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 3, 16, 316, 317, 319, 320, 321, 328, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Вейт-ЛТД” до Калінінської районної у м. Донецьку ради про визнання права власності на капітальну будівлю автозаправної станції, яка розташована за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 113 - задовольнити.
Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Вейт-ЛТД”” (85107, м. Костянтинівка, вул. Мірошниченко, 13, ЄДРПОУ 23118980) право власності на капітальну будівлю автозаправної станції, яка розташована за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 113.
Суддя Гончаров С.А.
В судовому засіданні 16.06.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення
Рішення підписане 17.06.2011р.