"15" червня 2011 р. м. Київ К-25383/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів - Смоковича М.І.
Горбатюка С.А.
Мороз Л.Л.
Весельської Т.Ф.
Мироненка О.В. (суддя -доповідач)
провівши письмовий розгляд справи за позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України про захист прав особи, якій надано статус біженця за касаційною скаргою заступника Генеральної прокуратури України на постанову Печерського районного суду м. Києва від 16 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року,
У квітні 2007 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України про захист прав особи, якій надано статус біженця. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він набув в Україні статусу біженця, тому будь-які дії відповідача, спрямовані на його розшук за запитами правоохоронних органів республіки Казахстан, порушують права особи, якій надано такий статус.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 16 липня 2007 року позов задоволено частково. Міністерству внутрішніх справ України не проводити розпочаті та утриматися від вчинення інших дій, спрямованих на розшук та затримання громадянина республіки Казахстан ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Міністерству внутрішніх справ України виключити громадянина республіки Казахстан ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з переліку розшукуваних осіб.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, Генеральна прокуратура України звернулася зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування судового рішення першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, Генеральна прокуратура України звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої і ухвалу суду апеляційної інстанцій та закрити провадження по справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони в судове засідання не з»явилися, тому відповідно до ст. 222 КАС України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, провадження по справі слід закрити.
Зі справи вбачається, що у 2006 році громадянин республіки Казахстан ОСОБА_5 звернувся до Державного комітету України у справах національностей та міграції з проханням надати статус біженця, посилаючись на те. що на території республіки Казахстан зазнав політичного переслідування через свої політичні переконання. Підставою для розгляду питання щодо надання позивачу статусу біженця стали, крім Інших, відповідна заява ОСОБА_5, лист-звернення №29 від 10.09.2005 р. Республіканського громадського об»єднання «Блок демократичних сил «За справедливий Казахстан»з проханням надати ОСОБА_5 статусу біженця внаслідок здійснення щодо нього на території республіки Казахстан переслідування виключно за політичними мотивами.
Судом встановлено, що рішенням №256 від 28.03.2006 р. Державного комітету України у справах національностей та міграції позивачу ОСОБА_5 надано статус біженця, про що видане відповідне посвідчення №НОМЕР_1.
На виконання запиту правоохоронних органів республіки Казахстан Міністерством внутрішніх справ України було включено громадянина республіки Казахстан ОСОБА_5 до інформаційної системи розшуку осіб, як такого, що переховується від слідства та дізнання, та були розпочаті розшукові заходи. Спрямовані на його затримання. Позивачем надано лист Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України №26/2-835 від 18.04.2007 р., в якому зазначено, що він розшукується УВС Павлодарської області, республіки Казахстан по кримінальній справі №023216050119, порушеній 07.06.2002 р. за п.п. «а», «в»ч.2 ст.193, ч.2 ст.222 РКАЗ.
Відповідно до Закону України «Про біженців», біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї крани або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Задовольняючи частково позов, суд дійшов висновку про те, що рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції № 257 від 28.03.2006 року позивачу надано статус біженця, а тому відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про біженців»він не може бути висланий або примусово повернутий до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека через політичні переконання. При цьому суд зазначив, що знаходження ОСОБА_5 в переліку розшукуваних осіб та здійснення розшукових заходів з метою його затримання та видачі республіці Казахстан суперечить правовому статусу біженця, оскільки отримання цього статусу мотивується саме необхідністю захисту від переслідування країни походження біженця є справою адміністративної юрисдикції.
Проте суд касаційної інстанції не може погодитися з таким висновок, оскільки він порушує вимоги процесуального закону, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні делегованих повноважень.
Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно ч. 2 ст.17 КАС України, компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Предметом оскарження у даній справі є діяльність Міністерства внутрішніх справ України по здійсненню розшукових заходів особи, яка переховується від органів слідства, тобто оперативно-розшукова діяльність органів дізнання, яка регламентується кримінально-процесуальним кодексом України та Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію».
Зі змісту вказаних законів вбачається, що якщо оскаржувані дії здійснювалися відповідно до кримінального-процесуального законодавства, тому оскарження їх повинно здійснюватися в порядку кримінального судочинства.
Враховуючи наведені вище обставини, слід зазначити, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про біженців», біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека через політичні переконання. Тобто, Закон пов'язує заборону вислання або примусового повернення біженця до країни із небезпекою для його життя або свободи саме через політичні переконання, а не з будь-яких інших причин.
В даному випадку дії відповідача щодо включення ОСОБА_5 до переліку розшукуваних осіб та його розшуку пов'язані із вчиненням ним злочинів, які носять загально-кримінальний характер, і ніякого відношення до політичних переконань позивача не мають.
Посилання в цій частині суду на Керівні записки Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців є безпідставними. Судом не встановлено, що під виглядом санкції за злочинні дії приховуються переслідування ОСОБА_5 за політичні переконання.
Крім того, зазначені Керівні записки не є нормативно-правовими актами, обов'язковими для виконання, а носять суто роз»яснювальний та рекомендаційний характер.
В матеріалах справи знаходиться лист ГУ МВС України від 18.04.2007 року, з якого вбачається, що ОСОБА_5 розшукується УВС Павлодарської області Республіки Казахстан по кримінальній справі № 023216050119, порушеній 07.06.2002 за п.п. «а», «в»ч.2 ст.193, ч.2 ст.222 РКАЗ. Інкриміновані ОСОБА_5 злочини -бандитизм, організація убивства при обтяжуючих обставинах відповідно до КК України (ст.ст.209,212) відносяться до категорії тяжких.
Будь-яких даних, які б спростовували вищевказану інформацію щодо здійснення розшуку ОСОБА_5 саме за вчинення кримінальних злочинів, судами не встановлено.
Також, не відповідає обставинам справи висновок суду про те, що знаходження ОСОБА_5 в переліку розшукуваних осіб та здійснення заходів з метою його затримання та видачі республіці Казахстан суперечить правовому статусу біженця.
Законом заборонено лише вислання та повернення біженця до країни, де йому загрожує небезпека. Разом з тим, у ньому не міститься будь-яких обмежень щодо здійснення відносно біженця розшукових заходів.
Між тим, предметом оскарження у даній справі фактично є здійснення саме розшукових заходів, а не дій (рішень) по висланню чи поверненню ОСОБА_5 до Республіки Казахстан.
З огляду на зазначені обставини, доводи суду апеляційної інстанції щодо заборони видачі особи, якій надано статус біженця, а також щодо переважної сили заборони на видання особи перед зобов'язаннями держави провести екстрадицію, є безпідставними, оскільки рішення про видачу ОСОБА_5 не є предметом спору по даній справі. Будь-яких даних про прийняття уповноваженими органами такого рішення відносно позивача судом не встановлено.
Крім того, відповідач у справі -Міністерство внутрішніх справ України -взагалі не уповноважений приймати рішення чи розглядати запити (вимоги) щодо видачі осіб для притягнення кримінальної відповідальності чи для приведення вироку до виконання.
Відповідно до ст. 80 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах зносини з питань видачі, карного переслідування, а також виконання слідчих доручень, що торкаються прав громадян і потребуючих санкцій прокурора, здійснюються Генеральними прокурорами (прокурорами) Договірних сторін.
Внаслідок прийняття судових рішень органи МВС України позбавлені можливості належним чином виконувати свої обов'язки, визначені Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність»та «Про міліцію».
Таким чином, суд, при розгляді справи не вірно застосував норми матеріального права, дав неправильну оцінку обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції не усунув зазначених вище порушень вимог процесуального законодавства та безпідставно залишив рішення суду першої інстанції без змін.
З врахуванням цих обставин, постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій не можна визнати такими, що відповідають закону, тому вони підлягають скасуванню.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За правилами ст.228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та закриває провадження у справі в порядку адміністративного судочинства з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.157, 220, 222, 228, 230, 231 КАС України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 16 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року скасувати.
Закрити провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України про захист прав особи, якій надано статус біженця.
Роз'яснити право звернення до суду в порядку кримінального судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Суддя О.В. Мироненко